Постанова

Іменем України

21 вересня 2021 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/9654/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О.В., Кравець В.А.,

за участю секретря Ратушного А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва

від 09 лютого 2021 року

в складі судді Хоменко В.С.

у цивільній справі №752/8350/19 Голосіївського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк",

третя особа - державний реєстратор Філії КП Рожівської сільської ради "Рожівське" по м. Києву Лата Дмитро Олександрович,

про визнання недійсною державної реєстрації права власності та вилучення запису про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про визнання недійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно та вилучення запису про державну реєстрацію права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 02 березня 2018 року державним реєстратором Лата Д.О. філії КП Рожівської сільської ради "Рожівське" по місту Києву зареєстровано за ПАТ "Укрсоцбанк" право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира). Підставою реєстрації за банком права власності на дану квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено іпотечний договір №10/2266 від 02.07.2007, згідно якого предметом іпотеки є спірна квартира.

Зазначила, що наявні підстави для визнання недійсною вищевказаної державної реєстрації права власності за банком, оскільки всупереч вимогам ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відсутній договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на заставне майно або іпотечне застереження в договорі іпотеки, державний реєстратор вчинив реєстрацію права власності на квартиру з метою погашення заборгованості, за якою закнічився строк позовної давності, а також на квартиру мають право неповнолітні діти, які в ній зареєстровані.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року відповідача замінено на його правонаступника Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказани рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд неповно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним іпотечного договору та припинення зобов`язання, тоді як предметом позову є лише визнання недійсною державної реєстрації права власності на майно та скасування запису про таку державну реєстрацію.

Зазначила, що судом невірно застосовано висновки Верховного Суду, так як у справах на які містяться посилання в оскаржуваному рішенні, та які переглядалися касаційним судом, правовідносини не є тотожними із правовідносинами у даній справі.

Вважала, що при ухваленні рішення суд повинен був керуватися висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі №6-118цс16, згідно якої стягнення на предмет іпотеки у зв`язку зі спливом строку позовної давності втратили право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, а тому за відстуності обґрунтованої вимоги кредитора на момент вирішення спору про припинення іпотеки слід вважати іпотеку припиненою.

Також, як на підставу скасування рішення суду ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначила обставини, на які посилалася у позовній заяві.

За наведених обставин, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09.02.2021 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.

Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справу, в судове засідання свого представника не направив.

Третя особа - державний реєстратор Філії КП Рожівської сільської ради "Рожівське" по м. Києву Лата Д.О., належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився та свого представника не направив.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання, та їхніх представників.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02 липня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого був ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №10-29/3688, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 199 965,00 доларів США, строком до 01 липня 2032 року зі сплатою 13,2% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 02.07.2007 між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" укладено Іпотейчний договір №02-10/2266, за умовами якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2 .

В підпункті 4.5.3. пункту 4.5. Іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

02 березня 2018 року державним реєстратором Лата Д.О., Філія Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по місту Києву, м. Київ, зареєстровано право власності ПАТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 17-19).

Реєстрація права власності на квартиру за ПАТ "Укрсоцбанк" була проведена на підставі наступних документів: договір про внесення змін до іпотечного договору, серія та номер: 984, виданий 30.06.2009, видавник: приватний нотаріус Кравченко І.В.; іпотечний договір, серія та номер: 2460, виданий 02.07.2007, видавник: Приватний нотаріус Кравченко І.В.; договір про внесення змін до іпотечного договору, серія та номер: 90, виданий 08.02.2011, видавник: Приватний нотаріус Кравченко І.В.; повідомлення, серія та номер: Б/н, виданий 13.09.2017, видавник: ПАТ «Укрсоцбанк», рекомендоване повідомлення, серія та номер: Б/н, виданий 17.09.2017, видавник: ПАТ «Укрсоцбанк».

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК Україний передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Даний правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 11 березня 2019 року справі №405/5367/16-ц.

Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, правильно виходив з того, що згідно договору іпотеки, сторони погодили звернення стгянення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, а саме у п. 4.5.3. договору іпотеки передбачили, що іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", тому державний реєстратор, як уповноважена законом особа, відповідно до наданих банком документів, перелік яких визначений Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, правомірно здійснив державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за ПАТ "Укрсоцбанк".

До того ж, суд правильно зазначив в мотивувальній частині рішення, що в матеріалах справи відсутні докази того, що іпотечний договір на підставі якого за банком визнано право власності на спірну квартиру, визнано недійсним у визначеному законом порядку.

Суд першої інстанції і правильно виходив з того, що сплив строку позовної давності на стягнення заборгованості в рахунок погашення якої звернуто стягнення на майно шляхом реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки, не є підставою для визнання такої реєстрації недійсною.

Дійсно, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.12.2016 відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

В постанові від 06.03.2019 у справі №766/14041/16-ц Верховним Судом зроблено правовий висновок, що Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачено договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки.

З наведеного слідує, що сплив строку позовної давності не припиняє не виконане зобов`язання та договір іпотеки, яким таке зобов`язання забезпечене, не припиняє суб`єктивне право кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема у позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясувавши вищевказані обставини справи, правильно застосувавши норми матеріального права, а також врахувавши, що положення іпотечного договору не припинили свою дію, дійшов обґрунтованого висновку, що сплив позовної давності до вимог кредитора про стягнення заборгованості не позбавляє права кредитора отримати від боржника виконання зобов'язання в позасудовому порядку, визначеному в іпотечному договорі, зокрема шляхом визнання за іпотекодержеталем права власності на предмет іпотеки та як наслідок реєстрацію такого права власності.

Також суд дійшов обґрунтованого висновку, що наявність у неповнолітніх дітей права користування спірною квартирою, в якій вони зареєстровані, не є підставою для визнання недійсною державної ресєтрації права власності ПАТ "Укрсоцбанк" на таку квартиру, оскільки на момент укладення іпотечного договору дозвіл органу опіки та піклування не вимагався, так як на час його укладення діти не були зареєстровані у спірній квартирі, що виключає можливість порушення їх законних прав та інтересів.

Крім того, спірна реєстраційна дія суб`єкта державної реєстрації щодо квартири є актом індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, а не правочином, як помилково вважає позивач, і діючим законодавством не передбачено обов`язку державного реєстратора, який вчиняє реєстраційну дію, погоджувати рішення про здійснення реєстрації права власності на підставі іпотечного договору з органом опіки та піклування.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції досліджував обставини недійсності іпотечного договору та припинення зобов`язання, тоді як предметом позову є визнаннян недійсною державної реєстрації права власності, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в мотивувальній частині оскаржуваного рішення не містяться висновки суду про відсутність підстав для визнання іпотечного договору недійсним.

Як вбачається з мотивувальної частини рішення, суд першої інстанції досліджував лише обставини справи у межах заявлених позовних вимог та дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною державної реєстрації права власності за обставин, на які посилається позивач.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно враховано правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у справах №6-786/цс17, №369/5865/15-ц, №537/6072/16-ц та №639/7920/16-ц, оскільки предмети позовів у цих справах не є тотожними предмету у даній справі, колегія суддів вважає правильними.

Однак, посилання в рішенні суду на вищевказані постанови касаційного суду не призвели до неправильного вирішення спору, тому з цих підстав рішення суду не може бути скасовано.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Фактично, наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення та додаткового рішення без змін, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат між сторонами.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді О.В. Желепа

В.А. Кравець