ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

11 жовтня 2007 р.

№ 35/60

Вищий господарський суд  України у складі колегії суддів:

головуючий суддя

Першиков Є.В.

судді

Данилова Т.Б.

Ходаківська І.П.

розглянувши

касаційне подання

Заступника прокурора м. Києва

на	постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2007 р.

у справі

№  35/60   Господарського суду м. Києва

за позовом

Прокуратури Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до відповідача   терті особи

Комунального підприємства "Дніпропарксервіс" Дніпровської районної в м. Києві ради     1)          КП "Кївдорсервіс" 2)          Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація     3)          Київська міська державна адміністрація 4)          Головне управління транспорту, зв’язку та інформатизації Київської міської державної адміністрації

про	повернення земельної ділянки

За участю представників сторін:

Від Генеральної прокуратури України –Дубас В.А., прокурор відділу  

від позивача –не з’явилися

від відповідача –не з’явилися

від Київської міської державної адміністрації та Головного управління транспорту, зв’язку та інформатизації Київської міської державної адміністрації: Шебенюк В.В., за довіреністю

                                                 ВСТАНОВИВ:

          Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.03.2007 у справі № 35/60, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2007 р., у задоволенні позову Прокуратури Дніпровського району м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до КП „Дніпро-парксервіс" Дніпровської районної в м.Києві ради, за участю третіх осіб КП „Київдорсервіс", Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Київської міської державної адміністрації, Головного управління транспорту, зв'язку та інформатизації Київської міської державної адміністрації про повернення земельної ділянки відмовлено повністю.

       Заступник прокурора м. Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2007 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 12.03.2007 р. у справі № 35/60 з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а позовні вимоги задовольнити.

        Відповідно до розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України від 11.10.2007 р. у зв’язку з відпусткою судді Савенко Г.В. для перегляду справи в касаційному порядку утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –Першиков Є.В., судді – Данилова Т.Б.,  Ходаківська І.П.

        Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.  

        Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями відповідно до вимог статей 6 і 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державним інспектором управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві (Київдержземінспекції) проведена перевірка з питань дотримання вимог земельного законодавства при використанні Комунальним підприємством "Дніпро-парксервіс" земельної ділянки площею близько 700 кв.м. під паркувальний майданчик, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миропільська, 21-31 (ринок Лісний), у Дніпровському районі.

         В результаті проведеної перевірки актом №397/42 встановлено, що станом на 15.03.2006 Комунальним підприємством "Дніпро-парксервіс" використовується земельна ділянка, під паркувальний майданчик, площею близько 700 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миропільська, 21-31 (ринок Лісний), відповідно до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 11.06.2001 № 1158. Документи, що посвідчують право власності або право користування вказаною земельною ділянкою в тому числі на умовах оренди передбачені статтями 125, 126 Земельного кодексу України, у Комунального підприємства "Дніпро-парксервіс" відсутні.

       З огляду на вищевикладене прокурор просить зобов’язати Комунальне підприємство "Дніпропарксервіс" повернути зазначену земельну ділянку, привівши її  у придатний для використання стан.

       Попередніми судовими інстанціями відмовлено в задоволенні позову з тих підстав, що відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельних ділянок –це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації. Відповідно до пункту 4.1. Статуту КП „Дніпро-парксервіс", останнє створено на підставі розпорядження Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації з метою реалізації заходів по покращенню обслуговування та пасажирських перевезень мешканців Дніпровського району, проведення заходів по координації та контролю за існуючими гаражними кооперативами, організації нових та систематизації діючих майданчиків для паркування транспортних засобів на вулицях і земельних ділянках Дніпровського району м. Києва. 02.07.2007 між КП Київської міської ради „Київдорсервіс" та КП „Дніпро-парксервіс" був укладений договір №10 організаційно -фінансових відносин при облаштуванні та експлуатації паркувальних дільниць, відповідно до умов якого сторони здійснюють передачу -прийом паркувальних майданчиків згідно з переліком за адресами зазначеними в Додатку 1 (що є невід'ємною частиною даного Договору). Таким чином, відповідач є безпосередньо тим підприємством, яке визначено міською владою, що здійснює організацію та експлуатацію місць платного паркування згідно з діючим порядком.

        Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що судом першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийняття судових рішень не взято до уваги та не надано належної оцінки всім обставинам справи в їх сукупності, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, пунктом 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються, відповідно до закону, питання регулювання земельних ділянок.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникає: після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

     Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

       Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

       Позивачем надано акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 15.03.2006 № 387/42 який складений компетентним органом та є доказом в розумінні ст. 34 ГПК України.

       Спростування факту самовільного зайняття земельної ділянки полягало б в наданні відповідачем документу передбаченого ст. 126 Земельного Кодексу України (державний акт на право власності або постійного користування, договір оренди земельної ділянки).

       Беручи до уваги, що вищенаведені питання та норми законодавства не були предметом судового розгляду при вирішенні господарського спору, правова оцінка їм не надавалась, колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий судом не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих рішення та постанови.

       Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

      Відповідно до  ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою сторін оголошена  вступна   та резолютивна частини постанови.  

       Керуючись, ст.ст. 111-5,  111-9, 111-7, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,   Вищий господарський суд України

                                                ПОСТАНОВИВ:

       Касаційне подання Заступника прокурора м. Києва задовольнити частково.

       Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2007 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 12.03.2007 у справі № 35/60 скасувати.

       Справу передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Головуючий    суддя                                                                     Є. Першиков

Судді                                                                                               Т. Данилова    

                                                                                           

                                                                                            І.  Ходаківська