ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 537/2888/20 Номер провадження 22-ц/814/1947/21Головуючий у 1-й інстанції Хіневич В. І. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду

цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Хоміч Артем Анатолійович на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 травня 2021 року (повний текст рішення складено 26 травня 2021 року) у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Даний позов обґрунтовано тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 підписала заяву № б/н від 22 березня 2010 року, згідно якої було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який у подальшому збільшився до 25000,00 грн.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за відповідним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

В свою чергу відповідач не виконує зобов`язання за договором, в зв`язку з чим станом на 26 червня 2020 року у неї виникла заборгованість в сумі 1610231,80 грн, яка складається з: заборгованість за тілом кредиту - 24223,32 грн, заборгованість за нарахованими відсотками - 1586008,48 грн.

При цьому, позивач зазначив, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку суму заборгованості за кредитом, тому заборгованість до стягнення становить 139443,02 грн, яка складається із: заборгованість за тілом кредиту - 24223,32 грн, заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом - 115219,70 грн.

У зв`язку із вказаним позивач прохав стягнути заборгованість 139443,02 грн, яка складається із: заборгованість за тілом кредиту - 24223,32 грн, заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом - 115219,70 грн.

Після зменшення позовних вимог позивач прохав стягнути заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 22 березня 2010 року станом на 23 лютого 2021 року в розмірі 71259,18 грн, які з них: 24223,32 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 47035,86 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 травня 2021 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору б/н від 22 березня 2010 року станом на 23 лютого 2021 року у розмірі 71 259,18 грн, з яких 24 223,32 грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі і простроченому тілу кредиту, 47 035,86 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Вимоги, які зазначені в апеляційній скарзі

З рішенням суду не погодилася відповідач ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку.

Просила скасувати рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 травня 2021 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позиція учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

На думку представника ОСОБА_1 , оскаржуване судове рішення є незаконним та необґрунтованим, таким, що винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідачем вказано, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази укладення кредитного договору між позивачем та ОСОБА_1 , адже між сторонами цивільної справи кредитний договір не укладався, натомість оформлення відповідачем універсальної картки було розрекламовано та нав`язано працівником банківської установи.

Також особою, що подала апеляційну скаргу заперечується факт ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду.

Що ж стосується висновків суду першої інстанції, що видача кредитних коштів підтверджується виписками, наданими позивачем, то з ними відповідач не погоджується, оскільки надані виписки за договором №б/н не є банківською випискою з рахунку або меморіальним ордером, тобто документом, де зафіксовані господарські операції, разом з тим вона ніким не підписана, дані в ній розпочинаються з 2012 року, містять різні картки, не містять даних про власників карток, відсутні відомості про кредитний договір.

Також відповідач зазначає, що позивач звернувся з даним позовом поза межами строків позовної давності.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Щодо розгляду справи без виклику сторін

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову після уточнення позовних вимог становить 71259,18 грн та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7 та статті 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що 22 березня 2010 року ОСОБА_1 підписала Анкету - Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. В даній Анкеті-Заяві зазначено бажаний кредитний ліміт за платіжною картою - 5000,00 грн.

З розрахунку заборгованості за договором № б/н, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , станом на 22 лютого 2021 року відповідач має заборгованість за кредитним договором, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, у розмірі 71259,18 грн, яка складається: заборгованість за тілом кредиту - 24223,32 грн, в тому числі заборгованість за поточним тілом кредиту - 0 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту - 24223,32 грн, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України - 47035,86 грн.

Позиція апеляційного суду

Щодо тіла кредиту

Відповідно до частин першої та другої статті207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Задовольняючи позов в частині стягнення тіла кредиту, що складається із заборгованості за поточним тілом кредиту - 0 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту - 24223,32 грн, суд першої інстанції вказав на те, що відповідач користуючись кредитними коштами, не виконувала належним чином покладені на неї зобов`язання щодо вчасного повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість за простроченим тілом кредиту, що підтверджується наданими до суду доказами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком, адже враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Отже, кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 361/2385/18-ц.

Разом з тим, звертаючись до суду із цим позовом банк надав суду зокрема анкету-заяву № б/н від 22 березня 2010 року за підписом ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості, виписку по рахунку ОСОБА_1 за період із 29 червня 2012 року по 31 березня 2020 року станом на 22 липня 2020 року, довідку про видачу відповідачу кредитних карток із зазначенням строку їх дії, а також довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 .

При цьому, банк стверджував і довів, що згідно виписки по картковим рахункам позичальник ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково виконувала свої зобов`язання щодо їх повернення.

У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №161/5267/20 викладена правова позиція, відповідно до якої доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу).

Отже, наявна в матеріалах справи виписка по рахунку, за якою обліковуються кошти клієнта банку, в сукупності з іншими доказами, може підтверджувати заборгованість відповідача за виданим кредитом.

Чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок, виписка по рахунку та довідки є належними доказами та допустимими засобами доказування у цій справі.

Суд звертає увагу, що власного розрахунку заборгованості відповідачем не надавалося, обґрунтованих доводів щодо неправильності наданого позивачем розрахунку не зазначалося.

Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, що свідчить про порушення його прав, АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а саме 24223,32 грн.

Щодо заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України

Відповідно до частини першої статті 625 ЦПК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як передбачено частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

При цьому, стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання»

В матеріалах справи міститься копія довідки про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, яка підписана відповідачем та в якій міститься інформація про відсоткові ставки за користування кредитом та про термін внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним.

Враховуючи, що сторони обумовили строки повернення кредитних коштів і в матеріалах справи міститься інформація, що термін останньої кредитної картки відповідача закінчується 12/17, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що присутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України.

Щодо строку позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 Постанови).

У постанові Верховного Суду від 15 січня 2021 року по справі № 494/366/19 зазначено, що моментом перебігу позовної давності за вказаним кредитним договором є момент, коли банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, тобто перебіг позовної давності почався з моменту останнього платежу відповідачем по кредиту, тобто з 15 грудня 2015 року.

Враховуючи, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості відповідач внесла 06 лютого 2020 року, термін дії останньої кредитної картки виданої позивачем ОСОБА_1 зазначено 12/17, а з позовом до суду банк звернувся 21 серпня 2020 року, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач звернувся до суду з позовом в межах дії строку позовної давності.

Щодо інших доводів апеляційної скарги

Що ж стосується доводів особи, яка подала апеляційну скаргу про те, що позивачем не надано до суду першої інстанції належним чином засвідчених копій документів, які є доказами при розгляді даної справи, то колегія суддів не бере до уваги, адже відповідач не заперечує проти факту підписання Анкети-Заяви від 22 березня 2010 року, а подані розрахунки та довідки банку мають підпис представника АТ КБ «ПриватБанк».

Також, враховуючи виписку за договором №б/н укладеного АТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 , вбачається, що відповідач активно використовувала кредитні кошти та робила платежі з метою погашення кредитної заборгованості, що підтверджує факт обізнаності відповідача про виникнення між нею та Банком кредитних зобов`язань.

Разом з тим, слід врахувати, що відповідач, маючи сумніви у достовірності та правильності поданих доказів позивачем не заявляла ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції клопотання про витребування оригіналів таких документів.

Враховуючи положення чинного цивільного законодавства, за загальним правилом якого, якщо одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (частина перша статті 1046 ЦК України), то суд першої інстанції дійшов до правильного по суті висновку про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишати судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, підстави для зміни чи скасування рішення суду відсутні.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат.

Оскільки апеляційний суд не задовольняє вимоги особи, яка подала апеляційну скаргу, не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Хоміч Артем Анатолійович- залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 травня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2021 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко