КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/7101/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2021 року місто Київ

справа № 761/23622/19

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Пікуль А.А., Невідомої Т.О.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Осаулова А.А., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договорів дарування частково недійсними та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2019 року позивач звернулася до Шевченківського районного суду міста Києваз позовом до відповідачів, в якому просила:

визнати недійсним договір дарування 12/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 від 11 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бондар Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №3068, в частині визначеній в п.1 договору, а саме: «За цим договором відчужуються наступні приміщення: приміщення 1 - сходи, площею 17,6 кв.м, приміщення 1а - підсобна, площею 16,9 кв.м, приміщення 11 - більярдна, площею 66,0 кв.м, приміщення 12 - кухня, площею 12,3 кв.м, приміщення 13- санвузол, площею 1,8 кв.м, приміщення 8 - басейн, площею 118,0 кв.м, приміщення 8а - підсобна, площею 2,5 кв.м, приміщення 9 - санвузол, площею 3,2 кв.м, приміщення 9а - підсобна, площею 1,6 кв.м, приміщення 10 - сауна, площею 6,3 кв.м, загальною площею 246,2 кв.м, що складає 12/100 (дванадцять сотих) житлового будинку та МЗК 1/100 приміщення №14 - сходова клітина, площею 0,3 кв.м;

визнати недійсним договір дарування 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 від 15 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бондар Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №2135, в частині визначеній в п.1 договору, а саме: «За цим договором відчужуються наступні приміщення: 3/4 частини приміщення: 4 - гараж, 9/10 частини приміщення 65 - коридор, та МЗК 3/10 частини приміщення 14 - сходової клітини, 43/100 частини приміщення 34 - сходової клітини, 39/50 частини приміщення 55 - сходової клітини, що складає 17/100 житлового будинку;

усунути перешкоди у користуванні нею наступними приміщеннями: приміщення 1 - сходи, площею 17,6 кв.м; приміщення 1а - підсобна (електрощитова), площею 16,9 кв.м; приміщення 8 - басейн, площею 118,0 кв.м; приміщення 8а - підсобна, площею 2,5 кв.м; приміщення 9 - санвузол, площею 3,2 кв.м; приміщення 9а-підсобна, площею 1,6 кв.м; приміщення 10 - сауна, площею 6,3 кв.м; приміщення 11 - більярдна, площею 66,0 кв.м; приміщення 12 - приміщення толочної, площею 12,3 кв.м; приміщення 13 - санвузол, площею 1,8 кв.м, зобов`язавши ОСОБА_1 видалити всі запірні пристрої до кожного із зазначених приміщень, а також не чинити перешкоди в цілодобовому доступі до вказаних приміщень з метою використання їх за цільовим призначенням, визначеним в цьому пункті прохальної частини.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:91:109:0270, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку. Згідно відповідних дозвільних документів на цій земельній ділянці ОСОБА_3 було збудовано індивідуальний житловий будинок садибного типу.

Зазначала, що будинок після прийняття його в експлуатацію був зареєстрований за ОСОБА_3 як індивідуальний житловий, проте фактично він був однопід`їздним багатоквартирним і будувався власником для подальшого відчуження наявних в ньому ізольованих квартир. Але, з огляду на відсутність виділення в натурі та відсутність реєстрації прав власності на окремі квартири - відчуження саме квартир було неможливим.

Посилалась на те, що в подальшому протягом 2009-2012 pоків, за нотаріально посвідченими договорами дарування та купівлі-продажу ОСОБА_3 здійснив відчуження належних йому прав власності щодо цього житлового будинку - частками на користь інших фізичних осіб.

Зауважувала, що предметом відчуження за кожним з відповідних правочинів були саме частки житлового будинку. Вказувала, що після відчуження ОСОБА_3 відповідних часток житлового будинку на користь інших осіб в Державному реєстрі власниками спірного житлового будинку обліковувались особи на користь яких було відчуження у відповідних частках (загальним розміром 71/100 часток), а 29/100 часток залишились у власності ОСОБА_3 . При цьому, права користування всіма фактично наявними квартирами житлового будинку по АДРЕСА_1 було ним відчужено на користь фізичних осіб - власників 71/100 часток житлового будинку.

Зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 29 листопада 2011 року ОСОБА_3 продав їй 5/100 часток житлового будинку за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 1692,20 кв.м, житловою - 561,3 кв.м та органом державної реєстрації - Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти здійснено відповідну реєстрацію її прав саме на 5/100 часток житлового будинку за номером АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом 30748801 від 26 липня 2011 року.

Посилалась на те, що станом на час укладення договору купівлі-продажу від 29 листопада 2011 року житловий будинок, частка якого відчужувалась на її користь, перебував у спільній частковій власності продавця разом з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які відмовились від переважного права придбання вищевказаної частки.

Вказувала, що згідно ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 04 липня 2016 року у справі №761/23330/16-ц вона була залучена в якості відповідача за позовом ОСОБА_1 до інших співвласників житлового будинку по АДРЕСА_1 про припинення спільної часткової власності, виділення майна в натурі та визнання права власності. В ході розгляду цієї справи, їй стало відомо про відчуження 29/100 часток житлового будинку ОСОБА_3 на користь його сина - ОСОБА_1 за договорами дарування: 12/100 часток за договором дарування від 11 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №3068; 17/100 часток за договором дарування від 15вересня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №2135.

Вважає, що вказані договори укладені відповідачами з порушенням вимог законодавства та її прав.

Зазначала, що на час вчинення на користь сина зазначених правочинів ОСОБА_3 належна йому частка в житловому будинку не була визначена в натурі. Посилалась на те, що оскільки в Державному реєстрі щодо прав відчужувача нерухомого майна ОСОБА_3 містились відомості лише про належну йому частку житлового будинку, то предметом відчуження за оскаржуваними договорами дарування могли бути саме набуті частки житлового будинку, а не індивідуально визначені приміщення.

Вказувала, що в пункті 1 договору від 11 грудня 2013 року щодо відчуження 12/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 зазначено, що за цим договором відчужуються: приміщення 1 - сходи, площею 17,6 кв.м; приміщення 1а - підсобна, площею 16,9 кв.м; приміщення 8 - басейн, площею 118,0 кв.м; приміщення 8а - підсобна, площею 2,5 кв.м; приміщення 9 - санвузол, площею 3,2 кв.м; приміщення 9а - підсобна, площею 1,6 кв.м; приміщення 10 - сауна, площею 6,3 кв.м; приміщення 11 - більярдна, площею 66,0 кв.м; приміщення 12 - кухня, площею 12,3 кв.м; приміщення 13 -санвузол, площею 1,8 кв.м.

Зазначала, що окремі із зазначених приміщень забезпечують життєдіяльність всього житлового будинку, в тому числі містять комунікації, які забезпечують електро-, водо- і газопостачання. З метою приховування цих обставин, що унеможливлюють перебування вказаних приміщень на праві власності у однієї особи із співвласників житлового будинку, відповідачі зазначили найменування окремих приміщень в договорі відмінними від фактичних, що визначені в технічній документації. До того ж, в оскаржуваних договорах, на відміну від договорів про відчуження часток на користь інших співвласників, відповідачі не зазначили, що житловий будинок перебуває у спільній частковій власності відчужувача разом з іншими співвласниками у відповідних частках.

Посилалась на те, що під час розгляду цивільної справи №761/23330/16-ц за зустрічним позовом про встановлення порядку користуванням зазначеними приміщенням було призначено та проведено судову експертизу. В ході проведення будівельно-технічної експертизи від 03 листопада 2017 року №16859/16-44/22994-23005/17-44, проведеної судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Командировим О.В., встановлено, що технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва та ДБН України виділити в натурі вказану частину спірної нерухомості, що складає 12/100 частин будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 246,2 кв.м відсутня

Вказувала, що враховуючи умови оскаржуваного договору від 11 грудня 2013 року, який містить відомості про відчуження на користь відповідача ОСОБА_1 зазначених нежитлових та допоміжних приміщень будинку по АДРЕСА_1 , в 2017 році шляхом виділу частки відповідача ОСОБА_1 з житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності, за рахунок вказаних приміщень він у протиправний спосіб зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення 5, як окремі індивідуально визначені об`єкти нерухомого майна.

Зазначала, що Шевченківським районним судом міста Києва 17 вересня 2018 року постановлено судове рішення у справі №761/34735/17 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_1 , державних реєстраторів, за участі третіх осіб - співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 про скасування всіх відповідних рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Рішення набуло законної сили після його перегляду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Київським апеляційним судом 11 квітня 2019 року

Посилалась на те, що в період вчинення відповідачем ОСОБА_1 протиправних дій щодо реєстрації в 2017 році за собою прав власності на окремі індивідуально визначені приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 , він встановив замки в двері, які забезпечують доступ до вищевказаних приміщень, визначених в договорі дарування від 11 грудня 2013 року, обмеживши їй та всім іншим співвласникам доступ до цих приміщень.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування 12/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 від 11 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бондар Т.М., зареєстрований в реєстрі №3068 в частині пункту №1 абзац 2, а саме: «за цим договором відчужуються наступні приміщення: приміщення 1 - сходи, площею 17,6 кв.м, приміщення 1а - підсобна, площею 16, 9 кв.м; приміщення 11 - більярдна, площею 66,0 кв.м; приміщення 12 - кухня, площею 12,3 кв.м; приміщення 13 - санвузол, площею 1,8 кв.м; приміщення 8 - басейн, площею 118 кв.м; приміщення 8а - підсобна, площею 2,5 кв.м; приміщення 9 - санвузол, площею 3,2 кв.м; приміщення 9а - підсобна, площею 1,6 кв.м; приміщення 10 - сауна, площею 6.3 кз.м, загальною площею 246,2 кв.м, що складає 12/100 житлового будинку та МЗК 1,100 приміщення №14 - сходова клітина, площею 0,3 кв.м».

Визнано недійсним договір дарування 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 від 15 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бондар Т.М., зареєстрований в реєстрі №2135 в частині пункту №1 абзац 2, а саме: «за цим договором відчужуються наступні приміщення: 3/4 частин приміщення 4 - гараж; 9/10 частин приміщення 65 - коридор та МЗК 3/10 частин приміщення 14 - сходова клітини, 39/50 частин приміщення 55 - сходової клітини, що складає 17/100 житлового будинку».

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на те, що будинок по АДРЕСА_1 не являється багатоквартирним житловим будинком, а є житловим будинком.

Вказував, що згідно відповіді ДАБІ у місті Києві від 28 вересня 2015 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видало фізичній особі дозвіл на виконання будівельних робіт із будівництва житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 від 28 серпня 2007 року №2691-Шв/Ш, який в подальшому було переоформлено Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві на дозвіл на виконання будівельних робіт від 17 липня 2009 року № 1508-Шв/Ш.

Зазначав, що в подальшому Інспекція видала замовнику будівництва свідоцтво про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 08 жовтня 2009 року №2600000288, яким засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта «Будівництво приватного житлового будинку та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Посилався на те, що інші фізичні особи також володіють житловими приміщеннями на праві спільної часткової власності. Приміщення якими володіють співвласниками будинку не є виділеними в натурі та не є квартирами відповідно до вимог ч.1 ст.382 ЦК України.

Вказував, що житловий будинок знаходиться на земельній ділянці, яка не відведена для обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Посилався на те, що для визнання будинку багатоквартирним потрібно виділити у натурі конкретні житлові приміщення, розробити відповідний проект реконструкції та змінити цільове призначення земельної ділянки, оскільки житлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 не є квартирами.

Вказував, що відсутні правові підстави для врахування висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30 листопада 2017 року, який грунтувався на положеннях Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку».

Зазначав, що оскільки будинок будувався не як багатоквартирний, а як приватний, судом першої інстанції невірно застосовано Закон України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» до спірних правовідносин.

07 травня 2021 року від відповідача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги.

12 травня 2021 року від представника позивача до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції без змін.

04 червня 2021 року представник позивача подав доповнення до відзиву на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Відповідача ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Надав клопотання, в якому просив розглядати справу у його відсутність.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у його відсутність на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при набутті права власності власниками приміщень їм виділялося у власність не будь-яка частка в будинку, а саме визначені приміщення, які в сукупності складають окрему квартиру, а тому на вказаний будинок розповсюджується дія Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки за оскаржуваними договорами ОСОБА_3 подарував ОСОБА_13 індивідуально визначені приміщення, які за своїм функціональним призначенням є допоміжними та нежитловими, що відповідно до свого правового статусу, встановленого ч.2 ст.382 ЦК України є спільним майном багатоквартирного будинку, співвласниками якого є усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а тому наявні підстави для визнання договорів від 11 грудня 2013 року та 15 вересня 2015 року недійсними у вказаній частині, а саме, абзаців 2 пункту 1 цих договорів.

Суд першої інстанції вказував на те, що за відсутністю згоди позивача та інших співвласників усього будинку на укладення оспорюваних правочинів відповідачем ОСОБА_3 щодо розпорядження допоміжними і нежитловими приміщеннями будинку суперечить вимогам ст.ст.203, 215 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується зтакими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 листопада 2011 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_14 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П., за реєстровим №370, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає і зобов'язується оплатити на умовах, передбачених цим договором, 5/100 часток житлового будинку за номером АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.2 вказаного договору, будинок, частка якого відчужується, належить продавцеві на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)10 листопада 2009 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 09 листопада 2009 року №1703-С/ЖБ (бланк серії САС №776121); право власності зареєстровано за продавцем КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 13 листопада 2009 року, записано у реєстрову книгу №623-186 за реєстровим №45989, реєстраційний номер майна: 33700485.

У п.3 договору зазначено, що відчужуються наступні приміщення: приміщення 69 - житлова, площею 27,3 кв.м, приміщення 69а - житлова, площею 15,2 кв.м, приміщення 70 - житлова, площею 22,8 кв.м, приміщення 71 - кухня, площею 12,4 кв.м, приміщення 72 - санвузол, площею 4,8 кв.м, 1/20 частка приміщення 14 - сходова клітина, площею 33,3 кв.м, 1/20 частка приміщення 34 - сходова клітина, площею 28,7 кв.м, 1/20 частка приміщення 55 - сходова клітина, площею 24,6 кв.м, 1/20 частка приміщення 65 - коридор, площею 3,6 кв.м, що складає 5/100 часток житлового будинку.

Вищевказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:109:0270, яка належить продавцеві на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії КВ №148139, виданий Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 12 вересня 2003 року, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01-7-00163.

У зв'язку з тим, що на момент укладання цього договору на земельну ділянку на якій розташовано житловий будинок, частка якого відчужується, накладено заборону відчуження нерухомого майна, за домовленістю сторін право власності земельної ділянки буде оформлено окремим договором в майбутньому (п.4 договору).

Згідно п.7 договору купівлі-продажу житловий будинок, частка якого відчужується, перебуває у спільній частковій власності з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_17 та ОСОБА_11 , які відмовилися від переважного права придбання вищевказаної частки відповідно до статті 362 ЦК України.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 червня 2019 року, позивач ОСОБА_2 є співвласником 5/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29 листопада 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П. та зареєстрованого в реєстрі за №370.

Також у вказаному реєстрі міститься інформація про те, що ОСОБА_1 є співвласником часток вказаного житлового будинку, а саме: згідно договору дарування від 15 вересня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. за реєстровим №2135 є власником частки в розмірі 17/100 будинку та згідно договору дарування від 11 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. за реєстровим №3068 є власником частки в розмірі 12/100 будинку.

З зазначеного реєстру також вбачається, що співвласниками вказаного житлового будинку є й інші фізичні особи з відповідною часткою у дробовому вираженні.

11 грудня 2013 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний) укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. за реєстровим №3068, відповідно до п.1 якого ОСОБА_3 подарував своєму сину, а обдаровуваний ОСОБА_1 прийняв у дар від батька належні йому на праві власності 12/100 часток житлового будинку за АДРЕСА_1 .

Згідно абзаців 2 та 3 п.1 вказаного договору дарування, за цим договором відчужуються наступні приміщення: приміщення 1 - сходи, площею 17,6 кв.м, приміщення 1а - підсобна, площею 16,9 кв.м; приміщення 11 - більярдна, площею 66,0 кв.м; приміщення 12 - кухня, площею 12,3 кв.м; приміщення 13 - санвузол, площею 1,8 кв.м; приміщення 8 - басейн, площею 118,0 кв.м; приміщення 8а - підсобна, площею 2,5 кв.м; приміщення 9 - санвузол, площею 3,2 кв.м; приміщення 9а - підсобна, площею 1,6 кв.м; приміщення 10 - сауна, площею 6,3 кв.м, загальною площею 246,2 кв.м, що складає 12/100 житлового будинку та МЗК 1/100 приміщення №14 - сходова клітина, площею 0,3 кв.м.

Житловий будинок, частка якого відчужується, належить дарувальникові на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), бланк серія НОМЕР_1 від 10 листопада 2009 року, на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення №1703-С/ЖБ від 09 листопада 2009 року. Право приватної власності дарувальника на житловий будинок раніше було зареєстроване в Комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в електронному реєстрі 20 травня 2011 року за реєстраційним номером майна: 33700485, номер запису: 45989 в книзі: 623-188.

15 вересня 2015 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний) укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. за реєстровим №2135.

Відповідно до п.1 договору ОСОБА_3 подарував своєму сину, а обдаровуванийОСОБА_1 прийняв у дар від батька належні йому на праві власності 17/100 часток житлового будинку за АДРЕСА_1 .

За цим договором відчужуються наступні приміщення: 3/4 частин приміщення 4 - гараж; 9/10 частин приміщення 65 - коридор та МЗК 3/10 частин приміщення 14 - сходова клітини, 39/50 частин приміщення 55 - сходової клітини, що складає 17/100 житлового будинку.

Житловий будинок, частка якого відчужується, належить дарувальникові на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), бланк серія НОМЕР_1 від 10 листопада 2009 року, на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення №1703-С/ЖБ від 09 листопада 2009 року. Право приватної власності дарувальника на житловий будинок раніше було зареєстроване в Комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в електронному реєстрі 20 травня 2011 року за реєстраційним номером майна: 33700485, номер запису: 45989 в книзі: 623-188.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилаючись на ст.ст.203, 215 ЦК України просила визнати договори дарування недійсними в частині та вказувала, що договори укладені відповідачами з порушенням вимог чинного законодавства та її прав, оскільки на час вчинення на користь сина зазначених правочинів ОСОБА_3 належна йому частка в житловому будинку не була визначена в натурі, а тому предметом відчуження могли бути саме частки житлового будинку, а не індивідуально визначені приміщення. Зазначала, що окремі із зазначених у договорах дарування приміщень забезпечують життєдіяльність всього житлового будинку, в тому числі містять комунікації, які забезпечують електро-, водо- і газопостачання.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною1 ст.638 ЦПК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч.1 ст.717 ЦК України).

Згідно положень ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

У той же час, згідно вимог ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання саме в момент вчинення правочину стороною вимог законодавства.

Згідно роз`яснень, які викладені в п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При чому, виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У частині першій статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіютьі користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов'язків.

Первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:91:109:0270, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №148139 виданого головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 12 вересня 2003 року, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01-7- 00163. Згідно відповідних дозвільних документів на вказаній земельній ділянці ОСОБА_3 було збудовано індивідуальний житловий будинок садибного типу. Будинок після прийняття його в експлуатацію був зареєстрований за ОСОБА_3 як садибний (індивідуальний) житловий будинок.

З договору купівлі-продажу від 29 листопада 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_14 вбачається, що у п.п.1, 3 було визначено частку із зазначенням конкретних приміщень, які відчужувалися ОСОБА_3 на користь позивача.

У оскаржуваних договорах дарування від 11 грудня 2013 року та від 15 вересня 2015 року також зазначено, що дарувальник дарує, а обдаровуваний приймає в дар частки будинку (12/100 та 17/100) з конкретно визначеними приміщеннями.

Отже, як у договорі купівлі-продажу, який укладений з позивачем, так і у оскаржуваних договорах дарування предметом є відчуження конкретної частки у майні з визначенням характеристик конкретних приміщень, які переходили власнику, обдаровуваному.

