Справа № 22ц - 6657/10 Головуюча суду 1 інстанції - Богатирчук Г.А.
Категорія 53 Доповідач суду апеляційної інстанції - Шолох З.Л.
Рішення
Іменем України
15 вересня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Галущенка О.І.,
суддів - Кутової Т.З., Шолох З.Л.,
при секретарі судового засідання - Дудник Ю.П.,
за участю:
- позивачки ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4,
- представника відповідача – Кирюхіна О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2010 року у справі за
позовом
ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства «Лакталіс-Миколаїв» (після перереєстрації - приватне акціонерне товариство «Лакталіс - Миколаїв») про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,
встановила:
27 липня 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Лакталіс-Миколаїв» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Позивача зазначала, що знаходилася з відповідачем у трудових відносинах з 1 червня 2000 року, звільнена за угодою сторін 2 лютого 2005 року. В день звільнення з нею проведено розрахунок, однак не в повному обсязі, як про це їй стало відомо лише у 2009 році.
22 червня 2009 року адміністрація підприємства надіслала їй повідомлення про необхідність отримання у бухгалтерії нарахованої індексації заробітної плати за період роботи з 2003 року по дату звільнення, а також компенсації за несвоєчасну виплату індексації, яку вона й отримала 1 липня 2009 року в сумі 520,26 грн.
Уточнюючи позовні вимоги та посилаючись на ст. 117 КЗпП України, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь 130 434,20 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2010 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, районний суд виходив з того, що вона без поважних причин пропустила строк звернення до суду з такими вимогами.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з такого.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розмір належних сум – спір вирішується органом, який і визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інші обставини справи.
Між тим, зазначені вимоги закону та роз’яснення щодо його застосування залишилися поза увагою суду.
Так, судом встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 1 червня 2000 року по 2 лютого 2005 року. Наказом № 40-к від 2 лютого 2005 року звільнена за угодою сторін з 2 лютого 2005 року. В день звільнення з нею проведено розрахунок.
Однак, при проведенні вказаного розрахунку, відповідач не включив в розрахунок індексацію заробітної плати за період з 2003 року по день звільнення на суму 343,43 грн. та компенсацію за несвоєчасну виплату індексації в сумі 288,22 грн., про що повідомив її листом від 22 червня 2009 року (а.с.10).
1 липня 2009 року відповідачка отримала вказані нарахування в сумі 520,26 грн. Вказані компенсаційні виплати у відповідності до ст.2 Закону України від 24 березня 1995 року «Про оплату праці» є структурною складовою заробітної плати.
Встановлені судом фактичні обставини справи сторонами не оспорюються.
27 липня 2009 року, тобто в межах тримісячного строку передбаченого ч.1 ст. 117 КЗпП України, позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом.
Тому районний суд помилково вважав, що строк, передбачений ч.1 ст. 233 КЗпП України, позивачкою пропущений.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, зокрема й добровільне виправлення відповідачем помилки, співмірність частки, яку відповідач не доплатив при здійсненні повного розрахунку при звільненні, порівняно з середнім заробітком позивачки, який становив 1544 грн., колегія суддів вважає за необхідне визначити розмір відшкодування за затримку розрахунку при звільненні в сумі 500 грн.
За такого, рішення районного суду підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія судів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2010 року скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Лакталіс-Миколаїв» на користь ОСОБА_3 500 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а також 51 грн. судового збору на користь держави та 120 грн. витрат за інформаційно-технічних розгляд справи.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: