РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2010 р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Горблянського Я. Д.
суддів Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.
секретаря Сурмачевської У.С.
з участю: апелянта ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 – ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 та П’ядицької сільської ради про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право власності, визнання незаконним рішення сільської ради та поділ майна подружжя - за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 28 вересня 2010 року , -
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору дарування будинку, незакінченого будівництвом та земельної ділянки від 11.03.2003 року, які ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2, визнання незаконним рішення №87 П’ядицької сільської ради від 13.09.2007 року про визнання права власності на ОСОБА_2, визнання недійсним свідоцтва про право власності, видане ОСОБА_2 на будинок по АДРЕСА_1, поділ майна, яке придбано ними в шлюбі та виділення йому майна в натурі на суму 157034 грн.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 28.09.2010 року в позові ОСОБА_1 відмовлено за спливом позовної давності на звернення до суду.
На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Апелянт в своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права.
____________________________________________________________________________
Справа №22-ц-5939/2010р. Головуючий у 1 інстанції - Веселов В.М.
Категорія 2 Суддя - доповідач - Горблянський Я.Д.
Відмовляючи в задоволенні позову суд зіслався на те, що він пропустив строк позовної давності і не подав клопотання про продовження строків з 11.03.2003 р. по 25.07.2007 р., а ст.80 ЦК України в редакції 1963 р. передбачала закінчення строків позовної давності як підставу для відмови в позові. Відповідно до ст.76 ЦК України cуд вважає що таке право у нього виникло 11.03.2003 року, тобто з часу посвідчення даного договору. Однак про існування договору дарування він не знав, а дізнався тільки в липні 2007 року після звернення з позовом до суду.
До березня 2007 року він проживав з відповідачкою однією сім’єю і його право на майно не було порушено. Суд не врахував те, що хоча рішення про розірвання шлюбу ухвалено в 1999 році, однак зареєстровано розірвання шлюбу 05.03.2007 року, а тому строк давності починається з цього часу і на їхні відносини поширюються норми ЦК України в редакції 2003 року і при розгляді справи необхідно керуватися ст.72 СК України. Крім того він звернувся з позовом не тільки щодо поділу будинку, але і рухомого майна, придбаного ними в шлюбі. Тому вважає що ніяких строків щодо поділу рухомого майна він не пропустив до даних правовідносин не можуть застосовуватися норми ЦК України в редакції 1963 року.
Просить дане рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши сторони, оцінивши зібрані докази колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали нерухоме та рухоме майно. Нерухоме майно, яке складалося з незакінченого будівництвом будинку готовністю 56%, за письмовою згодою ОСОБА_1, ОСОБА_3 11.03.2003 року подарувала синові ОСОБА_2
Оскільки шлюб між сторонами було розірвано рішенням суду 08.04.1999 року, а нажите ними майно є спільною сумісною власністю, то сторонам повинно належати по Ѕ частині всього майна.
В зв’язку з пропуском позивачем трьохрічного строку для звернення з позовом до суду, суд першої інстанції за заявою відповідача про застосування строків позовної давності, в задоволенні позову відмовив.
Колегія суддів вважає що до такого висновку суд першої інстанції прийшов без врахування дійсних обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Тому дане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Колегією суддів встановлено що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 одружилися в 1989 році. Рішенням Коломийського районного суду від 08.04.1999 року шлюб між сторонами розірвано, однак розірвання шлюбу позивач у відділі реєстрації актів цивільного стану оформив і отримав свідоцтво про розірвання шлюбу тільки 05.03.2007 року.
Перебуваючи в шлюбі сторони вирішили почати будувати будинок.
Рішенням П’ядицької сільської ради №39 від 20.09.1993 року відповідачу ОСОБА_3 виділено земельну ділянку під будівництво жилого будинку, а рішенням від 24.12.1993 р. їй передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0,18 га.
11.03.2003 року згідно договору дарування будинку, незакінченого будівництвом та земельної ділянки (а.с.45) ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 будинок, незакінчений будівництвом, готовність якого складає 56% , та 0,1762 га землі для обслуговування будинку. Згоду на дарування будинку, незакінченого будівництвом відповідачці ОСОБА_3 письмово дав позивач ОСОБА_1 і його заява нотаріально посвідчена приватним нотаріусом 11.03.2003 року.
Тому договір дарування оформлено відповідно до ст.ст.243,244 ЦК України в редакції 1963 року з дотриманням вимог ст.23 КпШС України та Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14.06.1994 року.
Посилання апелянта на те, що він заяву про згоду на дарування будинку не давав спростовується матеріалами справи, судово-почеркознавчими експертизами від 27.05.2008 року та від 20.08.2009 року, проведеними Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз та Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.(а.с.55-61,110-113). Тому позов в цій частині є безпідставним.
Виходячи з вище наведеного безпідставним є і його позов про визнання незаконним рішення сільської ради від 13.09.2007 року та свідоцтва про право власності від 01.10.2007 року.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Колегією суддів встановлено що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі придбали ряд рухомого майна. Однак в кінці 2006 року, коли позивач переходив на інше місце проживання в м. Коломия до сина, сторони добровільно поділилися спільно нажитим майном і позивач забрав та вивіз своє майно, про що і сам не заперечує. Тому його позовні вимоги в частині поділу рухомого майна є теж безпідставним.
Однак суд першої інстанції ухвалюючи рішення даних обставин не врахував і відмовив у позові за пропуском позовної давності, а не за безпідставністю позовних вимог.
Тому колегія суддів приходить до висновку про скасування даного рішення з ухваленням нового рішення.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш ила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 28 вересня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, П’ядицької сільської ради про визнання недійсним и договору дарування та свідоцтва на право власності, визнання незаконним рішення сесії сільської ради та поділ майна подружжя - відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді: Я.Д. Горблянський
П.І. Проскурніцький
Л.В. Ясеновенко