Номер провадження: 22-ц/813/9107/21

Номер справи місцевого суду: 509/1185/21

Головуючий у першій інстанції Панасенко Є. М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2021 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 травня 2021 року, постановленого під головуванням судді Панасенка Є.М., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

У березні 2021 року акціонерне товариство «Акцент-Банк» (надалі АТ «Акцент-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 16859,07 грн., з яких: 11608 грн. 85 коп. - заборгованість за кредитом, 5250 грн. 22 коп. - заборгованість за відсотками, а також судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 30.07.2019 року ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору та отримання кредитної картки шляхом підписання анкети-заяви.

Відповідачу було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 44,50% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Умови та Правила надання банківських послуг передбачають можливість зміни кредитного ліміту за рішенням та ініціативою банку. Підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які розміщені на банківському сайті складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Укладаючи договір, сторони керувалися нормами статті 634 ЦК України щодо договору приєднання.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами.

Однак, відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами за договором, у зв`язку з чим у неї станом на 20.12.2020 року утворилась заборгованість у сумі 16859,07 грн., з яких: 11608 грн. 85 коп. - заборгованість за кредитом, 5250 грн. 22 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 травня 2021 року позов АТ «Акцент-Банк» задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» 11608 грн. 07 коп. заборгованості за тілом кредиту.

Вирішено питання про судові витрати.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати, задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості в повному обьсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду щодо відмови в частині стягнення заборгованості за відсотками не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно  до ст.  375ЦПК України,  суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 30.07.2019 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Акцент-Банк», яке змінило назву на АТ «Акцент-Банк» за наданням банківських послуг, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Анкета-заява не містить дати її підписання та інформації про те, що відповідач звернулася за отриманням саме кредитних послуг. У цьому документі зазначено, що відповідач згодна із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві також зазначено про те, що примірник договору відповідач згодна отримати шляхом самостійної роздруківки з сайту банку. Ці обставини підтверджуються наданими позивачем копіями анкети-заяви і паспорта на ім`я   ОСОБА_1 , на копії якого зазначена дата посвідчення – ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Надані позивачем витяги з Умов та Правил надання банківських послуг, з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» не містять підпису відповідача.

Факт користування відповідачем кредитною карткою і здійснення витрат кредитних коштів підтверджується наданим банком детальним розрахунком заборгованості за період з 30.07.2019 року по 01.12.2020 року.

Звертаючись до суду, позивач стверджував, що підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, ОСОБА_1 уклала з позивачем кредитний договір, тобто відповідач приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг, в яких викладені умови кредитування, а оскільки відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами за договором, у неї станом на 20.12.2020 року утворилась заборгованість у сумі 16859,07 грн., з яких: 11608 грн. 85 коп. - заборгованість за кредитом, 5250 грн. 22 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Задовольняючи частково позов АТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем аргументи про ознайомлення відповідача з умовами кредитного договору до його підписання і узгодження сторонами умов кредитування спростовуються тим, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі, а недодержання письмової форми має наслідком його нікчемність (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою (частина 1 статті 546 ЦК України). Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, сума наданого кредиту, розмір процентної ставки, порядок її нарахування, розмір і порядок нарахування штрафу та пені повинні бути передбачені у письмовому договорі.

За змістом частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний детально поінформувати споживача у письмовій формі про усі умови кредитування, а саме: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, необхідність здійснення оцінки майна, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Частиною 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У цьому випадку умови кредитного договору, який за своєю суттю є договором приєднання, розробив позивач АТ «Акцент-Банк». Такі умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач просив стягнути з відповідача, крім фактично використаного тіла кредиту (суми, отриманої в борг), заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 5250,22 грн.

Для визначення конкретних умов договору щодо нарахування цих процентів позивач посилався на долучені до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини кредитного договору. Указані документи засвідчені лише підписом позивача. Підпис відповідача про ознайомлення саме з цими умовами кредитування відсутній.

В анкеті-заяві не зазначено, що відповідач звернулася за отриманням саме кредитних послуг, відтак розмір наданого кредитного ліміту і процентна ставка не вказані, відсутні умови договору про строки повернення коштів і встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Водночас, здійснення витрат з кредитного рахунка підтверджується наданим банком детальним розрахунком заборгованості.

Ознайомлення відповідача з повним текстом Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифами банку до моменту підписання анкети-заяви не підтверджено належними доказами, оскільки позивач не надав підписаного відповідачем примірника цих документів. Не зміг позивач довести і той факт, що саме додані до позовної заяви Умови та Правила були опубліковані на сайті позивача станом на момент підписання анкети-заяви.

Удом вірно встановлено, що надані роздруківки із сайту позивача Умов та Правил, Тарифів належним доказом бути не можуть, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. У цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З огляду на основні засади цивільного законодавства та необхідність особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

У зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із споживачем АТ «Акцент-Банк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (які діяли на 30.07.2019) щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору.

Як встановлено судом, ті Умови та Правила, на редакцію яких посилався позивач, мають значний обсяг. Позивач не надав жодних доказів того, що саме наявні в матеріалах справи Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил мала на увазі відповідач, ознайомилася і погодилася саме з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Тому суд вважає за можливе у цій справі також застосувати підхід щодо необхідності особливого захисту споживача, як слабшої сторони.

Отже, ОСОБА_1 не узгодила із АТ «Акцент-Банк» умови щодо нарахування процентів та строку повернення кредиту. Відтак, суд позбавлений можливості визначити, чи вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили наведені позивачем у позовній заяві умови, зокрема і щодо строку дії договору, можливості одностороннього збільшення кредитного ліміту, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Як встановлено судом, відповідач здійснювала витрати грошових коштів в межах кредитного ліміту, тому зобов`язана повернути фактично витрачені кошти, виходячи з такого.

За змістом частини 1 статті 1049 ЦК України (норми про договір позики застосовуються до кредитних правовідносин в силу частини 2 статті 1054 ЦК України) позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором невстановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Витрачені позичальником кошти в межах кредитного ліміту становлять тіло кредиту.

Згідно із наданим банком розрахунком кредитної заборгованості станом на 20.12.2020 року заборгованість за тілом кредиту становить 11 608,85 грн.

Оскільки, підписана відповідачем анкета-заява не містить строків повернення кредиту, то до правовідносин сторін слід застосувати норми абзацу 2 частини 1 статті 1049 ЦК України. Згідно із такими, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що, АТ «Акцент-Банк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

На підставі викладених обставин, суд дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у стягненні відсотків по кредиту, оскільки позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, так як позичальник при укладенні кредитного договору у вигляді заяви-анкети не підписав жодного документу, який обумовлював би порядок та умови сплати таких платежів як стягнення процентів за користування кредитними коштами, крім цього, відсутні строки повернення кредиту, що в свою чергу вказує на відсутність правових підстав для їх стягнення.

У зв`язку з чим, суд на законних підставах стягнув з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 11 608 грн. 07 коп.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги АТ «Акцент-Банк» про те, що суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів та встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не підписані відповідачем, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Крім того, у заяві позичальника процентна ставка не зазначена та у підписаній сторонами заяві, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді сплати відсотків за користування кредитними коштами за порушення зобов`язання.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Акцент-Банк» – залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 травня 2021 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 30 вересня 2021 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк

______________________________________ Т.В. Цюра