Таким чином, зміст укладених договору купівлі-продажу та договорів дарування часток у праві спільної власності на спірний житловий будинок свідчить, що ними одночасно визначено окремі приміщення, які відповідають таким часткам, а отже домовленістю співвласників визначений порядок володіння та користування спільним майном.

Будинок після завершення будівництва був зареєстрований як власність ОСОБА_18 у повному обсязі, тому подальше відчуження частинцього будинку не є підставою для перереєстрації права власності особи на окремі нежитлові приміщення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_18 , як власник 12/100 та 17/100 частин будинку АДРЕСА_1 мав право розпорядитися своїм майном на власний розсуд.

А відтак, посилання позивача на те, що на час вчинення ОСОБА_3 на користь сина оскаржуваних правочинів належна йому частка в житловому будинку не була визначена в натурі, а тому предметом відчуження могли бути саме частки житлового будинку, а не індивідуально визначені приміщення колегія суддів відхиляє, оскільки відчужуючи частки у майні своєму сину ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 не виділяв в натурі частки, а лише визначив порядок володіння та користування частками у майні з конкретизацією приміщень.

Щодо посилання позивача на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління врегульовані Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

У п.1 ч.1 ст.1 вказаного Закону зазначено, що багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Відповідно до ч.1 ст.382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці, яка не була відведена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Спірний будинок будувався як садибний (індивідуальний) житловий будинок, право власності на який належало ОСОБА_3 .

Відчуження часток у праві власності на вказаний житловий будинок з зазначенням у відповідних договорах технічних характеристик приміщень, які переходили у фактичне користування кожного із набувачів, не є підставою для зміни його правового статусу на багатоквартирний будинок в розумінні Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 червня 2019 року вбачається, що позивач ОСОБА_2 та інші співвласники будинку не зареєстрували своє право власності на належні їм приміщення, як квартири.

Приміщення, якими володіють співвласники будинку, не виділені в натурі, а тому не є квартирами в розумінні ч.1 ст.382 ЦК України.

Та обставина, що будинок не належить до багатоквартирного свідчить і той факт, що при переході права васнсоті на частину житлового будинку, до співвласників будинку перейшло і право власності на земельну ділянку, на якій він розташований відповідно до ст.377 ЦК України, що виключає застосування до правовідносин сторін положення Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року у справі №761/39148/15-ц) на підставі ч.1 ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/100 земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:91:109:0270 за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, ОСОБА_2 погодилася, що правовідносини між сторонами регулюються нормами ЦК України, які регулюють перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), що на ній розміщений.

Оскільки, вказаний будинок будувався не як багатоквартирний будинок, а як приватний будинок, судом першої інстанції невірно застосовано до правовідносин, які виникли у даній справі положення Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», оскільки не враховано, що право власності на окремі квартири в будинку зареєстровано не було.

До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі №761/23330/16-ц.

З огляду на викладене, колегія суддів не бере до уваги висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30 листопада 2017 року, який ґрунтувався на положеннях Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Посилання позивача на те, що окремі із зазначених у оскаржуваних договорах дарування приміщень забезпечують життєдіяльність всього житлового будинку, в тому числі містять комунікації, які забезпечують електро-, водо- і газопостачання не є беззаперечним доказом віднесення вказаних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, оскільки до правовідносин, що виникли між сторонами, не можуть застосовуватисяправові норми, які передбачають право власників квартир у багатоквартирному житловому будинку на приміщення, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у такому будинку.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки, оспорювані договори дарування були зареєстровані у порядку визначеному чинним законодавством, їх зміст не суперечить будь-яким нормам, а відтак колегія суддів приходить до висновку, що відсутні правові підстави для визнання договорів дарування недійсними в частині на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що доступ співвласників будинку до систем, які забезпечують експлуатацію приміщень будинку, якими вони користуються, не може бути забезпечено шляхом визначення права спільного користування спірними приміщеннями, що є складовою частиною права власності відповідача ОСОБА_1 .

А відтак, і у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном слід відмовити.

Наведеного суд першої інстанції не врахував, а тому рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Згідно з ч.ч.1, 3, 13 ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3457,80 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договорів дарування частково недійсними та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 судові витрати у розмірі 3457 грн. 80 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 вересня 2021 року.

Головуючий:

Судді: