Дата документу 04.10.2021 Справа № 315/1022/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №315/1022/18 Головуючий у 1 інстанції: Телегуз С.М.

Провадження № 22-ц/807/2425/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«04» жовтня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Маловічко С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 19 лютого 2013 року між нею та відповідачем був укладений договір позики, згідно з яким вона передала у борг відповідачу грошові кошти в сумі 70000 грн. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Гуляйпільського нотаріального округу Демченко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 243.

Відповідно до умов договору зазначену суму коштів відповідач зобов`язався повернути готівкою в строк до 19 лютого 2018 року. Однак, на порушення умов договору позики та ст.1049 ЦК України відповідач суму позики у встановлений термін - 19.02.2018 року не повернула, не повернуті гроші і до теперішнього часу.

Вважала, що з боку відповідача має місце порушення як договірних зобов`язань, так і положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, вона має право на стягнення із відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання, трьох відсотків річних від простроченої суми, а також процентів від суми позики у розмірі облікової ставки Національного банку України.

На підставі зазначеного просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь заборгованість за договором позики від 19 лютого 2013 року в розмірі 132931,79 грн., яка складається з: 70000 грн. - заборгованість за договором позики; 58043,27 грн. - проценти за користування коштами, визначені на рівні облікової ставки Національного банку України; 700 грн. - сума інфляційних втрат; 4188,52 грн. - 3% річних від суми боргу, та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1329,79 грн.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15 квітня 2021 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 19 лютого 2013 року в розмірі 132931,79 грн., яка складається з суми неповернутої грошової позики у розмірі 70000 грн.; проценти за користування позикою у розмірі 58043,27 грн.; 3% (три відсотки) річних у розмірі 4188,52 грн.; сума інфляційних втрат у розмірі 700 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору в сумі 1329,79 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на відсутність наміру досягти правового результату, необхідність укладення розписки про надання коштів за умовами договору, яка є доказом передачі коштів, розгляд Верховним Судом аналогічної справи № 315/1496/17, не витребування судом інформації щодо внесення позивача до Державного реєстру фінансових установ та реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, видачу нею на ім`я позивача довіреності, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що стягнення боргу здійснюється в позовному провадженні через суд, а не у безспірному порядку через виконавчий напис нотаріуса, письмова форма договору є доказом не лише факту укладання, а й факту передачі грошових коштів, рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 21 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до неї про визнання договору позики неукладеним, справа №315/1496/17 не є аналогічною.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16 липня 2021 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16 липня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з існування боргового зобов`язання відповідача перед позивачем, невиконаного в строк належним чином.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що 19 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Демченко Т.М. (а.с.8).

Відповідно до умов договору позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 70000 грн., що підтверджується копією договору (п. 1), зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві готівкою в строк до 19 лютого 2018 року (п. 2), якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (п. 7).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За приписами 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч. ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи

Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 89 ЦПК України) дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором позики від 19 лютого 2013 року щодо повернення коштів не виконала, а тому заявлена позивачем сума в розмірі 90 000 грн. підлягає стягненню з неї на користь ОСОБА_2 .

При цьому, суд першої інстанції в силу приписів ч. 1 ст. 1048 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_3 відсотків за користування коштами.

Відповідають нормам ч. 2 ч. 625 ЦПК України висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідачки інфляційних витрат за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до не доведення отримання позичальником грошових коштів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що між сторонами у справі укладено договір позики, який нотаріально посвідчений, і відповідно до п.1 цього договору позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 70000 грн., що засвідчено приватним нотаріусом.

Положеннями частини третьої статті 12 та частин першої статті 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наявність нотаріально посвідченого договору позики, дійсність якого не спростована, за відсутності інших належних та допустимих доказів, підтверджує факт передачі грошових коштів.

Колегія суддів враховує ту обставину, що ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про визнання вищезазначеного договору позики неукладеним, посилаючись на неотримання коштів від ОСОБА_2 (справа № 315/1293/18).

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 21 грудня 2020 року, яке набрало законної сили 20 січня 2021 року та ОСОБА_1 в апеляційному провадженні не оскаржено, в задоволенні позову про визнання договору позики неукладеним відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову у справі № 315/1293/18, суд першої інстанції встановив наступне:

«Позивач заперечує укладення договору позики через відсутність відповідної розписки при наявності письмового нотаріально посвідченого договору позики.

Суд не погоджується з позицією позивача, так як вважає, що наданий суду письмовий документ: письмовий договір позики, укладений між сторонами 19 лютого 2013 року, та нотаріально посвідчений є підтвердженням відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України укладення договору позики, п.1 якого посвідчує передачу у власність позивача грошових коштів у сумі 70000 грн.

Суд, оцінюючи цей правочин, доходить висновку, що останній не суперечить вимогам закону, так як його письмова форма відповідає вимогам ч.1 ст.1047 ЦК України, так як останній укладено між фізичними особами і сума якого не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім того, останній нотаріально посвідчений, а чоловік позивача також подав нотаріально посвідчену письмову заяву про згоду на укладення договору позики» (а.с.76-78).

За приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт передачі коштів за договором позики був доведений в межах розгляду справи № 315/1293/18, рішення суду в якій не оскаржено та набрало законної сили.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на постанову Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №315/1496/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, є неприйнятними, оскільки договір позики, який був предметом дослідження у вказаній справі містив інші умови, зокрема, окремим пунктом 10 договору передбачалось, договір вступає в силу і вважається укладеним з моменту передання грошей, на підтвердження факту передачі грошей позичальник видає позикодавцеві розписку, а отже вказані справи не є аналогічними.

Доказів того, що договір позики був укладений з метою приховання укладення іншого правочину, матеріали справи не містять.

Посилання ОСОБА_1 на видачу довіреності на ім`я ОСОБА_2 не свідчить про помилковість висновків суду.

Доводи апеляційної скарги щодо не витребування судом першої інстанції інформації щодо внесення позивача до Державного реєстру фінансових установ та реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, не приймаються до уваги, оскільки ці обставини не входять в предмет дослідження у даній справі.

Доводи щодо незгоди з розміром стягуваних сум апеляційна скарга не містить.

Отже, апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом залишенню без змін.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15 квітня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 04 жовтня 2021 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

С.В. Маловічко