ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 309
ПОСТАНОВА
Іменем України
04.08.2006 | Справа №2-25/10047-2006А |
За позовом Сімферопольського виробничого підприємства водопроводно-каналізаційного господарства (м. Сімферополь, вул. Гурзуфська,5).
До відповідача Державної податкової інспекції в м. Сімферополі (м.Сімферополь, вул.. мате Залкі,1\9).
Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.
Суддя Маргарітов М.В.
При секретарі Діланян І.К.
П Р Е Д С Т А В Н И К И:
Від позивача – Сахно В.Г., предст., дов.у справі, Шульга Є.В. предст., дов. у справі.
Від відповідача – Шугалка Д.І., гол. держ.подат.інсп., дов від 17.07.2006р.
Сутність спору: Позивач звернувся з позовом у суд про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень № 0001011502\0 від 30.01.2006р.,№ 0001021502\0 від 30.01.2006р., № 0003051502\0 від 14.02.2006р., № 0003061502\0 від 14.02.2006р., 000101502\1 від 13.03.2006р., № 0001021502\1 від 13.03.2006р., № 0003051502\1 від 13.03.2006р., № 0003061502\1 від 13.03.2006р., № 0001011502\2 від 18.05.2006р., № 0001021502\2 від 18.05.2006р., № 0003051502\2 від 18.05.2006р., № 0003061502\2 від 18.05.2006р., якими застосовані штрафні санкції за порушення граничних строків оплати ПДВ на загальну суму 925625,55грн.
Відповідач проти позовних вимог заперечує за мотивами, викладеним у відзиві на позов.
В порядку ст. 150 КАС України 18.07.2006р. по справі оголошено перерву до 01.08.2006р., потім до 04.08.2006р., після перерви слухання справи продовжено, представники сторін- тіж самі.
Згідно з п. 6 Закону України “Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” № 2953-ІV від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р., до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991р. (1798-12), вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення сторін, суд
Встановив:
Сімферопольське виробниче підприємство водопроводно-каналізаційного господарства зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності рішенням виконкому Сімферопольської міської ради від 22.03.1996р. й узяте на податковий облік у ДПІ в м.Сімферополі.
27.01.2006р. та 13.02.2006р. ДПІ в м.Сімферополі проведено перевірку своєчасності розрахунку з бюджетом по ПДВ Сімферопольським ВПВКГ за період з 01.01.2005р. по грудень 2005р. включно та з 01.01.2006р. по 01.02.2006р., за результатами яких складені акти № 406\15-2\20671505 від 27.01.2006р. та №1079\15-2\20671506 від 13.02.2006р.
На підставі акту перевірки від 27.01.2006р. ДПІ в м. Сімферополі винесені податкові повідомлення-рішення № 0001011502\0 від 30.01.2006р. та № 0001021502\0 від 30.01.2006р., якими застосовані штрафні санкції в розмірі 171481,40грн. та 611704,74грн. відповідно.
На підставі акту перевірки від 13.02.2006р. ДПІ в м. Сімферополі винесені податкові повідомлення рішення № 0003061502\0 від 14.02.2006р. та № 0003051502\0 від 14.02.2006р., якими застосовані штрафні санкції в розмірі 70120,41грн. та 72319,40грн. відповідно.
Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку на підставі чого були винесені нові податкові-повідомлення-рішення № 000101502\1 від 13.03.2006р., № 0001021502\1 від 13.03.2006р., № 0003051502\1 від 13.03.2006р., № 0003061502\1 від 13.03.2006р., № 0001011502\2 від 18.05.2006р., № 0001021502\2 від 18.05.2006р., № 0003051502\2 від 18.05.2006р., № 0003061502\2 від 18.05.2006р., якими розмір штрафних санкцій залишений без змін.
Позовні вимоги підлягають задоволенню по наступних підставах :
П.п. 5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181 від 21.12.2000 р. передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф, зокрема, при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу (п.п. 17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України №2181).
Представлені суду податкові декларації, розрахунки сум штрафних санкцій, розрахунки позивача про сплату ПДВ свідчать про те, що позивач своєчасно сплачував суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період травень 2005р. - лютий 2006р., але відповідач, керуючись п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", не звертаючи уваги на призначення платежів в платіжних дорученнях, зараховував платежі на погашення не поточних податкових зобов'язань, а податкового боргу, що виник раніше, тобто облік надходження платежів у картці особового рахунку позивача з ПДВ здійснювався в порядку календарної черговості настання граничних строків сплати узгоджених зобов'язань.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст.. 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Ч. 2 ст.. 9 КАС України передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст.. 22). Конституція України має вищу юридичну силу (ст. 8).
Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952 р., ратифікованого Україною 17.07.1997 р., передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В ч. 2 цієї ж статті зазначено, що попередні положення ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Отже, зі змісту ч.2 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини вбачається, що будь-які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.
Ст.8 Закону України „Про власність" встановлено, що цим Законом встановлюються основні положення про власність в Україні. У ст. 2 цього закону передбачено, що 1) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном; 2) право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності; 3) кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Ст. З Закону „Про власність" передбачено, що суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. У відповідності ст. 4 цього Закону власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Частина 3 ст. 47 Господарського кодексу України передбачає, що держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.
Отже діючим законодавством також закріплено право власника вільно, за власною ініціативою та на свій розгляд, володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном та гарантії недоторканості майна з боку держави.
У відповідності зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування і їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Відповідно ст.. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. Серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" не має права самостійно, без згоди на то платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема:
- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України;
- з використанням повноваження з метою, якою це повноваження надано;
- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття
рішення (вчинення дії);
- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими
несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких
спрямоване це рішення (дія).
За такими обставинами, суд дійшов висновку, що Державна податкова інспекція у м. Сімферополі діяла із перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Законом України „Про державну податкову службу в Україні", оскільки не вправі була самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу та перераховувати платежі за поточними зобов’язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Оскільки платник податків є власником своїх коштів, тобто має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, у тому числі й визначати призначення платежів, суд вважає, що застосування положень п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" можливе лише за згодою платника податків.
Відповідно п.3 ч.1 ст. 9 Закону України « Про систему оподаткування» платники податків зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів у встановлений законом терміни.
ДПІ, зараховуючи своєчасно сплачені податки в рахунок податкового боргу, фактично перешкоджає платнику податків своєчасно сплачувати податки за періоди, вказані в платіжних дорученнях.
Крім того, суд встановив непропорційність дій органів державної податкової служби, зокрема, недотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована ця дія.
За такими обставинами, позовні вимоги підлягають задоволенню.
При прийнятті податкового повідомлення від 13.03.2006р. № 000101502\1, винесеного після оскарження повідомлення № 0001011502\0 від 30.01.2006р., ДПІ помилково не вказано після цифр «000101» цифру «1», що однак не перешкоджає розгляду оспорюваного повідомлення по суті (л.спр.9).
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40 грн. із Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України пропорційно задоволеним вимогам.
Постанова складена у повному обсязі 09.08.2006 року.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. ч. 1 ст. 94,160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов задовольнити.
2. Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі № 0001011502\0 від 30.01.2006р.,№ 0001021502\0 від 30.01.2006р., № 0003051502\0 від 14.02.2006р., № 0003061502\0 від 14.02.2006р., 000101502\1 від 13.03.2006р., № 0001021502\1 від 13.03.2006р., № 0003051502\1 від 13.03.2006р., № 0003061502\1 від 13.03.2006р., № 0001011502\2 від 18.05.2006р., № 0001021502\2 від 18.05.2006р., № 0003051502\2 від 18.05.2006р., № 0003061502\2 від 18.05.2006р.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Сімферопольського виробничого водопроводно-каналізаційного господарства (м.Сімферополь, вул.Гурзуфська, 5; р/р 260018814 в КРД АППБ « Аваль» , МФО 324021, ОКПО 20671506) 3,4грн. державного мита.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня складення у повному обсязі).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження , апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Маргарітов М.В.