СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
30 серпня 2010 року Справа № 2-7/1322-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Антонової І.В.,
Заплава Л.М.,
за участю представників сторін:
позивача, Якубов Ігор Сергійович, довіреність № б/н від 10.03.10, дочірнє підприємство "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця";
відповідача, не з'явився, приватне підприємство "Євтушенко";
відповідача, ОСОБА_3, довіреність №2811 від 05.06.10, фізична особа-підприємець ОСОБА_4;
третьої особи, Хорошунова Тетяна Олександрівна, довіреність №19-08/03 від 19.08.10, закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця";
позивача, Хорошунова Тетяна Олександрівна, довіреність № б/н від 14.01.10, дочірнє підприємство "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця";
розглянувши апеляційні скарги приватного підприємства "Євтушенко" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 29 квітня 2010 року у справі № 2-7/1322-2010
за позовом дочірнього підприємства "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" (вул. Леніна, 17, Ялта, 98600)
до приватного підприємства "Євтушенко" (вул. Московська, 5-1, Ялта, 98600)
фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)
третя особа - закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Ш. Руставелі, 39/41, Київ, 01023)
про розірвання договору, визнання недійсною додаткової угоди та спонукання до виконання певних дій,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено. Визнана недійсною додаткова угода до договору оренди нежитлового приміщення, якою замінено орендаря; розірвано договір оренди нежитлового приміщення, укладеного між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; приватне підприємство "Євтушенко" зобов’язано звільнити нежитлове приміщення. З відповідачів на користь позивача стягнуто судові витрати: 85 грн. державного мита, 118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 132-140 т. 1).
Рішення суду мотивовано тим, що приватне підприємство "Євтушенко" не є правонаступником орендаря - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, а тому не мало право укладати додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення, не має правових підстав займати ці приміщення; орендар - фізична особа-підприємець ОСОБА_4, систематично не сплачував орендну плату, має борг у сумі 100.993,55 грн., на розірвання договору у позасудовому порядку орендар не погодився, тому договір оренди підлягає розірванню.
Відповідачі подали апеляційні скарги на це судове рішення:
- приватне підприємство "Євтушенко" просить скасувати судове рішення з тих підстав, що воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с. 9-13 т. 2);
- фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просить скасувати судове рішення та у позові відмовити з тих підстав, що воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с. 62-63 т. 2).
Відзивів на апеляційні скарги не надійшло.
29 липня 2010 року ухвалою апеляційного господарського суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (а.с. 135-138 т. 2).
У судовому засіданні представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 підтримав скаргу цього відповідача та погодився з апеляційною скаргою приватного підприємства "Євтушенко"; представники позивача з апеляційними скаргами не погодилися тому, що орендарем є фізична особа-підприємець ОСОБА_4, а приватне підприємство "Євтушенко" не є правонаступником орендаря, тому не мало право укладати додаткову угоду, не має правових підстав користуватися нежитловим приміщенням, належний орендар з 2005 року не сплачує орендну плату.
Приватне підприємство "Євтушенко" та третя особа - закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця", повторно не скористалися правом на участь в судовому засіданні їх представників, про час та місце засідання вони сповіщені ухвалою суду, яка направлена 16 серпня 2010 року рекомендованою кореспонденцією (а.с. 114-116 т. 3). У справі достатньо доказів для розгляду спору. Явка сторін та третьої особи не визнана судом обов’язковою. А тому судова колегія вважає можливим розглянути справу без участі в судовому засіданні представників вказаних осіб.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази, реєстраційні та статутні документи сторін та третьої особи (а.с. 50, 6, 70, 80-130 т. 2, а.с. 3-65, 69, 74-108, 122-141 т. 3, а.с. 2-25, 32-51 т. 4), встановив наступне.
10 вересня 1998 року видано свідоцтво про право власності на будівлю за №17 по вул. Леніна міста Ялта об’єднанню "Ялтакурорт", яке з 25 липня 1997 року також має право постійного користування земельною ділянкою під цією будівлею (а.с. 50-54 т. 1, а.с. 84-85 т. 2).
Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця" утворено Установчим договором від 04 грудня 1991 року, якому постановою Президії профспілок Федерації незалежних профспілок України від 22 листопада 1991 року №П-11-1 передано майно, в тому числі будівля №17 по вул. Леніна в місті Ялта (а.с. 22-25 т. 4).
Вказана будівля з 1992 року знаходилася на балансі вказаного товариства, а з моменту утворення (жовтень 2000 року) - на балансі позивача, якому воно передано власником для користування без права прийняття рішення про відчуження основних фондів, що слідує з пояснень представників позивача, Статуту позивача та документів про балансову приналежність (а.с. 23-38 т. 1, а.с. 2-6 т. 4).
Відповідно до рішень вказаного власника, його дочірні підприємства станом на 04 жовтня 2000 року мали право укладати договори оренди нежитлових приміщень, в тому числі вартістю до 20.000 грн. або площею до 50 кв.м., які погоджувалися з власником (а.с. 7-18 т. 3). В подальшому, у 2001-2006 роках ці положення змінено, але такі зміни не стосуються укладених до цього договорів, строк дії яких не закінчився (а.с. 19-44 т. 3). Про що в судовому засіданні апеляційного суду надали пояснення представники позивача та це слідує з листа третьої особи - закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" (а.с. 143 т. 3).
04 жовтня 2000 року між орендодавцем - дочірнім підприємством "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" (що є юридичною особою з 05 квітня 2000 року, ідентифікаційний код 02647220 - а.с. 23-38 т. 1 чи а.с. 3-6 т. 3), та орендарем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (що є підприємцем з 20 вересня 2000 року до наступного часу, ідентифікаційний код НОМЕР_1- а.с. 48, 85, 96, 98 т. 1, а.с. 50 т. 2), укладений договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 16,4 кв. м., розташоване за адресою: місто Ялта, вул. Леніна, 17, строком до 04 жовтня 2010 року (а.с. 55-59 т. 1).
04 жовтня 2000 року предмет оренди передано від орендодавця до орендаря, що підтверджується актом приймання-передачі (а.с. 60 т. 1).
До цього договору вказані сторони вносили зміни додатковими угодами:
1) 13 липня 2001 року про зобов’язання орендаря виконувати вимоги охоронного зобов'язання, оскільки орендоване ним приміщення знаходиться у будівлі, яка є пам’ятником історії і культури (а.с. 63 т. 1);
2) 09 серпня 2001 року про розмір орендної плати - 422,40 грн. з ПДВ (а.с. 61 т. 1);
3) 19 липня 2002 року про розмір орендної плати - 399,34 грн. без ПДВ (а.с. 62 т. 1), що встановлено відповідно до рішення власника №214/1 від 19 липня 2002 року про вартість орендованого майна;
4) 01 травня 2005 року про предмет оренди - нежитлове приміщення площею 17,6 кв.м., та розміру орендної плати - 665,81 грн. з ПДВ за місяць (а.с. 64-66 т. 1).
05 травня 2005 року здійснена державна реєстрація знов створеної 27 квітня 2005 року юридичної особи - приватного підприємства "Євтушенко" (ідентифікаційний код 33385778), засновником якого спочатку утворення був громадянин ОСОБА_4, а з 03 липня 2006 року учасником цього підприємства є ОСОБА_6, що відбулося через укладення 05 квітня 2006 року в нотаріальній формі договору купівлі-продажу корпоративних прав між продавцем - ОСОБА_4, та покупцем - ОСОБА_6, це підтверджується Статутом підприємства, свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, договором купівлі-продажу корпоративних прав, оригіналами документів, що надані державному реєстратору, які були досліджені у судовому засіданні апеляційного суду та засвідчені копії яких залишені у справі (а.с. 39-47 т. 1, а.с. 70-71 т. 2, а.с. 123-141 т. 3).
09 січня 2006 року між орендодавцем та приватним підприємством "Євтушенко" (від імені якого діяв його директор та учасник ОСОБА_6) підписані доповнення та зміни №0104/2006-1 до вказаного вище договору оренди. Відповідно до яких через реорганізацією та зміною назви орендаря орендарем стало приватне підприємство "Євтушенко". Ця угода погоджена з власником майна (а.с. 67-69 т. 1 чи а.с. 21-28 т. 2).
Також цією угодою визначено предмет оренди (нежитлове приміщення №3-1 площею 17,6 кв.м. на першому поверху вказаної вище будівлі), розмір (670,13 грн. з ПДВ) та порядок встановлення орендної плати, права та обов’язки орендаря й орендодавця, відповідальність сторін, порядок припинення та розірвання договору, повернення майна (а.с. 67-70 т. 1).
Ця додаткова угода є предметом спору.
З пояснень представників позивача та представника фізичної особи підприємця ОСОБА_4 слідує, що ініціатором укладення такої угоди є фізична особа-підприємець ОСОБА_4, який звернувся з письмовою заявою (а.с. 103 т. 2), зазначення у цій додатковій угоді підстав для її прийняття - реорганізація орендаря - фізичної особи-підприємця в приватне підприємство, здійснено сторонами через недостатність юридичних знань про неможливість такої реорганізації.
Дійсно, з заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до орендодавця слідує, що ця особа (яка була на той час орендарем) 25 травня 2005 року просила внести зміни до договору через реорганізацію та перейменування орендаря на приватне підприємство "Євтушенко". Ця заява отримана орендарем з резолюцією "прошу оформити" 03 червня 2005 року (а.с. 103 т. 2).
Після укладення вказаної додаткової угоди, орендодавець та приватне підприємство "Євтушенко", як орендар, укладали ще додаткові угоди, якими вносили зміни до вказаного вище договору оренди:
1) 09 серпня 2006 року про вартість предмету оренди, орендну плату - 1.293,43 грн. з ПДВ, прав та зобов’язань орендодавця та орендаря, відповідальності сторін (а.с. 29-30 чи 121-123т. 2);
2) 01 липня 2007 року про вартість предмету оренди, орендної плати -1.988,54 грн. з ПДВ, порядку її сплати, відповідальності сторін, порядку внесення змін та розірвання договору (а.с. 34-37 чи 124-127т. 2);
3) 01 липня 2008 року про вартість предмету оренди, орендної плати - 2.615,51 грн. з ПДВ, порядку її оплати, підстав припинення договору (а.с. 38-40 чи 128-130 т. 2).
Вказані додаткові угоди узгоджувалися власником майна, позивачем чи власником майна не оспорюються.
З рахунків орендодавця, платіжних документів та витягів з особливого рахунку позивача вбачається, що після укладення 09 січня 2006 року додаткової угоди з приватним підприємством "Євтушенко" орендодавець з квітня 2006 року по травень 2010 року виставляв рахунки на оплату орендної плати, надавав податкові накладні цьому приватному підприємству, а не фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4, також орендодавець приймав оплату за оренду приміщення від приватного підприємства "Євтушенко" (а.с. 105-120 т. 2, а.с. 45-49, 74-108 т. 3).
З пояснень представників позивача та письмових доказів вбачається, що після укладення 09 січня 2006 року додаткової угоди орендоване приміщення використовувалося не за цільовим призначенням, в ньому без погодження з орендодавцем та власником здійснювався ремонт (а.с. 86-102 т. 2, а.с. 51-65 т. 3).
Представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 пояснив апеляційному суду, що після укладення 09 січня 2006 року додаткової угоди він передав без підписання будь-яких документів орендоване приміщення учаснику приватного підприємства "Євтушенко" - ОСОБА_6, оплату по цьому договору він з цього часу не здійснює, як використовується це приміщення новим орендарем не знає.
Крім того, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2009 року по справі №2-30/1361-2009 відмовлено у позові про розірвання договору оренди дочірньому підприємству "Ялтакурорт" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (який був замінений за заявою позивача замість приватного підприємства "Євтушенко") через те, що позивач не довів здійснення відповідачем ремонту без погодження з орендодавцем, а з пропозицією розірвати договір через істотну зміну обставин (з 09 листопада 2007 року виникла у власника необхідність використовувати це приміщення для центру реалізації путівок) орендодавець до орендаря не звертався. Рішення в апеляційному порядку не оскаржено. (а.с. 80-83 т. 2, а.с. 69 т. 3).
11 листопада 2009 року позивач запропонував фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 розірвати договір оренди через систематичну несплату орендної плати, проведення ремонтних робіт без погодження з орендодавцем та власником, цей лист повернуто поштою за закінченням терміну зберігання (а.с. 74-77 т. 1).
11 листопада 2009 року позивач запропонував приватному підприємству "Євтушенко" звільнити нежитлове приміщення площею 17,6 кв.м. по вул. Леніна, 17, м. Ялта, через те, що воно зайнято цією особою без правових підстав, цей лист повернуто поштою за закінченням терміну зберігання (а.с. 78-81 т. 1).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Право передання майна у найм має власник майна, наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму, про що вказано в статті 761 Цивільного кодексу України.
Стаття 510 вказаного Кодексу передбачає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1), а якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Як слідує з викладеного, 04 жовтня 2000 року між орендодавцем - позивачем, який був уповноваженою власником майна особою на укладення договору найму, та орендарем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, було укладено договір найму (оренди) нежитлового приміщення за плату на 10 років.
За умовами такого договору орендар одночасно має і права, і обов’язки, а тому вважається боржником у тому, що він зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (наприклад, здійснювати оплату за користування орендованим приміщенням на користь орендодавця), і одночасно кредитором у тому, що він має право вимагати від неї (наприклад, здійснення поліпшення предмету оренди за згодою орендодавця, продовження договору оренди).
Статті 512-521 Цивільного кодексу регулюють підстави, порядок та наслідки заміни кредитора та боржника у зобов’язанні.
Так, пункт 1 частини 1 статті 512 підставою для заміни кредитора на іншу особу передбачає передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
При цьому, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (стаття 513) без згоди боржника (частина 1 статті 516), до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514), первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517).
Навпаки, заміна боржника у зобов’язанні може бути здійснена лише за згодою кредитора (стаття 520), форма правочину про заміну боржника визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (стаття 521).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, що передбачено частиною 1 статті 215 та частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України.
Позивач вважає, що зміст додаткової угоди від 09 січня 2006 року суперечить Цивільному кодексу України тому, що зміни до договору можуть вносити лише сторони договору, а приватне підприємство "Євтушенко" не було орендарем у договорі, до якого вказаною додатковою угодою внесені зміни, і тому не мало право вчиняти такий правочин.
Дійсно, з частини 1 статті 651 та частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України вбачається, що сторони договору можуть домовитися про зміну умов договору у разі істотного порушення договору другою стороною, істотної зміни обставин та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Але, як вказано вище, норми Цивільного кодексу передбачають можливість заміни кредитора та боржника у зобов’язанні, що також здійснюється шляхом вчинення правочину тому, що права та зобов’язання виникають припиняються та змінюються з правочинів, що передбачає стаття 11 Цивільного кодексу України.
Апеляційний господарський суд вважає, що додаткова угода від 09 січня 2006 року фактично включає у себе правочин про заміну орендаря (з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на приватне підприємство "Євтушенко") та зміни до договору оренди щодо орендної плати та інших умов.
Такий правочин було вчинено у простій письмовій формі, як і договір оренди, його дійсність протягом 2006-2010 років визнавали орендодавець, первісний орендар - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 та приватне підприємство "Євтушенко", про що свідчать їх дії по виконанню договору з урахуванням цієї додаткової угоди (зокрема, здійснення та прийняття оплати), укладення додаткових угод між орендодавцем та новим орендарем.
Той факт, що правочин про заміну сторони у зобов’язанні не підписав первісний орендар, не є підставою для визнання такого правочину недійсним тому, що дії цієї особи, в тому числі по передачі новому орендарю предмету оренди й документів по договору оренди, також як і дії орендодавця та нового орендаря, свідчать про заміну орендаря з первісного на нового.
При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 208, статей 205, 207, 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами та фізичними особами вчиняються в письмовій формі, яка може бути зафіксована в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, в тому числі за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку, підписаних сторонами правочину.
Як вбачається з наведених вище доказів, правочин про зміну орендаря укладено в письмовій формі та зафіксовано в кількох документах - додатковій угоді від 09 січня 2006 року, яка підписана представниками орендодавця, нового орендаря, затверджена власником орендованого майна, та письмовою заявою первісного орендаря з відміткою орендодавця про погодження на заміну орендаря.
Крім того, стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (частина 1); якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (частина 2).
На підставі вказаного апеляційний господарський суд вважає, що з 09 січня 2006 року договірні зобов’язання про оренді вказаного вище нежитлового приміщення були між позивачем та новим орендарем - приватним підприємством "Євтушенко", який здійснював оплату орендної плати за користування предметом оренди в цей період, та орендодавець не заявив до цієї особи вимог щодо оплати орендної плати.
Стаття 783 Цивільного кодексу України встановлює право наймодавця вимагати розірвання договору, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі (пункт 1).
Також частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлює, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, що встановлено частиною 1 статті 785 вказаного Кодексу.
Але, як вказано, новий орендар - приватне підприємство "Євтушенко", виконував обов’язки по оплаті за користування предметом оренди, до цієї особи позивач не заявив позовних вимог щодо розірвання договору, в тому числі через використання предмету оренду не за цільовим призначенням, здійснення ремонту (переобладнання) без згоди орендодавця та власника майна. А позовні вимоги до первісного орендаря про розірвання договору (в тому числі через невиконання умов договору) задоволені бути не можуть тому, що між позивачем та цією особою на даний час не має договірних зобов’язань.
У зв’язку з наведеним апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Стосовно доводів апеляційної скарги приватного підприємства "Євтушенко" про неналежне повідомлення про час та місце судового засідання, в якому було прийнято рішення, що є предметом апеляційного перегляду, апеляційний господарський суд встановив наступне.
З ухвали суду першої інстанції від 13 квітня 2010 року про призначення судового засідання на 29 квітня 2010 року (а.с. 119-120 т. 1), реєстру поштових повідомлень суду першої інстанції (а.с. 44-45 т. 2) вбачається, що рекомендованою кореспонденцією ця ухвала була направлена 20 квітня 2010 року на ім’я ПП "Євтушенко" за адресою: м. Ялта, пер. Київський, 14-39 (а.с. 44-45 т. 2), що є адресою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (а.с. 50 т. 2), та на адресу позивача, а на адресу відповідача - приватного підприємства "Євтушенко", місцем знаходження якого є: м. Ялта, вул. Московська, 6-1 (а.с. 47 т. 1), про що місцевому господарському суду надавалися докази, ухвала про призначення судового засідання на 29 квітня 2010 року не направлялася.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду, є порушенням норм процесуального права та є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
А тому ці доводи апеляційної скарги приватного підприємства "Євтушенко" про розгляд справи без участі цього підприємства, яке не повідомлялося про час та місце судового засідання ухвалою суду, є обґрунтованими, судове рішення підлягає скасуванню і на підставі пункту 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі вказаного апеляційний господарський суд вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права; при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи; при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; при невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи. А тому воно підлягає скасуванню, апеляційні скарги - задоволенню, у позові слідує відмовити з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 2), 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги приватного підприємства "Євтушенко" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2010 року у справі № 2-7/1322-2010 скасувати.
У позові відмовити.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді І.В. Антонова
Л.М. Заплава