Ухвала

24 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 463/1213/15-ц

провадження № 61-11679ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова

від 19 вересня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 18 травня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , третя особа - Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про поділ квартири,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог та ухвалених судових рішень

У березні 2015 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , третя особа - Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про поділ квартири.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 вересня 2019 року позовні вимоги позивачів задоволено частково. Здійснено поділ квартири АДРЕСА_1 шляхом встановлення порядку користування:

- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , залишено у спільній сумісній власності, та встановлено порядок користування приміщеннями квартири: кухню під літ.3-1 площею 7,1 кв. м., коридор під літ.3-2 площею 2,2 кв. м., санвузол під літ.3-3 площею 2,5 кв. м., житлову кімнату під літ.3-4 площею 21,4 кв. м. Загальною площею 33,2 кв. м., жилою площею

21,4 кв. м.

- ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , залишено у спільній сумісній власності, та встановлено порядок користування приміщеннями квартири: коридор під літ.3-5 площею 3,2 кв. м., кухню під літ.3-6 площею 3,5 кв. м., санвузол під літ.3-7 площею 2,3 кв. м., житлову кімнату під літ.3-8 площею

12,2 кв. м. Загальною площею 21,2 кв. м., жилою площею 12.2 кв. м.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 вересня 2019 року змінено, викладено резолютивну частину судового рішення наступного змісту:

Позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 задоволено частково. Здійснено поділ квартири

АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 приміщення квартири: кухня літ. 3-1 площею - 7,1 кв. м., коридор

літ. 3-2 площею - 2,2 кв. м., санвузол літ. 3-3 площею - 2,5 кв. м., житлова кімната літ. 3-4 площею - 21,4 кв. м, загальною площею 33,2 кв. м.

Виділено ОСОБА_1 , ОСОБА_8 приміщення квартири: коридор літ. 3-5 площею - 3,2 кв. м., кухня літ. 3-6 площею - 3,5 кв. м., санвузол літ. 3-7 площею - 2,3 кв. м., житлова кімната літ. 3-8 площею - 12,2 кв. м, загальною площею 21,2 кв. м.

Комору у підвалі площею 8,5 кв. м. залишено у спільній власності сторін.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 грошову компенсацію за відхилення від ідеальних частин квартири у розмірі

198 712,65 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 вересня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, у якій вона просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, надано заявнику строк до 30 серпня 2021 року для подання до суду касаційної інстанції клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог частини другої статті 389 та пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України та сплати судового збору.

Залишаючи без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд роз`яснив заявниці положення частини другої статті 389 ЦПК України щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, частин першої та третьої статті 411 ЦПК України.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 у новій редакції та квитанція про сплату судового збору.

Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження мотивоване посиланням на те, що повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду вона отримала 09 червня 2021 року, що підтверджується копією конверту.

За змістом частини другої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Ураховуючи що, наведені заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження є поважними, підтверджені належними доказами, клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню, а строк на касаційне оскарження поновленню.

Як на підставу касаційного оскарження, у поданій на усунення недоліків касаційній скарзі, заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Серед основних засад судочинства Конституцією України встановлено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Перевіряючи наведені заявником підстави для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає їх необгрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Аналіз наведених процесуальних норм дає підстави вважати, що посилаючись на зазначену підставу для відкриття касаційного провадження, заявник має зазначити норму матеріального права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду та обґрунтувати в чому полягає її неправильне застосування судами попередніх інстанцій.

Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, без зазначення конкретної норми права, яку неправильно застосували суди попередніх інстанцій, та щодо застосування конкретно якої відсутній висновок Верховного Суд не дає підстав для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_9 про те, що оскаржувані судові рішення підлягають касаційному оскарженню оскільки справа має для неї виняткове значення (підпункти «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), не дають підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки справа

№ 463/1213/15-ц, не є малозначною в силу вимог закону і такою судами не визнавалася.

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Узагальнюючи наведене, суд касаційної інстанції переглядає рішення судів попередніх інстанцій лише в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. За відсутності належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд позбавлений можливості на власний розсуд визначити підстави касаційного оскарження та вирішити питання про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня

1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain»

від 19 грудня 1997 року).

Не усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду

від 29 липня 2021 року, відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України є підставою вважати її неподаною, а тому вона підлягає поверненню заявниці.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 4, 185, 389, 390, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 вересня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 вересня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , третя особа - Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про поділ квартири, вважати неподаною та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Г. І. Усик