Справа № 2-5507/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 жовтня 2010 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого – судді Коренюк А.М.
при секретарі Чуприні І.В., Столярець І.В.
з участю позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інкомстрах» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди та витрат на правову допомогу, суд –
В С Т А Н О В И В:
Позивач, неодноразово доповнюючи позовні вимоги, звернувся до суду з позовом в остаточній редакції від 09.09.2010 року до відповідача про стягнення заробітної плати в сумі 29 362 грн. 65 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 224 472 грн. 78 коп., компенсації за невикористану відпустку – 10 062 грн. 20 коп., моральної шкоди – 5 000 грн. 00 коп., та 4 000 витрат на правову допомогу. Мотивуючи свої вимоги тим, з 19 грудня 2006 року він працював на посаді начальника управління врегулювання збитків в ЗАТ «Страхова компанія «Інкомстрах», а з 14 січня 2008 року по 4 лютого 2009 року – на посаді заступника голови правління й 05 лютого 2009 року був звільнений за згодою сторін. Вважає, що при звільненні відповідач не виплатив йому заробітну плату за листопад – грудень 2009 року, січень 2009 року - 27 049 грн. 97 коп., та з 01 по 04 лютого 2009 року – 2 312 грн. 68 коп., тобто в сумі 29 362 грн. 65 коп., чим порушив його права як працівника. В наслідок чого у нього виникло право вимоги до відповідача про середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з тих же підстав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача Савчук О.В., діючий на підставі довіреності № 154 від 07.07.2010 року, позовні вимоги не визнав у цілому, просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на їх безпідставність. Зазначив, що позивачу повністю виплачена заробітна плата, проведений повний розрахунок після його звільнення, звільнення якого відбулося не за згодою сторін, як зазначав позивач, а з ініціативи роботодавця - за порушення трудової дисципліни позивачем – прогулу без поважних причин, а оскільки він був матеріально відповідальною особою, то із нарахованої суми при звільненні з нього відраховані кошти за нестачу матеріальних цінностей, що підтверджується відповідними актами, протоколами засідання інвентаризаційної комісії, наказами роботодавця.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з»ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об»єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає відмові у його задоволенні із наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах.
Так, 19.12.2006 року позивач був призначений згідно наказу № 430/1/06-к на посаду начальника управління врегулювання страхових збитків ЗАТ «СК «Інкомстрах» на умовах трудової угоди (а.с.57 том 1), які були посвідчені сторонами (а.с. 54-56).
З 07.04.2008 року на підставі наказу № 141/1/08-к він був призначений на посаду заступника Голови правління ЗАТ «СК «Інкомстрах» з посадовим окладом згідно штатного розпису на невизначений строк (а.с.58 том 1).
Позивач отримав на руки свою трудову книжку (а.с.81 том 1), на підставі його заяви від 20.01.2009 року, яку він в подальшому не повернув роботодавцю, що підтверджено актом від 20.01.2009 року (а.с.64 том 1), зазначивши в усних поясненнях, що втратив її при пошуках нової роботи.
04.02.2009 року позивачем була написана заява про звільнення із займаної посади за згодою сторін з 05.02.2009 року та про проведення виплати заборгованості по заробітній платі й повного розрахунку при звільненні (а.с.22 том 1).
З наступного дня, а саме 05.02.2009 року позивач зарахований на посаду радника голови правління ЗАТ «Страхова компанія 611», що підтверджується відповідно довідкою (а.с.8 том 1).
Згідно акта від 06.02.2009 року (а.с.65 том 1), складеного посадовими особами ЗАТ «СК «Інкомстрах» про те, що 06.02.2009 року ОСОБА_1 був відсутній протягом дня на робочому місці.
Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
При достроковому розірванні Договору, відповідно до п.18 трудової угоди, укладеної сторонами, у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов»язань, передбачених ним, він розривається з попередженням відповідної сторони за два тижні.
В акті від 25.02.2009 року складеному посадовими особами ЗАТ «СК «Інкомстрах» відображено в хронологічному порядку події щодо звільнення ОСОБА_1 (а.с.66 том 1).
Як вбачається зі змісту заяви позивача про звільнення (а.с.22 том 1), останній вказує підставу розірвання трудового договору – за згодою сторін, не вказавши інші підстави, які надають право працівнику у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України, відтак посилання позивача про його звільнення за його ініціативою з підстав порушення відповідачем його прав як працівника, є безпідставними й спростовуються вищенаведеним.
Як встановлено в ході розгляду справи й не спростовується поясненнями позивача, останнім зазначена заява про звільнення не була погоджена з керівником ЗАТ «СК «Інкомстрах», як того вимагають умови трудової угоди й КЗпП України. Написавши дану заяву, не отримавши погодження керівника (роботодавця), в той же день він самовільно залишив своє місце роботи й влаштувався на іншу роботу – в ЗАТ «Страхова компанія 611» (а.с.8 том 1).
ЗАТ «СК «Інкомстрах» не була погоджена заява позивача про його звільнення. Відповідно до листа за вихідним № 302 від 20.02.2009 року відповідач надіслав на адресу позивача листа з повідомленням про не, що він не був звільнений на підставі його заяви від 05.02.2009 року із займаної посади за згодою сторін. Із роз»ясненням положення ч.1 ст. 38 КЗпП України – необхідністю відпрацювати два тижні та відзвітуватися за матеріальні цінності, які за ним були закріплені. Й у зв»язку з його відсутністю на робочому місці, просив з»явитися не пізніше 26.02.2009 року на місце роботи для надання пояснень щодо причин відсутності з 06.02.2009 року та повернути до управління по роботі з персоналом трудову книжку, яка була ним взята 20.01.2009 року, для оформлення запису про звільнення (а.с.59 том 1).
Проте дана пропозиція позивачем була проігнорована.
Згідно наказу № 49/09-к від 26.02.2009 року ЗАТ «СК «Інкомстрах» позивача було звільнено на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин з 06.02.2009 року з виплатою компенсації за невикористану відпустку за 25 днів за період роботи з 21.08.2008 року по 06.02.2009 року (а.с.67 том 1).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов»язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу.
При звільненні працівника, згідно до ст. 116 КЗпП України, виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Оскільки в день звільнення позивач був відсутній на робочому місці без поважних причин, проявляв ігнорування пропозицій роботодавця повернути трудову книжку для її оформлення при звільненні, надати пояснення про причини своєї відсутності, відзвітуватися про матеріальні цінності, які за ним були закріплені, погодити заяву про звільнення, отримати наказ про звільнення, пред»явити вимогу про виплату коштів при звільненні відповідно до ст. 116 КЗпП України, розрахунок при звільненні тощо, суд вважає, що на підставі зазначених фактів протиправної поведінки позивача, останні призвели до унеможливлення виконання роботодавцем вимог закону про виплату коштів при звільненні й відповідач не міг виконати вимоги ст.ст. 47, 116 КЗпП України з незалежним від нього причин.
ЗАТ«СК «Інкомстрах» 02.04.2009 року звернувся до Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві із заявою про порушення кримінальної справи по факту привласнення ОСОБА_1 чужого майна (а.с.82 том 1), у порушенні якої було відмовлено відповідно до постанови про відмові у порушенні кримінальної справи від 09.04.2009 року (а.с. 141-143 том 1).
Згідно листа позивача від 27.02.2009 року, надісланого на адресу ОСОБА_1, відповідач повідом про його звільнення на підставі наказу від 26.02.2009 року з пропозицією з»явитися за місцем роботи (а.с.60); надсилались на його адресу телеграми від 25.02.2009 року, 03.03.2009 року (а.с. 62,63).
Відповідно до довідки ЗАТ«СК «Інкомстрах» про розрахунки зі ОСОБА_1 по заробітній платі за період з 01.08.2008 року по 30.06.2009 року (а.с. 17 том 2) останньому було нараховано 82 144 грн. 09 коп. з урахуванням компенсації за невикористану відпустку у розмірі 10 782 грн. 75 коп., проте у зв»язку з тим, що з даної суми відбулися відрахування у вигляді податків та зборів – 14 090 грн. 04 коп., за нестачу матеріальних цінностей, як матеріально відповідальної особи – 17 905 грн. 72 коп., за квітень 2009 року – 2 600 грн. 02 коп., всього утримано – 31 995 грн. 76 коп. та 2 600 грн. 02 коп., до видачі нараховано – 10 242 грн. 16 коп., які згідно видаткового касового ордера 22.06.2009 року були отримані позивачем під особистий підпис (а.с.104 том 1).
Надавши правову оцінку заперечень позивача щодо нарахованих сум при звільненні, суд вважає, що відповідачем правильно здійсненні такі розрахунки. Спростування позивача щодо неправомірності відрахування із нарахованих сум при його звільненні за нестачу матеріальних цінностей, нічим не доведено й спростовуються наступними доказами.
Згідно наказів про призначення позивача на посаду заступника голови правління ЗАТ «СК «Інкомстрах», трудової угоди, протоколу засідання інвентаризаційної комісії ЗАТ СК «Інкомстрах» від 30.01.2009 року позивач був матеріально-відповідальною особою, відтак при розрахунку при звільненні з нього було утримано кошти за нестачу матеріальних цінностей, що підтверджується довідкою (а.с. 17 том 2); службовою запискою (а.с.68 том 1); протоколом засідання інвентаризаційної комісії ЗАТ СК «Інкомстрах» від 30.01.2009 року (а.с.74-76 том 1); доповідною запискою (а.с.77 том 1); наказом № 15/09 від 10.02.2009 року про відображення в бухгалтерському обліку результатів інвентаризації легкового автотранспорту компанії ЗАТ СК «Інкомстрах» (а.с.78 том 1); наказом № 26/2/09 від 25.02.2009 року про відшкодування збитків (а.с.79 том 1); наказом № 39/1/09 від 15.04.2009 року про відшкодування збитків (а.с.80 том 1).
Відтак відповідач у цілому виплатив позивачу всі суми, що належать йому від організації при звільненні.
В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач не звертався до суду за захистом своїх прав з вимогою щодо стягнення відрахованих роботодавцем коштів із заробітної плати за втрату матеріальних цінностей, й такі дії позивача судом розцінюються як погодження із діями ЗАТ СК «Інкомстрах» щодо відрахованих сум.
Таким чином суд вважає, що саме з вини позивача, його винної поведінки, як працівника ЗАТ «СК «Інкомстрах» заробітна плата своєчасно не отримана.
Суд, надавши правову оцінку наданих сторонами доказів, вважає, що відповідачем вживалися всі заходи дня належного повідомлення позивача про врегулювання питання про звільнення, належного повідомлення про звільнення, необхідності отримання нарахованих при звільненні виплат тощо, що підтверджується листами, телеграмами, актами (а.с. 59, 60, 61, 62, 63 том 1).
Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв»язку з порушенням термінів її виплати, відповідно до п.2 Положенням «Про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв»зку з порушенням термінів її виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1427, зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 692, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги за цей період зріс більше як на один відсоток.
Судом встановлена відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті ОСОБА_1 розрахунку по заробітній платі при звільненні, зважаючи на вищезазначене.
Відповідно до п.6 вищеназначеного Положення своєчасно не отримана з вини працівника заробітна плата компенсації не підлягає, тому позовні вимоги в цій частині підлягають відмові у їх задоволенні.
Суд вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює у розмірі 5 000 (п»ять тисяч) грн., вважає такі вимоги необґрунтованими, безпідставними, заснованими на формальних припущеннях, а тому підлягають відмові у їх задоволенні, виходячи із наступних підстав.
Ставлячи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач не обґрунтував належність та допустимість доказів до даних правовідносин, та з яких міркувань виходив, визначаючи її розмір, виходячи із формальних міркувань про розмір завданої моральної шкоди, відтак не довів в судовому засіданні рівень душевних страждань, яких він зазнав у зв»язку з протиправною поведінкою відповідача щодо нього самого, членів його сім»ї чи близьких родичів, на які він мав би послатися як на підставу свої доводів.
Особа має право, відповідно до ч.1, п.2. ч.2 ст.23 ЦК України, на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім»ї чи близьких родичів.
Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Оскільки судом встановлено, що вина відповідача відсутня у даних правовідносинах, то й підстав для відшкодування моральної шкоди немає.
Враховуючи наведене, суд вважає, що вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди не обґрунтовані, обставини, на які він посилається не підтверджуються наявними в матеріалами справи доказами, причинний зв»язок між вказаною моральною шкодою і винною поведінкою відповідача судом не встановлені, а тому правові підстави для задоволення такої вимоги відсутні.
За таких обставин позов у цілому є необґрунтованим, безпідставним та задоволенню не підлягає.
Оскільки відповідачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, то й підстав для задоволення вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу немає відповідно до ст. 88 ЦПК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов»язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».
Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати державного мита на підставі п.1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито», тому вони мають бути віднесені на рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 47, 83, 94, 97, 115, 116, 117, 127, 130 КЗпП України, ст.ст. 15, 21-24, 34 Закону України «Про оплату праці», Положенням «Про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв»зку з порушенням термінів її виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1427, зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 692, п. п. «а» ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року (зі змінами та доповненнями) № 7-93, Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258 «Про затвердження Порядку оплат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов»язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів», ст. ст. 10, 11, 60, 81, 88, 213-215, 218 ЦПК України, суд –
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інкомстрах» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди та витрат на правову допомогу відмовити.
Судові витрати по справі у вигляді державного мита віднести на рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Коренюк А.М.