ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2007 р. | № 2/308-24/120 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Залізничного районного центру зайнятості м. Львова, м. Львів (далі –Центр зайнятості)
на рішення господарського суду Львівської області від 23.06-08.07.2005 та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.11.2005
зі справи № 2/308-24/120
за позовом Центру зайнятості
до державного підприємства “Львівський державний завод “ЛОРТА”, м. Львів (далі –Підприємство)
про стягнення 308, 84 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2005 року Центр зайнятості звернувся до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Підприємства 308, 84 грн. витрат, пов’язаних з перепідготовкою вивільненого відповідачем працівника Сич У.В.
Рішенням господарського суду Львівської області від 23.06-08.07.2005 (суддя Хабіб М.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.11.2005 (колегія суддів у складі: Краєвська М.В. –головуючий, судді Дух Я.В. і Зданкевич З.І.), в позові відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з безпідставності та необґрунтованості позовних вимог.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Центр зайнятості просить рішення та постанову господарських судів з даної справи скасувати та прийняти нове рішення. Скаргу мотивовано порушенням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності стягнення з відповідача 308, 84 грн. витрат, пов’язаних з перепідготовкою вивільненого працівника.
У зв’язку з набранням чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі –КАС України) з 01.09.2005 до компетенції адміністративних судів віднесено усі публічно-правові спори, позивачами в яких є особи, на захист прав, свобод та інтересів яких подано адміністративний позов до суб’єкта владних повноважень (статті 2, 3, 17, 50 і 104 названого Кодексу).
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) –це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до приписів статті 4 КАС України правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Пункт 4 статті 17 КАС України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Визначення суб’єкта владних повноважень наведено в пункті 7 статті 3 КАС України: це - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Преамбулою Закону України “Про зайнятість населення” (далі –Закон) визначено, що в умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.
Відповідно до статті 18 Закону для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, передбачених на ці цілі.
Статтею 34 цього Закону визначено, що контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється Радами народних депутатів, відповідними державними органами, інспекціями служби зайнятості та профспілковими об’єднаннями.
У даному випадку позивач (Центр зайнятості) виступає саме як суб’єкт владних повноважень у сфері контролю за додержанням законодавства України про зайнятість населення.
Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України до названих відносин цивільне законодавство не застосовується.
Отже, даний спір є публічно-правовим та на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 17.01.2006 зі справ № 13/189, від 24.01.2006 № 11/268 та інших.
Абзацами першим та другим пункту 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” (в редакції Закону України від 06.10.2005 № 2953-IV) КАС України передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами КАС України. Касаційний перегляд рішень за такими справами здійснює Вищий адміністративний суд України за правилами КАС України.
Проте даний спір, який має публічно-правовий характер, апеляційним господарським судом в порушення вимог статей 1, 12 ГПК України після набрання чинності КАС України розглянуто в порядку господарського судочинства.
Водночас Вищий господарський суд України не має повноважень з касаційного перегляду публічно-правових спорів по суті, що знайшло відображення й у постановах Верховного Суду України від 17.01.2006 зі справи № 13/189, від 24.01.2006 зі справи № 11/268 та інших.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.02.2006 касаційну скаргу Центру зайнятості на рішення господарського суду Львівської області від 23.06-08.07.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.11.2005 разом з матеріалами справи № 2/308-24/120 передано для вирішення до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.08.2007 відмовлено у відкритті касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою, справу повернуто до Вищого господарського суду України, що мотивовано відсутністю у Вищого адміністративного суду України повноважень з перегляду судових рішень не за правилами КАС України.
Таким чином, розгляд апеляційною інстанцією публічно-правового спору в порядку господарського судочинства унеможливив здійснення касаційної перевірки прийнятого нею рішення зі справи в порядку адміністративного судочинства, внаслідок чого зазначене судове рішення підлягає безумовному скасуванню згідно з статтею 11110 ГПК України з передачею справи апеляційному суду для розгляду за правилами КАС України.
Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 14.11.2006 зі справи № 10/153, від 13.02.2007 зі справ № 2-27/1828.1-2006 та № 25/162-06-4457.
У свою чергу, абзацом четвертим пункту 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” (в редакції Закону України від 06.10.2005 № 2953-IV) КАС України встановлено, що після початку діяльності апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги в адміністративних справах, подані до відповідних апеляційних господарських судів, передаються цими судами до апеляційного адміністративного суду, якщо апеляційне провадження у справі ще не відкрито.
За повідомленням Державної судової адміністрації України (“Урядовий кур’єр”, 24.03.2007, № 53), Львівський апеляційний адміністративний суд розпочав діяльність з 02.04.2007.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Залізничного районного центру зайнятості м. Львова задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.11.2005 зі справи № 2/308-24/120 скасувати.
Справу направити до Львівського апеляційного господарського суду для виконання вимог розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов