№ 2- 304

2010 рік

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   08 листопада 2010 року                                                             Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

   в складі: головуючого

                                                                                                    судді Антонюка О.А.

при секретарі – Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, треті особи комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради і приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Царєйкін Михайло Михайлович про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння і про визнання права власності на будинок, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 04 лютого 2008 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння і про визнання права власності на будинок, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та в ході судового засідання посилався на те, що в 1996 році він придбав та оформив на дочку – відповідачку ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_1. Згодом у нього зіпсувалися відносини в сім’ї та на роботі, він вимушений був виїхати для мешкання до Білорусії, а в 2007 році дізнався, що його будинок було продано і перереєстровано відповідачами і у нього немає власності. Вважає вказане незаконним, оскільки саме він придбавав і за його кошти добудовувався будинок за вказаною адресою, нікому повноважень на відчуження будинку не давав, з відповідачами склалися не добрі відносини. Вважає, що договір купівлі-продажу вказаного будинку від 16 січня 2010 року, згідно якого власником будинку стала ОСОБА_4., є незаконним, цей договір порушує його права. Просив визнати вказаний договори купівлі-продажу будинку недійсним, повернути йому його власність, визнавши за ним право власності на спірний будинок, задовольнивши позов в повному обсязі.

    Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомили, суду повідомила на згоду з позовними вимогами. Все нею зроблено згідно вимог закону, порушень не допущено. Вважає позовні вимоги безпідставними і просили справу розглянути без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.

          Представники відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що на підставі належно оформлених і нотаріально посвідчених документів володіли і володіють спірним будинком, в нотаріуса всі сторони були особисто, нотаріус все роз’ясняв і зачитував. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

    Треті особи представники КП ДМБТІ ДОР і приватний нотаріус Царейкін М.М. в судове засідання не з’явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили, в письмовому зверненні до суду вказали на незгоду з позовними вимогами, пославшись на те, що дійсно  договір складали і нотаріально посвідчували, всі сторони були присутні особисто, вони пересвідчувалися, що це були саме сторони договору, роз’ясняли положення закону і наслідки укладання саме такого і договору і зачитували їх. Все ним зроблено згідно вимог закону, порушень не допущено. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили справу розглянути без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних третіх осіб згідно ст. 169 ЦПК України.

    Вислухавши пояснення позивача і його представника та представників відповідачів, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в шлюбі з відповідачем ОСОБА_4, від цього шлюбу мають дочку ОСОБА_2 В 1994 році позивач вирішив придбати будинок АДРЕСА_1 у ОСОБА_7 Вказаний будинок був  в стадії будівництва, тому рішенням № 487 виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради від 19 липня 1996 року ОСОБА_7 дозволено було продати не завершений будівництвом будинок АДРЕСА_1. На підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 1996 року ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_2 купила домоволодіння АДРЕСА_1, вказана власність була в передбаченому законом порядку зареєстрована в КП ДМБТІ ДОР.

В 2007 році ОСОБА_3 звернувся  з позовом до суду до ОСОБА_2 з позовом про стягнення суми грошових коштів. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2007 року була затверджена мирова угода, згідно якої ОСОБА_2 визнала борг перед ОСОБА_3 і передала йому у власність в рахунок цього боргу домоволодіння АДРЕСА_1. На підставі цієї ухвали про затвердження мирової угоди 30 січня 2008 року в КП ДМБТІ ДОР було зареєстровано право власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_3

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16 січня 2010 року ОСОБА_3 продав домоволодіння АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 купила це домоволодіння, вказана угода в передбаченому законом порядку зареєстрована в КП ДМБТІ ДОР.

В лютому 2008 року ОСОБА_1 звертається до суду з позовом, який згодом доповнив і уточнив і просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16 січня 2010 року домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, з тих мотивів, що саме він купував і будував цей будинок, перехід власності був не законним, він був введений в оману стосовно правильної реєстрації будинку.

Вказані твердження позивача безпідставні і бездоказові, виходячи з наступного. Стосовно мирової угоди і реєстрації права власності на ОСОБА_3. Відповідно до пояснень сторін та матеріалів справи право власності на ОСОБА_2 було зареєстровано на підставі рішення № 487 виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради від 19 липня 1996 року про дозвіл ОСОБА_7 продати не завершений будівництвом будинок АДРЕСА_1 та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 23 серпня 1996 року, згідно якого ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_2 купила домоволодіння АДРЕСА_1, вказана власність була в передбаченому законом порядку зареєстрована в КП ДМБТІ ДОР. Вказане рішення виконкому та договір купівлі-продажу сторонами визнані і не оспорюються. Законність реєстрації в КП ДМБТІ ДОР права власності на ОСОБА_3 підтверджується набравшою законної сили ухвалою суду про затвердження мирової угоди, згідно якої ОСОБА_2 як законна власниця спірного домоволодіння передала його в рахунок боргу ОСОБА_3 Вказана ухвала суду також є законною і не скасована. По вказаним угодам договорів купівлі-продажу сторонами цих договорів передавалися певні кошти. Жодних свідчень та доказів іншого, окрім слів позивача, який є відверто зацікавленою та упередженою особою немає. У відповідності до вимог ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави своїх вимог. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підстави свої вимог. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Таким чином, позивачем не було доведено, що вказані договори купівлі-продажу нерухомого майна, мирова угода були б безоплатними та невигідними для ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

          Стосовно начебто обману чи шахрайських дій відповідачів. Позивач не звертався в передбаченому законом порядку до правоохоронних органів щодо начебто протиправних дій відповідачів, кримінальна справа не порушувалася, відсутній склад злочину в діях відповідачів, а отже встановленим є факт того, що ці відповідачі жодних злочинів щодо позивача та його майна не вчиняли. Таким чином, жодне з тверджень позивача не містить під собою будь якого доказового ґрунту.

          З іншого боку, оцінюючи дії відповідачів та третіх осіб (КП ДМБТІ ДОР і нотаріусів, що посвідчували і реєстрували оспорюванні правочини) можна прийти до висновку щодо їх абсолютної прозорості, відкритості та відповідності чинному законодавству.

         Стосовно оспорюваного договору купівлі-продажу. Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.      Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Обидва договори купівлі-продажу нерухомого майна (в тому числі і від 23 серпня 1996 року) не суперечать актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства оскільки передбачені цим законодавством. Всі сторони цих правочинів є дієздатними особами, жодних відомостей щодо позбавлення або обмеження дієздатності будь-кого з них у суду не має, сторонами про такі обставини не повідомлялось, в матеріалах справи такі відомості відсутні. Обидва договори були укладені в письмовій формі з нотаріальним посвідченням, тобто при їх укладанні було дотримано форму встановлену законом для вчинення подібних право чинів. Також обидва правочини були спрямовані на настання реальних наслідків, оскільки в результаті їх укладання настали реальні наслідки у вигляді зміни власника майна, що було предметом купівлі-продажу.

          Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

          Правочини на даний момент є дійсними, після їх вчинення було здійснено відповідну їх державну реєстрацію.

           Відповідно до вимог ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до вимог ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.      Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).… Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

         Відповідно до вимог ст. 208 ЦК України  у письмовій формі належить вчиняти:… 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

         Відповідно до вимог ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», на вимогу замовника підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

          Відповідно до вимог ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

          Оспорювані правочини (в тому числі і від 23 серпня 1996 року) відповідають переліченим вимогам закону, вчинені у письмовій формі з нотаріальним посвідченням, оскільки правочини, предметом яких є нерухоме майно (земельні ділянки, будівлі та ін.) підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Також зазначені право чини були належним чином зареєстровані за новим власником.

          Відповідно до вимог ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

         Оспорювані правочини відповідають і цим вимогам закону, як уже було зазначено, пройшли обов’язкову державну реєстрацію, передбачену для них.

          Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.… Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У відповідності до вимог ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави своїх вимог. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі.         Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підстави свої вимог. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

          При таких обставинах суд вважає, що позивачем не було доведено, та не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що оспорювані правочини по укладанню договорів купівлі-продажу нерухомого майна розташованого на земельній ділянці по вул. Університетській, № 69 у м. Дніпропетровську слід визнати недійсними.

          Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна не дійсним не підлягає задоволенню, а ні повністю, а ні частково.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які інші (крім договірних) домовленості і зобов’язання стосовно позивача по оформленню,  виконанню та реєстрації, договору купівлі-продажу, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань, не обізнаність, оману та ін. є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

    Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку і про визнання права власності на будинок в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 203, 204, 205, 207, 208, 209, 210, 215, 237, 238, 239, 244, 245, 247, 655, 657 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння і про визнання права власності на будинок відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                      Суддя –