"27" вересня 2021 р.

Справа № 642/1929/21

Провадження № 2/642/1110/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова (діє на підставі п.3 розділу ХІІ прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30.09.2016р.) в складі:

головуючого судді Ольховського Є.Б,

з участю секретаря Алімурадової Т.Я.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивач звернувся з позовом до суду, просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 33000 грн., середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 14.05. 2020 року по день ухвалення судового рішення в сумі 48214 грн. 28 коп., та 50 000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог послалась на те, що він працював на Харківському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві учнем затяжчика взуття у взуттєвому цеху, та наказом директора ХКЕПОП від 14.05.20 р. був звільнений за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю та умов колективного договору щодо виплати заробітної плати. В день звільнення відповідач не розрахувався з ним, заборгованість на день звільнення складала 33000 грн. Оскільки заробітна плата так і не виплачена, чим здійснена затримка у її виплаті, позивач просить стягнути середній заробіток за вказаний час затримки у розмірі 48214.28 грн. за 225 днів затримки розрахунку за період з 14 травня 2020 року виходячи з середньоденного заробітку 225 грн. та вихідну допомогу у сумі 48214.28 грн.

Крім того, прохав стягнути 50 000 грн. моральної шкоди, завданої їй порушенням його конституційних прав, внаслідок чого він зазнав душевних страждань, був позбавлений можливості для задоволення життєвих потреб.

Ухвалою суду від 01.04.21 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін. Також було зароблено запит щодо інформації про існування заборгованості відповідача щодо ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від11 травня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. За заявою представника відповідача про перегляд заочного рішення ухвалою суду від 14 липня 2021 року заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в в порядку спрощеного провадження.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив в позові відмовити. В обґрунтування заперечень послався на те, що структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Як зазначено в п. 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. по справі №711/4010/13-ц (провадження 14-429цс19) вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки витати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заробітної плати, задоволені можуть бути лише вимоги в частині, що стосується стягнення коштів, які належать до структури заробітної плати. Що стосується стягнення невиплаченої вихідної допомоги, то позовні вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованих при звільненні коштів позивачем не відокремлені, тому дана вимога в межах розгляду даної справи, виходячи з позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду, задоволенню не підлягає. Щодо стягнення середнього заробітку, то відповідач вважає, що в даній справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, підлягають врахуванню висновки щодо застосування ст. 117 КЗпП України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відповідно до якої суд зменшує розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільнені майнових втрат працівника, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Касаційним судом була сформульована правова позиція щодо необхідності застосування принципу пропорційності у спорах, які виникли з передбачених ст. 117 КЗпП України, що є визначальним для визначення аналогічного характеру спору та для її застосування. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № №761/9584/15-ц), у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, (п.п. 91; 91 п. 1,2,3,4 постанови). Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що в даній справі необхідно враховувати не тільки загальну суму простроченої заборгованості роботодавця, але дослідити ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільнені майнових втрат позивача; наявність у відповідача значних утруднень для виплати заборгованості, пов`язаних із обов`язками сплатити борг за іншими зобов`язаннями, у тому числі за аналогічними вимогами. Необхідно врахувати вказаний принцип пропорційності, а також загальний принцип цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України), що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині. Щодо стягнення моральної шкоди, то відповідач вважає, що вказані вимоги не доведені. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 14.12.2016р. у справі №428/7002/14-ц, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача. Крім того, позивач не обґрунтував і розмір моральної шкоди.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 01 листопада 1990 року працював на Харківському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві.

Згідно з наказом № 57/к від 14.05.20р. він був звільнений із займаної посади за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю та умов колективного договору щодо виплати заробітної плати (ч.3 ст. 38 КЗпП).

Як вбачається з довідки б/н ХКЕПОО, станом на 06 серпня 2021р. розмір заборгованості відповідача по заробітній платі перед позивачем становить з урахуванням вихідної допомоги - 24919.73 грн.

Доказів про виплату вказаної суми відповідачем позивачу станом на день розгляду справи до суду не надано.

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України,- в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відомостей про наявність спору про розмір боргу суду не надано.

В день звільнення позивачеві, в порушення ст.116 КЗпП України, не виплачені належні суми заробітної плати, що є підставою для стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі, а з урахуванням вимог ст. 117 КЗпП України, є підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно із пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна)заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні)дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Постановою ВСУ від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) наведено висновки щодо розміру виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки. Так, зокрема зазначено, що мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Розмір цього відшкодування може бути зменшений із врахуванням: 1) розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідач на запит суду ухилився від видачі довідки щодо розміру середньоденної зарплатні ОСОБА_1 за два останні місяці роботи в зв`язку з чим суд змушений брати за основу розрахунку суму вказану у позовній заяві - 225 грн. Таким чином затримка розрахунку має місце з 14.05.20 року по день постановлення судового рішення - 27 вересня 2021 року, що складає 351робочих днів, тому середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за вказаний період становить 78975 грн. (351 дн. х 225= 78975 грн.).

Відповідно до наведених висновків Верховного Суду, при розгляді даної справи необхідно врахувати принцип пропорційності, а також загальний принцип цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України).

Суд враховує розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням вказаних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, зменшення розміру суми, яка підлягає стягненню з відповідача за період затримки виплати належних йому при звільненні сум по день ухвалення рішення - 27 вересня 2021 року до 20 000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Вказане відповідає вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

При вирішення питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 50 000 грн. моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В силу ч.4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016р. у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача. Невиплата заробітної плати встановлена та доведена в ході судового розгляду. Сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018р. у цивільній справі №362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Дійсно, невиплатою відповідачем належних позивачу коштів, йому спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні його прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань, нервового стресу, порушення звичайного укладу життя.

Таким чином, приймаючи до уваги ті обставини, що позивач зазнав хвилювання, моральних страждань, а також враховуючи тривалість не проведення повного розрахунку з ним, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. Доказів заподіяння моральної шкоди у більшому розмірі суду не надано.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст.4,12-13, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 38, 94, 97, 116, 117, 237-1 КЗпП, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (адреса 61017, Харківська обл., місто Харків, вул. Велика Панасівська, 112, ЄДРПОУ 03187743, поточний рахунок НОМЕР_1 в Харківському ГРУ АТ КБ «ПриватБанк», МФГО 351533, ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 24919.73 грн. , середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 20000 грн., та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн., а загалом 49919.73 грн.

Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (код ЄДРПОУ 03187743, адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. Велика Панасівська, 112) на користь держави судовий збір у розмірі 787 грн. 56 коп. (сімсот вісімдесят сім грн. 56 коп.)

В інший частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційного суду Харківської області через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Є.Б. Ольховський