УХВАЛА

23 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 128/571/15-ц

провадження № 61-12231ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С., розглянувши питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати недійсним заповіт, вчинений його матір`ю ОСОБА_3

10 лютого 2014 року на користь його сестри ОСОБА_1 .

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, вчинений ОСОБА_4 10 лютого 2014 року на користь ОСОБА_1 , посвідчений секретарем Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області та зареєстрований в реєстрі за № 44. Призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати в цій справі. Встановлено ОСОБА_2 строк для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат.

Додатковим рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Куцого Р. А. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 365,40 грн та витрати, понесені на оплату послуг експерта в розмірі 3 335 грн, а всього - 3 700,40 грн. В задоволенні вимоги про стягнення судових витрат за надання професійної правничої допомоги відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Куцого Р. А. задоволено. Додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року скасовано в частині відмови у стягненні судових витрат за надання професійної правничої допомоги і ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 15 500 грн. В іншій частині додаткове рішення місцевого суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 задоволено, постанову Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником адвокатом Куцим Р. А. задоволено частково, додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від

10 грудня 2019 року в частині відмови в стягненні судових витрат за надання професійної правничої допомоги скасовано та ухвалити нове. Стягнуто з

ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 4 000,00 грн. В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.

19 липня 2021 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на Вінницького апеляційного суду

від 22 червня 2021 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 137 ЦПК України без врахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 06 червня 2019 року у справі № 752/4513/17, від 29 січня 2020 року у справі № 755/15364/17. Скаржник зазначає, що всупереч вищевказаним правовим висновкам суд апеляційної інстанції також не взяв до уваги те, що витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн є занадто обтяжливими для відповідача, оскільки складає її дві місячні пенсії. Крім того, суд апеляційної інстанції всупереч правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 27 січня 2021 року у справі № 357/13177/19 розглянув справу за апеляційною скаргою, підписаною особою, яка не мала права її підписувати.

Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах)..

Так оскаржувана постанова винесена за результатами перегляду в апеляційному порядку додаткового рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року, яке цією постановою було скасоване в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу та в цій частині ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.

ОСОБА_1 оскаржує постанову суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами першою та другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті

в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічних інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема стороною явно необґрунтованих заяв та клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості

та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має також виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Подібні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.

З мотивувальної частини оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, встановив, що позивачем на підтвердження суми понесених витрат на правничу допомогу надано всі належні та допустимі докази. Також суд апеляційної інстанції вказав, що бере до уваги заперечення ОСОБА_1 щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу, в яких відповідач вказала, що вартість послуг надання правничої допомоги є завищеною та не відповідає критеріям співмірності та складності справи. За таких обставин суд апеляційної інстанції, врахувавши суму позову, складність справи, позицію представника ОСОБА_2 - Куцого Р. А. , який в судовому засіданні не заперечував проти зменшення витрат на правничу допомогу, а також заперечення ОСОБА_1 проти розміру судових витрат та їх обґрунтованості, керуючись принципами змагальності, справедливості, пропорційності цивільного судочинства, дійшов висновку про те, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 4 000 грн.

Доводи скаржника стосовно того, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без врахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 06 червня 2019 року у справі № 752/4513/17, від 29 січня 2020 року у справі № 755/15364/17 висновків суду не спростовують, виходячи з такого.

Так у постанові від 06 червня 2019 року у справі № 752/4513/17 та у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 755/15364/17 Верховний Суд, вирішуючи питання про стягнення судових витрат на правову допомогу, врахувавши критерії співмірності, складеності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи визнав заявлені учасником справи витрати на правову допомогою завищеними та необґрунтованими, в зв`язку з чим зменшив розмір судових витрат на правничу допомогу. Таким чином, застосування судом апеляційної інстанції статті 137 ЦПК України при визначенні розміру судових витрат відповідає зазначеним скаржником правовим висновкам Верховного Суду, а доводи скаржника з цього приводу зводяться до переоцінки обставин у справі та до неправильного тлумачення норми права..

Інші доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції всупереч правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 27 січня 2021 року у справі № 357/13177/19, розглянув справу за апеляційною скаргою, підписаною особою, яка не мала права її підписувати, також не спростовують доводи оскаржуваної постанови.

Так у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 357/13177/19 Верховний Суд аналізував обґрунтованість повернення судом апеляційної інстанції апеляційної скарги, підписаної представником, докази щодо повноважень якого були відсутні в матеріалах справи.

Пунктом 2 частини першої статті 362 ЦПК України перебачено право суду апеляційної інстанції закрити апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу подано особою, яка не має права її підписувати.

Оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено відсутність повноважень особи підписувати апеляційну скаргу, ОСОБА_1 питання про закриття апеляційного провадження не порушувала в суді апеляційної інстанції, а суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України не уповноважений встановлювати нові обставини у справі на надавати оцінку доказам, включаючи аналіз подібних процесуальних ситуацій, то такі доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів у справі та до бажання добитися повторного розгляду справи, що не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, застосував норму права відповідно до правових висновків Верховного Суду, в зв`язку з чим касаційна скарга є необґрунтованою, а тому за таких підстав у відкритті касаційної скарги на підставі частини пункту п`ятого частини другої статті 394 ЦПК України слід відмовити.

Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук