ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2021 р. Справа№ 910/2010/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пантелієнка В.О.

суддів: Доманської М.Л.

Полякова Б.М.

секретар судового засідання Звершховська І.А.

за участю представників:

від ТОВ "Центр Лойер компані" - Крупа Р.А. директор - витяг ЄДР;

від ТОВ "Імперія-Агро"- ліквідатор Реверук П.К. посвідчення;

від ФГ "Віктор" - Горева К.С. ордер АЕ №1075553 від 10.06.2021р.;

від ФГ "Престиж Агролюкс" - Ярмолінський Ю.В. ордер С.А. №1011861 від 01.06.2021р.;

від ТОВ "Агротрейд Україна ЛТД" - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства (далі - ФГ) "Віктор"

на ухвалу господарського суду м.Києва від 24.03.2021р.

(повний текст складено 05.04.2021р.)

у справі №910/2010/19 (суддя Івченко А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Центр Лойер компані"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Імперія-Агро"

2.ФГ "Віктор"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Фермерське господарство (далі - ФГ) "Престиж Агролюкс"

про визнання недійсним договору №522 про відступлення права вимоги від 16.04.2018р.

в межах справи №910/2010/19

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Агротрейд Україна ЛТД"

до ТОВ "Імперія-Агро"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м.Києва від 24.03.2021р. по справі №910/2010/19 позовну заяву задоволено повністю; визнано недійсним договір від 16.04.2018р. №522 про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ "Імперія-Агро" та ФГ "Віктор"; стягнуто з ТОВ "Імперія-Агро" на користь ТОВ "Центр Лойер компані" судовий збір у розмірі 1921 грн.; стягнуто з ФГ "Віктор" на користь ТОВ "Центр Лойер компані" судовий збір у розмірі 1921 грн.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, 06.05.2021р. ФГ "Віктор" подало апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду м.Києва від 24.03.2021р., в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ "Центр Лойер компані" про визнання недійсним договору №522 про відступлення права вимоги від 16.04.2018р. в межах справи №910/2010/19 відмовити в повному обсязі.

У відзивах на апеляційну скаргу ТОВ "Центр Лойер компані" і ліквідатор ТОВ "Імперія-Агро" Реверук П.К. просять відмовити ФГ "Віктор" у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу господарського суду м.Києва від 24.03.2021р. залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ "Віктор" на ухвалу господарського суду м.Києва від 24.03.2021р. у справі №910/2010/19; розгляд апеляційної скарги ФГ "Віктор" призначено на 14.06.2021р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2021р. зупинено апеляційне провадження у справі №910/2010/19 до розгляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №904/7905/16 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

01.07.2021р. до апеляційної інстанції від ФГ "Віктор" надійшла заява про усунення обставин, що зумовили зупинення розгляду справи, мотивоване тим, що 23.06.2021р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень зареєстровано та оприлюднено постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021р. у справі №904/7905/16.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021р. апеляційну скаргу ФГ "Віктор" на ухвалу господарського суду м.Києва від 24.03.2021р. у справі №910/2010/19 прийнято до свого провадження колегією суддів в іншому складі суду; поновлено апеляційне провадження у справі №910/2010/19; розгляд апеляційної скарги призначено на 16.08.2021р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2021р. у судовому засіданні по справі №910/2010/19 оголошено перерву до 20.09.2021р. на підставі ст. 216 ГПК Ураїни.

20.09.2021р. до Північного апеляційного господарського суду від ліквідатора ТОВ "Імперія-Агро" Реверука П.К. надійшла заява №02-87/1189 від 20.09.2021р. про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 20.09.2021р. ліквідатором Реверуком П.К. заява №02-87/1189 від 20.09.2021р. про зупинення провадження у справі була відкликана.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників провадження у даній справі, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019р. введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

На розгляді господарського суду м.Києва перебуває справа №910/2010/19 за заявою ТОВ "Агротрейд Україна ЛТД" до ТОВ "Імперія-Агро" про визнання банкрутом.

06.12.2019р. до місцевого суду надійшла позовна заява Приватного підприємства "Приватне сільськогосподарське підприємство "Лан-2" про визнання недійсним договору №522 про відступлення права вимоги від 16.04.2018р. в межах справи №910/2010/19.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 10.12.2019р. було прийнято заяву Приватного підприємства "Приватне сільськогосподарське підприємство "Лан-2" про визнання недійсним договору №522 про відступлення права вимоги від 16.04.2018р. в межах справи №910/2010/19; позовну заяву вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; відкрито провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 03.06.2020р. у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі було відмовлено повністю; відкладено розгляд справи.

15.06.2020р. від ТОВ "Центр Лойер компані" надійшла заява про заміну позивача на його правонаступника.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 22.07.2020р. заяву ТОВ "Центр Лойер компані" про заміну позивача на його правонаступника було задоволено; замінено Приватне підприємство "Приватне сільськогосподарське підприємство "Лан-2" (код ЄДРПОУ 30800203) на ТОВ "Центр Лойер компані" (код ЄДРПОУ 40882806); закрито підготовче провадження з розгляду заяви ТОВ "Центр Лойер компані" про визнання недійсним договору №522 про відступлення права вимоги від 16.04.2018р. в межах справи №910/2010/19; призначено розгляд заяви ТОВ "Центр Лойер компані" про визнання недійсним договору №522 про відступлення права вимоги від 16.04.2018р. в межах справи №910/2010/19 до розгляду по суті.

З матеріалів справи вбачається, що 07.02.2018р. між ТОВ "Імперія-Агро" (Постачальник) та ФГ "Престиж Агролюкс" (Покупець) було укладено Договір поставки №УМ 27/18Є.

28.03.2018р. між ТОВ "Імперія-Агро" (Постачальник) та ФГ "Престиж Агролюкс" (Покупець) було укладено Договір поставки №УМ 27/18Д.

На виконання зазначених договорів, ТОВ "Імперія-Агро" поставило, а ФГ "Престиж Агролюкс" отримало товар на загальну суму 2 430 083,71 грн.

16.04.2018р. між ТОВ "Імперія-Агро" (Первісний кредитор) та ФГ "Віктор" (Новий кредитор) було укладено Договір №522 про відступлення права вимоги (Договір №522).

За умовами Договору №522, Первісний кредитор передав Новому кредитору право вимоги до ФГ "Віктор" (Боржник) оплати суми боргу за неоплаченими Договорами, а саме:

- за Договором поставки №УМ 27/18Є від 07.02.2018р. на суму 338 119,78 грн.

- за Договором поставки №УМ 27/18Д від 28.03.2018р. на суму 107 508,00 грн.

Відповідно до п.1.1 Спірного договору, в порядку та на умовах визначених цим договором. Первісний кредитор відступає (передає), а новий Кредитор набуває (приймає) від належного первісному кредитору право грошової вимоги за неоплаченим договором Боржником, а саме під відступленням права грошової вимоги на отримання всіх грошових коштів, які належать до сплати Боржником Первісному кредитору, в тому числі Борг у розмірі 445 627,78 грн. та штрафні санкції, індекс інфляції, річні проценти, та інші нарахування відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до п.1.3 Спірного договору Відступлені Права відступаються в повному обсязі та на умовах, що визначені цим Договором, та які існують на момент їх відступлення щодо повернення Боржником основної суми заборгованості, процентів та інших сум, що належать до сплати та передбачено неоплаченим Договором. Після відступлення права вимоги Первісним кредитором Новому кредитору Первісний кредитор позбавляється права пред`являти до Боржника претензії та грошові вимоги, які виникли за визначеними цією угодою неоплаченими Договорами, на підставі яких виникла заборгованість.

Відповідно до п.2.1. Спірного договору, в момент передачі прав вимоги між Первісним Кредитором та Новим Кредитором укладається відповідний Акт приймання-передачі.

Відповідно до п.2.2. Спірного договору Первісний Кредитор відступає на користь Нового кредитора права вимоги по цьому Договору після повного розрахунку по ньому.

Відповідно до п.п.3.1.-3.3. Договору №522, ціна Договору складає суму коштів в розмірі 445 627,78 грн., які Новий кредитор перераховує Первісному кредитору в розмірі 100% в національній валюті в строк до 16.04.2018р.

Відповідно до п.4.1.-4.3 Спірного договору Відступлені права вважаються відступленими (переданими) Первісним кредитором та набутими (прийнятими) Новим кредитором в день повного розрахунку Новим кредитором перед Первісним кредитором.

Первісний кредитор на підтвердження дійсності Відступлених прав зобов`язується в день повного належного виконання новим кредитором зобов`язань, передати новому кредитору оригінали або належним чином завірені копії документів, які підтверджують відповідні зобов`язання Боржника перед ним. Після відступлення прав вимоги у Первісного кредитора не залишається будь-яких матеріальних претензій та вимог до Боржника.

З урахуванням положень пунктів цього договору (щодо можливого розірвання цього договору та інших, пов`язаних із цим наслідків), з моменту відступлення (передачі) Первісним кредитором новому кредитору відступлених прав та відступлення (передачі) Первісним кредитором новому кредитору прав вимог за неоплаченими Договорами, Первісний кредитор втрачає право грошової вимоги за неоплаченими Договорами, що існували на момент відступлення (передачі) відступлених прав, і відповідно, Первісний Кредитор не матиме жодних прав вимоги до Боржника, в обсязі відступлених прав та відступлених (переданих) прав вимоги.

16.04.2018р. між ТОВ "Імперія-Агро" та ФГ "Віктор" було складено та підписано Акт про зарахування зустрічних однорідних вимог, за умовами якого, грошові зобов`язання ФГ "Віктор", які виникли на підставі Договору №522, припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог у повному обсязі на суму 445 627,78 грн.

ФГ "Віктор" було подано до місцевого суду копію договору поставки №Ум54/18д від 20.03.2018р. та Акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.04.2018р.

З матеріалів справи вбачається, що ФГ "Віктор" не було надано місцевому суду жодних первинних документів, що підтверджують зобов`язання боржника перед ФГ "Віктор", не доведено існування боргу, не подано доказів проведення розрахунків господарських операцій.

Предметом судового розгляду у цій справі є заява ТОВ "Центр Лойер компані" про визнання недійсним договору №522 про відступлення права вимоги від 16.04.2018р. в межах справи №910/2010/19, яка обґрунтована вчиненням боржником, до порушення провадження у справі про його банкрутство, оспорюваного правочину з метою ухилення від сплати кредиторської заборгованості у майбутньому.

За результатом розгляду заявлених ТОВ "Центр Лойер компані" вимог суд першої інстанцій дійшов висновку з посиланням на приписи статті 42 КУзПБ про фіктивність оспорюваного правочину, оскільки безоплатне відступлення права вимоги на користь третьої особа порушує інтереси кредиторів.

З огляду на зміст предмета судового розгляду, доводів скаржника, заперечень ТОВ "Центр Лойер компані" і ліквідатора ТОВ "Імперія-Агро" Реверука П.К. та висновків суду першої інстанції, під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення необхідним є вирішення питань щодо:

а) дії закону (інших нормативно-правових актів) у часі;

б) застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ;

в) захисту порушених прав кредиторів та боржника у правовідносинах, до яких не підлягають застосуванню приписи статті 42 КУзПБ при укладенні договору боржника поза межами підозрілого періоду, визначеного статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

За частиною першою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997р. № 1-зп, від 09.02.1999р. № 1-рп/99, від 05.04.2001р. № 3-рп/2001, від 13.03.2012р. № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (див. висновок щодо застосування частини першої статті 58 Конституції України, викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).

Статтею "Дія актів цивільного законодавства у часі" 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У Рішенні від 03.10.1997р. № 4-зп Конституційний Суд України надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами: конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".

Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.

Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1-рп/99).

Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997р. у справі № 1-зп).

Водночас цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.

Саме з такого розуміння принципу дії закону в часі слід виходити під час вирішення питання щодо застосування норм закону, що набрав чинності на зміну попередньому, який регулював аналогічні правовідносини.

Щодо застосування статті 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Зазначена норма кореспондується із частиною першою статті 2 КУзПБ (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення), якою передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Такі самі положення містила частина перша статті 2 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент звернення заявника із заявою до суду).

У справі, що переглядається, спірний договір про відступлення права вимоги було укладено сторонами 16.04.2018р., а заяву про визнання недійсним зазначеного договору подано до суду 06.12.2019р., тобто у період дії Закону про банкрутство від 22.12.2011р. № 4212-VI в редакції від 19.01.2013р., що діяла до 21.10.2019р., умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано статтею 20 цього Закону.

За змістом частини першої статті 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії. Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов`язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або конкурсного кредитора про визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника господарський суд виносить ухвалу (частини друга - четверта статті 20 Закону про банкрутство).

21.10.2019р. введено в дію КУзПБ від 18.10.2018р. № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (частини третя, четверта статті 42 КУзПБ).

Порівняльний аналіз приписів статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону про банкрутство свідчить, що відповідні статті містять аналогічні за цільовою спрямованістю норми направлені унеможливити вчинення боржником фраудаторних дій у "підозрілий період".

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Слід зауважити, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019р., а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013р., що втратив чинність 21.10.2019р., які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Тому при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі, суть якого полягає в тому, що новий закон регулює правовідносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тобто до події, факту застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце.

Норми статті 42 КУзПБ з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019р. може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022р.

На підтвердження такого розуміння застосування статті 42 КУзПБ свідчить також усталений в судовій практиці підхід щодо застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Зазначений підхід підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду України від 22.02.2017р. у справі № 592/1809/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.10.2019р. у справі № 704/1284/16-ц, від 31.10.2019р. у справі № 461/5273/16, від 06.11.2019р. у справі № 552/3744/16-ц, від 18.12.2019р. у справі № 522/23617/17-ц, від 24.04.2020р. у справі № 522/25151/14-ц, від 07.10.2020р. у справі № 626/1063/17, від 25.11.2020р. у справі № 162/471/17 тощо.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019р.

Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019р. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019р., - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.

Таке правозастосування відповідає практиці ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. В юридичній науці принцип правової визначеності розкривається через такі концепції, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vested rights); незворотність закону й неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity); законні очікування (legitimate expectations) - право особи у своїх діях розраховувати на сталість існуючого законодавства.

Заборона зворотної дії в часі нормативно-правових актів є однією з важливих складових принципу правової визначеності як складової права на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, учасницею якої є держава Україна.

Наведене узгоджується з підходами ЄСПЛ, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.05.2012р. у справі "Scoppola v. Italy").

Ураховуючи викладене, оскільки провадження у справі про банкрутство ТОВ "Імперія-Агро" та вчинення спірного правочину від 16.04.2018р. мали місце (провадження було порушено, а правочин вчинено боржником) до введення в дію КУзПБ, суд першої інстанції дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для поширення на спірні правовідносини у цій справі положень статті 42 КУзПБ.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Тож розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження.

Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Водночас укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019р. у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020р. у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021р. у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021р. у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021р. у справі № 916/325/20, від 19.02.2021р. у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018р. у справі № 910/7547/17).

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Таким чином, суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019р. у справі № 910/8357/18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018р. у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020р. у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020р. у справі № 916/3600/15, від 22.04.2021р. у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду", визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

З огляду на вищенаведене, Договір №522 був укладений боржником на шкоду кредиторам у даній справі. Договір направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника (дебіторська заборгованість).

В порушення вимог ст.20 Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", уклавши спірний Договір №522, боржник відмовився від власних майнових вимог, а саме, права вимоги до ФГ "Віктор" на суму 445 627,78 грн. за вказаним вище Договором поставки.

Також, боржник не отримав від ФГ "Віктор" (Новий кредитор) плату за відступлене право вимоги у розмірі 445 627,78 грн., оскільки, розрахунки між Сторонами Договору №522 відбулись шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Таким чином, укладення спірного правочину фактично позбавило боржника активів на суму 445 627,78 грн. за рахунок яких можливо було задовольнити вимоги кредиторів у даній справі.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд вважає, що ухвалу господарського суду м.Києва від 24.03.2021р. в частині мотивувального обґрунтування необхідно викласти в редакції даної постанови.

В резолютивній частині ухвала господарського суду м.Києва від 24.03.2021р. є законною, а тому її необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Віктор" залишити без задоволення, задовольнити частково, виклавши мотивувальну частину ухвали господарського суду м.Києва від 24.03.2021р. у справі №910/2010/19 в редакції даної постанови, а в іншій частині оскаржувану ухвалу від 24.03.2021р. - залишити без змін.

Справу №910/2010/19 повернути до господарського суду м.Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складений та підписаний 23.09.2021р.

Головуючий суддя В.О. Пантелієнко

Судді М.Л. Доманська

Б.М. Поляков