КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/9438/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 756/3023/21

23 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Заришняк Г.М.

- Рубан С.М.

при секретарі - Климчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Шролик І.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення,-

в с т а н о в и в :

В лютому 2021 ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення, в якому просила визнати таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та зняти його з реєстрації; виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 1997 року. Згідно рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року шлюб був розірваний. Після розірвання шлюбу відповідач проживає із позивачем за адресою АДРЕСА_1 .

Вказувала на те, що відповідач не бажає приймати участь у сплаті житлово-комунальних послуг, веде аморальний спосіб життя, вживає алкогольні напої і наводить поганий приклад своїм дітям. У м. Києві відповідач має сестер, тому має можливість переїхати до них, проте він не бажає цього робити і обгрунтовує тим, що він в цій квартирі зареєстрований.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що суд невірно застосував положення ст..ст. 391, 395, 405, 406 ЦК України та ст..ст. 64, 150, 156 ЖК УРСР. Вказувала на те, що розірвання шлюбу між нею та відповідачем є підставою для припинення сервітуту згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 406 ЦК України. Посилалася на те, що законодавством не передбачено збереження права користування житлом за особою, яка хоч і правомірно вселилася у будинок, але на час розгляду справи перестала бути членом сім'ї власника. Відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний, в утриманні квартири участі не приймає, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі ч. 1 ст. 406 ЦК України, тому суд помилково вказав на відсутність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними. Наголошував на тому, що він проживає у квартирі з 1997 року, а з 1998 року у ній зареєстрований, іншого місця проживання не має, у власності немає жодного нерухомого майна, і трикімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 це єдине його помешкання.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05 вересня 1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений шлюб відділом реєстрації актів громадянського стану Мінського району міста Києва, про що зроблено актовий запис № 1194.

Від спільного шлюбу мають двоє дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11 лютого 1994 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 в рівних частинах.

Як вбачається з паспорту серії НОМЕР_3 виданого 07 липня 1998 року Мінським РУ ГУ МВС України в місті Києві, ОСОБА_2 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 з 07 квітня 1998 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням та його виселення.

Такий висновок суду ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права.

Так, згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2021 року у справі № 686/11322/16-ц (провадження № 61-10093св19) зазначено, що: «відповідно до частин першої та третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду».

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК Української РСР).

У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Житло має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, особливої ваги надається процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс в результаті застосування виселення (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41 та § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 44 та рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції», заява № 27013/07, пункту 148 та пункт 155).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що відповідач був вселений до спірної квартири як член сім`ї позивача та зареєстровано його місце проживання за згодою власника квартири, іншого житла не має, проживає в квартирі безперервно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач користується житлом на законних підставах, а позивач не довела факт створення відповідачем перешкод у користуванні належною їй квартирою, оскільки достеменних та переконливих доказів в створення таких перешкод, незаконність користування відповідачем спірним житлом суду не надано. Позивач може користуватись своєю квартирою, проживати в ній, відповідач проти цього не заперечує.

Висновок суду першої інстанції про відмову в позові з врахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотримання розумного балансу інтересів сторін є обґрунтованим, оскільки позивач не довела того, що відповідач перешкоджає їй у користуванні та володінні квартирою і відповідно не довела наявності законних підстав для його виселення.

Доводи апеляційної скарги про те, що розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем є підставою для задоволення позову, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Так, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21) вказано, що:

«у своїй практиці Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу. Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання у її права. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, й наслідками, що настають.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вирішуючи спори про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, який перебуває у приватній власності, суди з урахуванням обставин справи надають оцінку правам, гарантованим статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, пропорційності втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло з метою захисту права власності.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції».

Судом встановлено, що відповідачмає тривалий зв`язок із спірною квартирою, як із житлом, іншого житла не має, тому є достатньою підставою вважати його житлом, належним відповідачу в розумінні статті 8 Конвенції, і наступне виселення відповідача з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2021 року у справі № 686/11322/16-ц (провадження № 61-10093св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21), та встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки у справах, наведених позивачем, фактичні обставини не є тотожними зі справою, що переглядається, що виключає можливість їх застосування. Крім того, як зазначено вище у цій постанові, визначальним при вирішенні вказаного спору, є дотримання балансу інтересів сторін, оскільки захисту підлягає як право власності, так і право користування житлом.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, а тому судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 вересня 2021 року.

Головуючий: Судді: