ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2010 р. Справа № 73301/10

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді                                                                                             Богаченка С.І.

Суддів                                                                                                                  Багрія В.М. ,  Старунського Д.М.

при секретарі судового засідання                                                                   Каблак Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова на постанову Галицького районного суду м. Львова від 31 серпня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова про зобов’язання нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни»,-

В С Т А Н О В И Л А :

31 грудня 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова про стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги «Дітям війни» за 2007- 2008 роки, посилаючись на те, що вона є дитиною війни і має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», окрім того посилаючись на ст.6 цього Закону, вказує, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне утримання  чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 31 серпня 2009 року у справі № 2а-239/09 заявлений позов задоволено частково, зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова нарахувати та виплатити на користь  ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни на 30% мінімальної пенсії за віком за період з  09 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.  

Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржило Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова покликаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт вказує на те, що законодавством не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV, не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Окрім того, скаржник посилається на те, що відповідно до ст.7 Закону №2195-IV передбачається, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Розпорядником Державних коштів України відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 та 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є Міністерство фінансів України та Державне казначейство України.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню підлягає частково.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивачеві по справі, суд виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюється державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин  та вирішення даного публічно-правового спору судом, мала право на отримання підвищення виплачуваної йому пенсії Управлінням Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова за віком.

Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено надане ст. 6 Закону право дітей війни на нарахування та виплату підвищення 30 % до пенсії. 09 липня 2007 року окремі положення Закону України «Про державний бюджет в Україні на 2007 рік» визнано неконституційними тим самим відновлено дію ст. 6 Закону, яка тривала до 31 грудня 2007 року, оскільки 01 січня 2008 року ст. 6 Закону викладено в іншій редакції, згідно якої дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону  України «Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту») до  пенсії  або  щомісячного  довічного  грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що  виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі  надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни,  які мають право на отримання підвищення  до пенсії  або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до  цього  Закону  та  Закону  України  «Про  статус  ветеранів війни, гарантії їх соціального  захисту» дане  підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. Проте, рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року вказані зміни ст. 6 Закону визнано неконституційними, останні втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом вказаного рішення, яке також містить вказівку про преюдиціальне значення цього рішення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки звернулася з позовом лише 31 грудня 2008 року, тобто після спливу річного строку для звернення до адміністративного суду. Також судом першої інстанції не прийнято до уваги, та не розглянуто клопотання відповідача щодо застосування строку звернення до суду.

    Колегія суддів зазначає, що оскільки стосовно не нарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати річний строк звернення до суду.

Позивачем не надано доказів того, що ним був пропущений строк для звернення до суду з поважних причин. Тому, з огляду на наведене, суд відмовляє в задоволенні позову в частині виплат за 2007 рік.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова, відповідний обов’язок слід покласти на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов’язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судом апеляційної інстанції постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись ст. ст. 158-163, 195, ч.4 ст. 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, колегія суддів, -   

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова – задоволити частково, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 31 серпня 2009 року у справі № 2а-239/09 – скасувати, та прийняти нову, якою позов задоволити частково, зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова нарахувати та виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на користь ОСОБА_1 за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року із врахуванням ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України, до касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили в порядку ЦПК України.

Головуючий суддя                                                                                             Богаченко С.І.

Судді                                                                                                                 Багрій В.М. ,  Старунський Д.М.

Повний текст виготовлений 16 липня 2010 року.