Постанова

Іменем України

21 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 602/431/18

провадження № 61-19464св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Лановецька міська рада Лановецького району Тернопільської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Дикун С. І., Міщій О. Я., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради народних депутатів Лановецького району Тернопільської області від 21 січня 1992 року № 245 про надання дозволу ОСОБА_2 на купівлю житлової комунальної квартири.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Лановецької селищної ради народних депутатів Лановецького району Тернопільської області від 21 січня 1992 року № 245 ОСОБА_2 надано дозвіл на купівлю житлової комунальної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана квартира була передана ОСОБА_2 на час будівництва іншого жилого будинку тимчасово, без права видачі ордера на неї.

Оскільки у черзі на отримання квартири позивачка стояла перед ОСОБА_2 , тому рішенням селищної ради про надання останньому дозволу на купівлю квартири порушено її житлові права.

Рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради народних депутатів Лановецького району Тернопільської області від 21 січня 1992 року № 245 позивачкою отримано лише у липні 2014 року під час розгляду в суді цивільної справи за її позовом про визнання права власності на квартиру.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила поновити строк звернення до суду, пропущений нею з поважних причин, та визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради народних депутатів Лановецького району Тернопільської області від 21 січня 1992 року № 245 про надання дозволу ОСОБА_2 на купівлю квартири АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2019 року поновлено пропущений строк для звернення до суду з поважних причин, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено пропущення строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав з поважних причин, тому він підлягає поновленню.

Разом з тим, позивачем не доведено, що оскаржуваним рішенням селищної ради порушено її права та інтереси на житло.

Судовим рішенням, яке набрало законної сили, постановленим в аналогічній справі, яка розглянута за правилами адміністративного судочинства, встановлено обставини, що стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду у цій справі, тому вони не підлягають доказуванню вдруге.

Інших доказів, які б підтверджували позовні вимоги, тобто право на квартиру, власником якої є ОСОБА_2 , позивачем не надано.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито.

Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року скасовано постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2019 року змінено.

Виключено із мотивувальної частини рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2019 року посилання на те, що «усі наведені факти і обставини були повністю встановлені Лановецьким районним судом Тернопільської області та викладені в постанові суду від 26 грудня 2014 року».

Виключено із резолютивної частини рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2019 року посилання на поновлення пропущеного строку для звернення до суду з поважних причин.

В іншій частині рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2019 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року в справі № 602/945/14-а за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Лановецької міської ради Тернопільської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення встановлено обставини, які є преюдиціальними при розгляді цієї справи.

Зокрема, судом у зазначеному рішенні установлено, що оскаржене позивачем рішення її не стосується, аргументи, наведені позивачем є надуманими і суду не надано докази на обґрунтування позовних вимог, оскільки позивач не довела в судовому засіданні, що при прийнятті цього рішення виконкомом селищної ради порушено її права та законні інтереси. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності дій відповідача та відсутності підстав для скасування оскарженого рішення, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, через що задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однією з підстав звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову.

Отже, обставини, встановлені рішенням суду у порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства не доказуються при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

На вищенаведене звернув увагу апеляційного суду Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року.

На підставі наведеного, враховуючи преюдиціально встановлені постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року у справі № 602/945/14-а обставини, апеляційний суд вважав правильним висновок суду першої інстанції про законність дій та рішень відповідача і відсутність порушень прав позивача. ОСОБА_1 не доведено, що оскаржуваним рішенням селищної ради порушено її права та інтереси на житло.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що оскільки оскаржене рішення відповідача не стосується позивача, аргументи, наведені позивачем, є надуманими і суду не надано докази на обґрунтування позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не довела в під час розгляду справи, що при прийнятті даного рішення виконкомом селищної ради порушено її права та законні інтереси, то в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції помилково послався на преюдиціальність для цієї справи постанови Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2014 року, яка була скасована постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року. А тому апеляційний суд вважав за необхідне змінити рішення суду першої інстанції та виключити посилання на те, що у цій справі «усі наведені факти і обставини були повністю встановлені Лановецьким районним судом Тернопільської області та викладені в постанові суду від 26 грудня 2014 року».

Також апеляційний суд вважав, що є помилковим зазначення в резолютивній частині рішення суду першої інстанції про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з поважних причин. Жодних мотивів цих висновків у мотивувальній частині рішення судом не було наведено. Таке порушення є формальним та не вплинуло на правильність вирішення спору за зверненням позивача. Однак, оскільки в цій справі суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову за необґрунтованістю, підстави на поновлення пропущеного строку для звернення до суду з поважних причин у суду першої інстанції були відсутні, а тому апеляційний суд вважав за необхідне виключити із резолютивної частини рішення районного суду зазначення судом про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з поважних причин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 грудня 2020 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року.

У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 березня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно вважав преюдиційним для цієї справи постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року. Також позивач вважала безпідставним і зміну апеляційним судом рішення суду першої інстанції. Вважає, що апеляційний суд помилково не врахував постанови ВерховногоСуду від: 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/17, від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц, від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц, від 08 квітня 2020 року в справі № 636/3142/19, від 22 квітня 2020 року в справі № 712/4375/15-ц, від 15 липня 2020 року в справі № 643/1295/16-ц. Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та застосовані норми права

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Манчук С. Г., заявила клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на неоднозначність судової правозастосовчої практики для забезпечення принципу правової визначеності, тобто наявність виключно правової проблеми

Зазначене клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами четвертою-шостою 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Наведені ОСОБА_1 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, за наявності яких справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Тому в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

02 серпня 1975 року, на підставі заяви ОСОБА_1 , останній виділено комунальну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Лановецької селищної ради народних депутатів Лановецького району Тернопільської області від 14 січня 1987 року № 7 взято на квартирний облік зі збереженням попереднього часу (з серпня 1975 року), а також включено громадянку ОСОБА_1 у списки першочергової черги на одержання квартири.

Рішенням виконавчого комітету Лановецької селищної ради народних депутатів Лановецького району Тернопільської області від 08 січня 1988 року № 8 затверджено списки черговості громадян згідно перереєстрації.

На підставі рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради народних депутатів Лановецького району Тернопільської області від 14 квітня 1989 року ОСОБА_1 виділено додаткову житлову площу у звільненому житловому фонді за адресою: АДРЕСА_1 , її сину - ОСОБА_4 на склад сім`ї з трьох осіб.

Рішенням виконавчого комітету Лановецької селищної ради народних депутатів Лановецького району Тернопільської області від 21 січня 1992 року № 245 надано дозвіл ОСОБА_2 на купівлю житлової комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в якій він проживає разом із сім`єю, за 3 261,00 крб.

Постановою Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2014 року в справі № 602/945/14-а за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Лановецької міської ради Лановецького району Тернопільської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради народних депутатів Лановецького району Тернопільської області від 21 січня 1992 року № 245 про надання дозволу на купівлю житлової комунальної квартири, у частині надання дозволу ОСОБА_2 на купівлю комунальної квартири по АДРЕСА_1 , поновлено ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду та відмовлено в задоволенні позову у зв`язку із його необґрунтованістю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року постанову Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2014 року скасовано з підстав порушення судом норм процесуального права (рішення не підписано суддею). Прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 в задоволені адміністративного позову в повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року встановлено: за протоколом засідань № 478 рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради та матеріалами до нього за 1992 рік (том 3) на 141 арк оскаржуване рішення стосується більше 60 осіб - жителів смт. Ланівці, яким надавався дозвіл на купівлю комунальних квартир із зазначенням суми оплати та зобов`язано керівництво комунгоспу оформити договори купівлі-продажу в нотаріальній конторі, перерахувавши кошти в сумах згідно конкретних оціночних актів на рахунок Лановецької селищної ради; на аркуші справи 131 рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради народних депутатів від 21 січня 1992 року № 245 про дозвіл ОСОБА_2 на купівлю житлової комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в якій він проживає разом із сім`єю, за 3 261,00 крб; згідно оглянутого в судовому засіданні договору купівлі-продажу квартири від 04 лютого 1992 року встановлено, що власником квартири по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 уд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що оскільки оскаржене позивачем рішення її не стосується, аргументи, наведені позивачем, є надуманими і суду не надано докази на обґрунтування позовних вимог, оскільки позивач не довела в судовому засіданні, що при прийнятті даного рішення виконавчим комітетом селищної ради порушено її права та законні інтереси, то в задоволенні позовних вимог слід відмовити; колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку щодо правомірності дій відповідача та відсутності підстав для скасування оскарженого рішення, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, через що задоволенню не підлягали.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України,оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однією з підстав звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову.

Отже, обставини, встановлені рішенням суду у порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства не доказуються при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

На вищенаведене звернув увагу апеляційного суду Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року при направленні справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

У постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року в справі № 602/945/14-а за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Лановецької міської ради Лановецького району Тернопільської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради народних депутатів Лановецького району Тернопільської області від 21 січня 1992 року № 245 про надання дозволу на купівлю житлової комунальної квартири, у частині надання дозволу ОСОБА_2 на купівлю комунальної квартири по АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку щодо правомірності дій відповідача та відсутності підстав для скасування оскарженого рішення, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, через що задоволенню не підлягали.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У урахуванням преюдиційних обставин, встановлених у чинному рішенні у справі № 602/945/14-а, судами першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано встановлено, що оскаржене позивачем рішення відповідача її не стосується, позивачем не надано належних доказів на обґрунтування її позовних вимог, а саме, що при прийнятті цього рішення відповідачем порушено її права та законні інтереси.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із його необґрунтованістю.

Разом із цим, змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд обґрунтовано виключив із змісту рішення районного суду посилання на преюдиціальність для цієї справи постанови Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2014 року в справі № 642/945/14-а, оскільки вона була скасована постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року.

Також суд апеляційної інстанції правильно встановив, що є помилковим зазначення судом першої інстанції в резолютивній частині рішення про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з поважних причин, оскільки в цій справі суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із його необґрунтованістю.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях суперечать практиці Верховного Суду, яка викладена в наведених ним у касаційній скарзі відповідних постановах є необґрунтованими, оскільки у наведених позивачем рішеннях суду касаційної інстанції та оскаржуваному судовому рішенні установлено різні фактичні обставини у справах на підставі наданих доказів.

Інші аргументи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.

Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 403, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук