Справа № 372/1172/19

Провадження 4-с-46/21

ухвала

Іменем України

20 вересня 2021 року         Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Кравченко М.В.

при секретарі Денисенко Ю.С.,

за участю скаржниці ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

Скаржник звернувся до суду з скаргою на дії державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо накладення арешту на банківський рахунок, просить зняти арешт з рахунку, на який вона отримувала соціальну допомогу як багатодітна мати. Обґрунтовуючи вимоги посилається на неправомірність накладення арешту на банківський рахунок через отримання нею соціальної допомоги, на яку заборонено звертати стягнення по закону.

В судовому засіданні скаржниця вимоги скарги підтримала в повному обсязі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились про причини неявки суду не повідомили. Заяв, клопотань суду не подали.

Враховуючи обмежені ч.1 ст.449 ЦПК України строки розгляду такої категорії справ суд вважав можливим розгляд скарги провести за наявного складу учасників.

Суд, вислухавши скаржницю, дослідивши матеріали справи, вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.477 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено її права чи свободи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що на примусовому виконанні у державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває судовий наказ № 2-н-310/19 виданий Обухівським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Енергія» заборгованості за послуги з теплопостачання.

Позивачка отримує державну соціальну допомогу, є одинокою багатодітною матір`ю, що підтверджується довідкою УПЗН.

На ім`я позивачки в АТ «КБ «Приватбанк» відкрито банківський рахунок, на який зараховано соціальні виплати, однак, на вказаний рахунок (картку) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ), що підтверджується довідкою банку.

Суд вважає, що доводи скарги про те, що державний виконавець неправомірно наклав арешт на кошти, які надходять на поточний (картковий) рахунок в якості державної соціальної допомоги не знайшли об`єктивного підтвердження під час судового розгляду.

Так, звернення стягнення на заробітну плату боржника та інші доходи, у тому числі, допомогу по безробіттю, здійснюється шляхом винесення постанови державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, однак наявність такої постанови судом не встановлена, а відповідних обставин у скарзі не зазначено.

Постанова державного виконавця свідчить про накладаення арешту на кошти боржника, відкриті на різних рахунках у різних установах банку без визначення цілього призначення коштів, які надходять на відповідні рахунки.

Додані скаржницею письмові докази вказують на те, що відкритий на її ім`я банківський рахунок може використовуватись не лише для отримання соціальних виплат, умови відкриття цього рахунку передбачають можливість зарахування будь-яких виплат чи переказів без обмеження виду їх цільового призначення, що не підтверджує доводи скарги.

Суд не вбачає порушень чинного законодавства у діях державного виконавця при вирішенні питання про арешт коштів боржника, оскільки державним виконавцем не було звернуто стягнення саме на державну соціальну допомогу боржника.

Для об`єктивного вирішення даного спору необхідно з`ясувати правову природу арешту коштів. Враховуючи фактичні обставини справи суд вважає не доведеними порушення вимог чинного законодавства саме державним виконавцем, оскільки :

1) винесення державним виконавцем постанови про арешт коштів боржника не призводить до автоматичного безумовного арешту коштів, які обліковуються (містяться) на відповідному рахунку боржника.

2) державний виконавець, як посадова особа Відділу ДВС, не наділений повноваженнями щодо виконання постанови про арешт коштів боржника, а направляє таку постанову для виконання до відповідної банківської (фінансової) установи, де відкрито рахунок та здійснюється обслуговування такого рахунку.

3) рішення про арешт (блокування, обмеження користування) коштами приймає банківська (фінансова) установа, яка здійснює обслуговування такого рахунку на підставі постанови державного виконавця. Виключно до повноважень посадових осіб банківської установи належить вирішення питання про виконання чи відмови у виконанні постанови державного виконавця.

Ч.3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений чіткий та зрозумілий алгоритм дій для співробітників банку при отриманні та обробці постанови про арешт коштів: «Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.»

З наведених норм права вбачається, що виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом.

При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження коштів на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій по справі 756/1927/15-ц, провадження №61-14725ск20, дійшов висновку, що на банк покладено обов`язок щодо визначення статусу на якому обліковуються (розміщуються) відповідні кошти. У випадку, якщо рахунок має спеціальний чи обмеженим режимом використання, то постанова виконавця з відповідним обґрунтуванням повертається без виконання.

Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду по справі №756/1927/16-ц, провадження №61-10611св20.

Правова позиція скарги суперечить висновкам Верховного суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконання рішень, як передбачає ст. 2 згаданого Закону, покладено на   державну виконавчу службу.     

Відповідно до ч. 1 ст.431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу, як суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.1 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18  Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судом встановлено, що дії державного виконавця відповідали Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України  достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що дії державного виконавця відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та спрямовані на виконання рішення суду, а тому скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 447 - 452 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відмовити повністю.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали.      

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 261 ЦПК України.

Суддя М.В.Кравченко