Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 640/9165/19

провадження № 61-14705св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 10 грудня 2019 року у складі судді Губської Я. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 04 березня 2010 року він уклав із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір позики, за яким передав їм грошові кошти у розмірі 125 000,00 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою. Оскільки у розписці передбачено умову про повернення коштів за першою вимогою, 12 лютого 2019 року він направив відповідачам листа про повернення позики за розпискою від 04 березня 2010 року. Посилаючись на те, що грошові кошти не були повернуті, уточнивши позовні вимоги просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором позики в розмірі 3 310 057,63 грн (еквівалент за курсом долара США до гривні України на день подання позову).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 10 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 04 березня 2010 року у розмірі 125 000,00 доларів США.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики від 04 березня 2010 року відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов`язань за розпискою щодо повернення позичених коштів, має перед ОСОБА_1 заборгованість, що є підставою для стягнення суми боргу за договором позики. Підстав для стягнення заборгованості із ОСОБА_3 немає, оскільки її підпис у розписці від 04 березня 2010 року відсутній.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 10 грудня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики з огляду на доведеність факту отримання ним грошових коштів у розмірі 125 000,00 доларів США від ОСОБА_1 , що підтверджується власноруч написаною розпискою ОСОБА_2 . Оригінал зазначеної розписки надано позивачем у судовому засіданні та її справжність не заперечувалась учасниками справи. Матеріали справи не містять відомостей про належне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договорами позики

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі та уточненні до неї ОСОБА_2 зазначає, що:

- апеляційний суд не надав оцінку його доводам про пропуск позивачем позовної давності. Зокрема, розписка складена 04 березня 2010 року, тобто право вимоги виникло 05 березня 2010 року, а тому трирічна позовна давність сплила 05 березня 2013 року. При цьому ОСОБА_1 подав позов у травні 2019 року;

- у матеріалах досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12014220490003765, міститься протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 18 вересня 2014 року, який зазначив, що ОСОБА_3 разом зі своїм чоловіком ( ОСОБА_2 ) залишилися винними йому за сплату вартості комунальних платежів у розмірі приблизно 10 000,00 грн, Федяєві не повідомили його про причини несплати комунальних платежів в указаному розмірі, будь-яких інших фінансових відносин у нього з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у нього не було , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у нього коштів ніколи не позичали, будь-яких конфліктів між ними не було;

- сама по собі розписка, а тим більше, якщо вона не містить посилання на відповідний правочин та його вид, не може свідчити або підтверджувати існування між сторонами правочину позики.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовими рішеннями у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України рішення судів попередніх інстанцій в іншій частині (відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики) не підлягають касаційному перегляду.

Зміст відзиву

У листопаді 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Вказує, що у розписці передбачено, що відповідачі зобов`язалися повернути борг за його першою вимогою.12 лютого 2019 року він надіслав їм вимогу про повернення коштів, яка отримана ними 18 лютого 2019 року, однак яка залишилася не виконана. Оскільки позов поданий у травні 2019 року, позовна давність не пропущена. Наявність у нього боргового документа свідчить про відсутність виконання зобов`язання. У відзивах на позов та апеляційних скаргах відповідачі підтверджують факт отримання коштів за розпискою і стверджують про повернення коштів, однак будь-яких доказів на підтвердження цього не надають.

Рух справи в суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 05 листопада 2020 року вказано, що підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16 і відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема частини п`ятої статті 261 ЦК України. Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 04 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 125 000,00 доларів США, що станом на день укладення еквівалентно 1 000 000,00 грн, з терміном повернення - за першою вимогою.

Отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 125 000,00 доларів США від ОСОБА_1 підтверджується власноручною розпискою ОСОБА_2 . Оригінал зазначеної розписки надано позивачем у судовому засіданні. Справжність розписки не заперечувалась учасниками справи.

12 лютого 2019 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 вимогу про повернення позичених коштів у розмірі 125 000,00 доларів США, яка отримана останнім 18 лютого 2019 року, однак залишена без виконання.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів».

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

У справі, що переглядається, суди встановили, що:

- 04 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 125 000,00 доларів США, що станом на день укладення еквівалентно 1 000 000,00 грн, з вказівкою про те, що позичальник зобов`язується повернути позику за першою вимогою позикодавця;

- позивач надав оригінал розписки в судовому засіданні. Справжність розписки не заперечувалась учасниками справи;

- 12 лютого 2019 року ОСОБА_1 направив листа на адресу позичальника з вимогою повернення коштів, яка отримана ним 18 лютого 2019 року, однак не виконана.

Зважаючи на те, що позичальник на першу вимогу ОСОБА_1 не повернув позичені за розпискою грошові кошти та не довів належними доказами виконання своїх зобов`язань перед позивачем, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем пропущена позовна давність, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У розписці від 04 березня 2010 року передбачено повернення грошових коштів за першою вимогою. 12 лютого 2019 року ОСОБА_1 направив листа на адресу відповідачів та згідно з рекомендованим повідомленням про отримання поштового відправлення лист отримано ОСОБА_2 18 лютого 2019 року. Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся 07 травня 2019 року, тому позовна давність ОСОБА_1 не пропущена.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про повернення позики, виходячи з такого.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає (частина друга статті 545 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18 (провадження № 61-7017св21) зазначено, що «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) вказано, що «тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Посилання ОСОБА_2 щодо заперечення факту укладення з позивачем договору позики на пояснення позивача ОСОБА_1 як свідка кримінальному провадженні про те, що відповідачі у нього коштів не позичали, є безпідставними, оскільки сам відповідач у відзиві на позовну заяву визнає факт написання ним розписки і отримання за нею коштів, стверджуючи, що повернув позику.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Беручи до уваги необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18 (провадження № 61-7017св21), Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17 (провадження

№ 61-18730св20), колегія суддів вважає, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій в оскарженій частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з цим касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій в оскарженій частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 125 000,00 доларів США залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов