Справа № 569/18273/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року                         Рівненський міський суд

в особі судді – Ковальова І.М.

при секретарі – Соломон О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Апрель» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування,-

                                        в с т а н о в и в :

В Рівненський міський суд 25 вересня 2019 року з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Апрель» у якому просить суд визнати недійсним договір дарування №610 від 09 квітня 2014 року посвідчений 09 квітня 2014 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Ларисою Петрівною об`єкт нерухомого майна – будівля літера «Р-2», загальною площею 41,3 кв. АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5610100000:01:017:0011, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень; визнати недійсним договір дарування від 27 січня 2015 року №118 посвідчений 27 січня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Ларисою Петрівною об`єкт нерухомого майна – квартира, загальною площею 87 кв.м., житлова площа 50,6 кв.м., трикімнатна за адресою АДРЕСА_2 ; визнати недійсним договір дарування №608 від 09 квітня 2014 року посвідчений 09 квітня 2014 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Ларисою Петрівною об`єкт нерухомого майна – будівля літера «П-2», загальною площею 446,9 кв. АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки: 5610100000:01:017:0011, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень; визнати недійсним договір дарування №606 від 09 квітня 2014 року посвідчений 09 квітня 2014 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Ларисою Петрівною земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:017:0011, площею 0,0744 га, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень.

Представник позивача в своїй позовній заяві та письмових поясненнях вказує, що підставою для подання позову до Рівненського міського суду стали ті обставини, що відповідач ОСОБА_1 був обізнаний щодо того, що ним при здійсненні господарської діяльності було навмисно укладено договори поставки товару, а в подальшому діючи недобросовісно та зловживаючи правом, уклав фіктивні правочини по відчуженню об`єктів нерухомого майна своїй дружині з метою уникнення стягнення по виконавчим документам. Згідно частиною третьою 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В судове засідання представник позивача адвокат Савонік Н.І. не з`явилась, однак подала до суду письмові пояснення по справі у яких просила прийняти пояснення по справі, задоволити позов повністю з підстав викладених в поясненнях та позовній заяві та провести судове засідання призначене на 16 вересня 2021 року без участі представника ТОВ фірма «Апрель».

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, однак подав до суду письмове клопотання про не відкладення розгляду справи призначеного на 16 вересня 2021 року на іншу дату, проведення розгляду справи за його відсутності, підтримує поданий ним відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, однак подала до суду письмове клопотання про не відкладення розгляду справи призначеного на 16 вересня 2021 року на іншу дату, проведення розгляду справи за її відсутності, підтримує поданий ОСОБА_1 відзив на позовну заяву повністю.

В судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог спору на стороні відповідача ОСОБА_3 не з`явилась. Про день та час розгляду справи повідомлялась завчасно та належним чином. Причин своєї неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань про перенесення розгляду справи до суду не подавала.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).

Дослідивши матеріали справи та подані письмові докази по справі, судом встановлено, що по договору поставки №01-09/2014 від 01 вересня 2014 року на виконання умов якого ТОВ Фірма «Апрель» поставив відповідачу товар на загальну суму 849 165 грн. 75 коп., проте ФОП ОСОБА_1 свої зобов`язання по оплаті вартості отриманого товару своєчасно не виконав, оплату провів частково в загальній сумі 544 359 грн. 02 коп., внаслідок чого за рішенням Господарського суду Рівненської області від 04 серпня 2015 року у справі №918/614/15 було стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Апрель» 304 806 грн. 73 коп. – основного боргу, 124 056 грн. 34 коп. – інфляційних втрат, 5 575 грн. 65 коп. – 3% річних, 89 719 грн. 80 коп. – пені, 10 483 грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору.

Оскільки заборгованість позивачу відповідачем ОСОБА_1 не погашена в повному обсязі, виконавче провадження зупинено до розшуку майна боржника.

На підтвердження своєї позиції позивачем про невиконання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті вартості отриманого товару відповідачем в позовній заяві були наведені й інші кредитори, заборгованість по яким виникла з 2014 року при здійсненні ФОП ОСОБА_1 господарської діяльності та після чого ним було укладено оспорюванні договори дарування, що стали предметом позову у даній справі, що підтверджується наявністю судового рішення господарського суду Рівненської області у справі №918/1478/14 про стягнення з СПД ОСОБА_1 , 545999,56 грн. на користь банку «Форум», позовне провадження було відкрито у даній справі 17 жовтня 2014 року, рішення судом було прийнято 26 листопада 2014 року, а заборгованість виникла станом на 10 жовтня 2013 року по 07 квітня 2014 року, існування заборгованості СПД ОСОБА_1 , перед ПАТ «Пирятинський сир завод» на підставі рішення господарського суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року у справі №918/1170/15 в якому зазначено, що СПД ОСОБА_1 знав про борг станом на травень 2014 року в сумі 928 019 грн. 25 коп., у справі №918/1402/14 за позовом ТзОВ «Вічунай Україна» до СПД ОСОБА_1 заборгованість виникла за період з 08 лютого 2014 року по 16 квітня 2014 року на суму 158 539,06 грн., а рішенням господарського суду Рівненської області від 14 жовтня 2014 року у даній справі позовні вимоги задоволено повністю.

Встановлені судом обставини підтверджуються дослідженими наданими представником позивача письмовими доказами. Вказаних вище обставин представником позивача відповідачами у поданих до суду письмових відзивах не спростовано.

З досліджених судом оспорюваних позивачем договорів вбачається, що 09 квітня 2014 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) було укладено договір дарування земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Ларисою Петрівною та зареєстрований в реєстрі за №606 згідно якого дарувальник передав земельну ділянку площею 0,0744 га у межах згідно з планом, надану для обслуговування виробничих приміщень, а обдаровувана прийняла в дар земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 . Ця земельна ділянка набута подружжям за час шлюбу та належить дарувальнику на праві приватної власності на підстав Державного акта на право власності на земельну ділянку (серія ЯЕ №246208), виданого Рівненською міською радою Рівненської області 26 липня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки (ВЕО №813705) посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Торкуновою Т.А. 18 травня 2007 року за р.№2007, кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:017:0011.

09 квітня 2014 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) було укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Ларисою Петрівною та зареєстрований в реєстрі за №608 згідно якого дарувальник передав, а обдаровувана прийняла у власність будівлю літ. «П-2» (П-два), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Будівля, що відчужується, належить дарувальнику на підставі рішення Рівненського міського суду (справа №2-3433/08) від 14 березня 2008 року, зареєстрованого в Комунальному підприємстві Рівненському міському бюро технічної інвентаризації 28 березня 2008 року номер запису: 19-397 в книзі: 5, реєстраційний номер 12300856. Будівля, що відчужується, загальною площею 4446,9 кв.м., розташована на земельній ділянці площею 0,0744 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5610100000:01:017:0011.

09 квітня 2014 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) було укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Ларисою Петрівною та зареєстрований в реєстрі за №610 згідно якого дарувальник передав, а обдаровувана прийняла у власність будівлю літ. «Р-2» (Р-два), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Будівля, що відчужується, належить дарувальнику на підставі рішення Рівненського міського суду (справа №2-3433/08) від 14 березня 2008 року, зареєстрованого в Комунальному підприємстві Рівненському міському бюро технічної інвентаризації 28 березня 2008 року номер запису: 106-4125 в книзі: 21, реєстраційний номер 22687588. Будівля, що відчужується, загальною площею 41,3 кв.м., розташована на земельній ділянці площею 0,0744 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5610100000:01:017:0011.

26 січня 2015 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) було укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Ларисою Петрівною та зареєстрований в реєстрі за №118 згідно якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_3 . Кравара, яка дарується складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 50,6 кв.м., загальною площею 87 кв.м. Документом, який підтверджує право власності дарувальника на відчужувану квартиру є договір купівлі-продажу (ВЕЕ №044392), посвідчений 31 січня 2007 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Л.П. за р.№518. зареєстрований в Комунальному підприємстві Рівненському міському бюро технічної інвентаризації 07 лютого2007 року, номер запису: 198-11364 в книзі: 53 реєстраційний номер: 17508058, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 27 січня 2015 року Державним реєстратором приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Л.П., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 559227156101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №32749653 від 27 січня 2015 року.

З позовної заяви вбачається, що про такі обставини позивачу стало відомо лише 06 вересня 2019 року.

Аналізуючи встановлені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що оспорюванні правочини представником позивача, підпадають під правову конструкцію «фраудаторності», яка, зокрема визначена в постанові Верховного суду від 07 жовтня 2020 року у справі №755/17944/18 визначено, що договором що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/ неринкова), наявність/відсутність оплати цини контрагентом боржника.

Таким чином, в правовідносинах, що описані як підстава для подачі позову, повністю відображена конструкція « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка проявляється в наступних обставинах:

момент укладення оспорюваних договорів: були укладені після укладення договорів поставок товарів, виникнення заборгованості перед кредиторами, тобто ФОП ОСОБА_1 чітко усвідомлював уникнення невиконання зобов`язань перед кредиторами;

контрагент з яким ОСОБА_1 вчинив оспорюваний договір є його дружина ОСОБА_2

ціна – договори є безоплатним договорами дарування.

Постановою Верховного суду від 19 травня 2021 року у справі №693/624/19 здійснено правовий висновок щодо правочинів, вчинених на шкоду кредиторів:

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування свої вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про: компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. По своїй суті, вказані зобов`язання є досить специфічними зобов`язаннями, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризуються визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації чи відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути:

- договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони

домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації чи відшкодування шкоди;

- у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому

визначається спосіб та розмір компенсації чи відшкодування шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересів.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до п.6 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2 ст.16 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи ж спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч.2 ст.13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3 ст.13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року №2-р(ІІ)/2021 у справі №3-95/2020/193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас, словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України за винятком ситуацій, коли для встановлення таких мед немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

1). Особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

2). Наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом або не перебувають);

3). Враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг свої прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦПК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) та посилатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

У постанові Верховного суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17 (провадження №61-2761св19) зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статі 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускають дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договорі дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договорі дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісним та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно, як боржника».

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальним правовим наслідком недійсності правочину є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненнями особами правочину та внаслідок визнання його недійсним 9ст.216 ЦК України).

Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції згідно положень ЦК України наділені не лише сторона (сторони) такого правочину, але й інші, треті особи, які не є сторонами такого правочину, однак мають статус «заінтересованих осіб» (ст.215,216 ЦК України), тобто на час розгляду справи судом не були стороною правочину, не мають права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендують на те, щоб майно в натурі було передано їм у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі №535/578/16-ц.

Звертаючись з позовом про визнання недійсними спірних договорів дарування суд вважає, що правовим наслідком такої недійсності є повернення сторін до попереднього становища з метою забезпечення виконання зобов`язань по поверненню коштів у разі їх відсутності, майном, що було предметом укладених договорів.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України  за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому, необхідно враховувати, щ саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Така правова позиція сформована у постанові ВС України від 9 серпня 2017 року у справі №6-2690цс16.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Разом з тим, відчуження ОСОБА_1 земельної ділянки та нерухомого майна шляхом укладення договорів дарування не може використовуватися ним, як учасником цивільного оборону для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу (при його наявності).

Боржник, якому відомо, що до настання строку повернення грошей, у зв`язку із вчиненням шахрайства, а саме з 10 жовтня 2013 року діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки відчуження майна порушу майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

При цьому, дарувальнику достовірно було відомо про закінчення строку повернення коштів, а у разі їх відсутності – свого майна.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності суд вважає, що заявлені вимоги є обґрунтованими, доведеними представником позивача належними та допустимими доказами, а саме те, що починаючи з 10 жовтня 2013 року СПД ОСОБА_1 виник умисний план разом зі своєю дружиною ОСОБА_2 що до укладання фіктивний договорів дарування, з метою невиконання рішень судів та погашення заборгованості, в чому і простежується послідовність чітких дій відповідачів, встановлені обставини не спростовані відповідачами належними та допустимими доказами, а тому позовні вимоги підлягають до повного задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273,

354 ЦПК України, ст.ст.202,203,215,216,234,717 ЦК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Апрель» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування – задоволити.

Визнати недійсним договір дарування №610 від 09 квітня 2014 року посвідчений 09 квітня 2014 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Ларисою Петрівною об`єкт нерухомого майна – будівля літера «Р-2», загальною площею 41,3 кв. АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5610100000:01:017:0011, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень.

Визнати недійсним договір дарування від 27 січня 2015 року №118 посвідчений 27 січня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Ларисою Петрівною об`єкт нерухомого майна – квартира, загальною площею 87 кв.м., житлова площа 50,6 кв.м., трикімнатна за адресою АДРЕСА_2 .

Визнати недійсним договір дарування №608 від 09 квітня 2014 року посвідчений 09 квітня 2014 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Ларисою Петрівною об`єкт нерухомого майна – будівля літера «П-2», загальною площею 446,9 кв. АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки: 5610100000:01:017:0011, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень.

Визнати недійсним договір дарування №606 від 09 квітня 2014 року посвідчений 09 квітня 2014 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Ларисою Петрівною земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:017:0011, площею 0,0744 га, цільове призначення для обслуговування виробничих приміщень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Апрель», м.Харків, вул.Матросова, 1-А, КОД ЄДРПОУ 30426821

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2

Третя особа : ОСОБА_3 , АДРЕСА_5

Суддя Рівненського

міського суду                                                                        І.М.Ковальов