Справа №2-5520

2007 рік

РІШЕННЯ

                                                      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2010 року     Ровеньківський міський суд Луганської області  

в складі: головуючего – судді Іващенко В.М.,

при секретарі                   Півоваровій Н.М.,      

розглянувши  у судовому засіданні у залі суду  в м. Ровеньки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду Украіни в м. Ровеньки про визнання дій незаконними та перерахунок пенсії,-

В С Т А Н О В И В :

     Позивачка звернулася  до суду з позовом у якому зазначила, що вона перебуває на обліку в ПФУ в м. Ровеньки та отримує пенсію за віком. Після призначення пенсії  позивачка продовжувала працювати, тому, відповідно до діючого законодавства, має право на перерахунок пенсії.  Позивачка зверталася до відповідача із відповідною заявою, але їй у перерахунку пенсії було відмовлено, з посиланням на те, що у разі перерахунку її пенсія буде меншою ніж зараз. Позивачка вважає відмову у перерахунку пенсії незаконною. Просить зобов’язати відповідача зробити перерахунок її пенсії із застосуванням показника заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в цілому по Україні, яка враховується для обчислення пенсії за 2009 рік в розмірі 1650,43 грн. з 01.07.2010 року.

     В судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала.

     Представник відповідача позов не визнав посилаючись на те, що спільним листом Міністерства праці та соціальної політики України та Пенсійного фонду України від 11.03.2009 року №20/0/18-09/039 і №4096/02-01 відповідно, було встановлено, що до законодавчого врегулювання питання визначення показника заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески, перерахунки пенсій в 2009 році відповідно до підпункту 3 пункту 11 Постанови КМУ від 28.05.2008 року №530, провадяться із застосуванням показника заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону враховується для обчислення пенсії за 2007 рік (1197,91 грн.). Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у їх задоволенні відмовити.

     Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню з наступних підстав.

     Так, судом встановлено, що згідно пенсійного посвідчення НОМЕР_1 від 04.12.2002 року, ОСОБА_1 з 19.11.2002 року отримує пенсію за віком (а.с.5).  

     Згідно запису в трудовій книжці позивачки, вона після призначення пенсії продовжувала працювати до 18.06.2010 року (а.с.7-8).

     Згідно листа Управління пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області від 18.07.2010 року, ОСОБА_1 звернулася з заявою про перерахунок пенсії 15.07.2010 року (а.с.6).

     Відповідно до ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у разі відсутності на момент призначення пенсії даних про середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік, для визначення заробітної плати враховується наявна середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяці попереднього року з наступним перерахуванням заробітної плати для обчислення пенсії після отримання даних про середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії.

     Відповідно до ч.4 ст.42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у разі якщо застрахована особа, після призначення пенсії продовжує працювати, провадиться перерахунок пенсії, з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

     Відповідно до ст.45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якщо заява про перерахунок пенсії подана до 15 числа місяця, то перерахунок провадиться с 1-го числа цього місяця, а якщо після 15 – з 1 числа наступного місяця.

     Відповідно до ст.22 Конституції України, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

    Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

    Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальних захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

    Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

     Згідно з рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2005 від 11.10.2005 року, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається(рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року, від 20.03.2002 року, від 17.03.2004 року, від 01.12.2004 року).

    Згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року в справі №1-29/2007, проаналізувавши відповідні положення Конституції України, Кодексу (2542-12), практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині 2 ст.6, частині 2 ст. 8, частині 2 ст.19, статтям 21,22, п.1 ч.2 ст.92, частинам 1,2,3 ст.95 Конституції України (254к/96-ВР). Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. На підставі дослідження матеріалів справи, аналізу відповідних положень Конституції України (254к/96-ВР), Кодексу (2542-14) та оспорюваних у конституційному поданні  положень Закону (489-16) Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статей 29,36, абзацу 3 частини 2 статті 56, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98,103,111 Закону (489-16) не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними). Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

    Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, у Рішенні від 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного

Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду

України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150)" (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини). Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання
положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених  у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції    України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний  перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на
загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний
бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92 частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). При прийнятті оспорюваного Закону, всупереч зазначеним правовим позиціям, законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них не чинними (розділ 11).

Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до
інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

     Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають  чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

     Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу(акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради АРК чи рішення Ради Міністрів АРК, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

    Тобто, при вирішення спірних правовідносин по цій справі, суд повинен керуватися і застосовувати не Закони України «Про Державний бюджет» на відповідні роки та Постанови КМУ, а Конституцію України та закон, який регулює спірні правовідносини, тобто Закон України «Про соціальний захист дітей війни».

     Суд не приймає до уваги посилання управління ПФУ в м. Ровеньки, при відмові в перерахунку пенсії позивачці на дію законів та інших нормативно-правових актів в часі, стосовно спільного листа Міністерства праці та соціальної політики України та Пенсійного фонду України від 11.03.2009 року №20/0/18-09/039 і №4096/02-01 відповідно,  тому, що цей лист не є законом чи нормативно-правовим актом.

    Крім цього, суд не бере до уваги посилання представника УПФУ в м. Ровеньки у своїх запереченнях проти позову на підпункт 3 пункту 11 Постанови КМУ №530 від 28.05.2008 року, тому, що це стосувалося тільки перерахунку пенсії в 2009 році. Стосовно перерахунку пенсій в 2010 році ніяких Постанов КМУ не приймалось.

    Разом з тим, суд вважає, що вимоги про зобов’язання відповідача застосувати для перерахунку пенсії позивачки показника  заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в цілому по Україні, яка враховується для обчислення пенсії за 2009 рік саме в розмірі 1650,43 грн., не підлягають задоволенню, оскільки нею не доведено, чому саме цій показник розмір заробітної плати треба застосовувати.  

    З огляду на викладене, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню з наведених вище підстав.

    На підставі викладеного та керуючись  ст.ст.22,24,46,152 Конституції України, ст.ст.40, 42,45  Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. ст.8,10,11,60,88,212-215,223,293 ЦПК України, суд,-

                                                  ВИРІШИВ:

     Позов задовольнити частково.

     Визнати дії Управління пенсійного фонду України в м. Ровеньки з відмови в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1, незаконними.

     Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в м. Ровеньки зробити ОСОБА_1 перерахунок пенсії із застосуванням показника заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в цілому по Україні, яка враховується для обчислення пенсії за 2009 рік з 01.07.2010 року.

     У задоволенні іншої частини позову відмовити за не обґрунтованістю.  

     Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Ровеньківський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а сторонами по справі, які брали участь у справі, але не були присутні при його проголошенні – протягом десяти днів, з дня отримання копії цього рішення, шляхом подачі апеляційної скарги.      

     Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не буде подано.

.

     Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання скарги про апеляційне оскарження, якщо її не буде подано.

              Головуючий:

                                                                                                В.М.Іващенко