Справа № 624/738/24

провадження № 1-кп/624/77/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2024 року Кегичівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного провадження обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024226070000087 від 23.07.2024 за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кегичівка, Кегичівського району, Харківської області, громадянина України, одруженого, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України,

в с т а н о в и в:

Органом досудового розслідування встановлені фактичні обставини вчинення ОСОБА_2 кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про металобрухт», металобрухт це непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів і їх сплавів.

Згідно з п. 5, 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про металобрухт» заготівля металобрухту - діяльність, пов`язана з купівлею, зберіганням та реалізацією металобрухту суб`єктами господарювання. Купівля та/або реалізація металобрухту - діяльність, пов`язана із передачею права власності на металобрухт іншому власнику в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про металобрухт», заготівлю металобрухту здійснюють суб`єкти господарювання.

В свою чергу, п. 2, 3 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють Господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до ч. 7, 8, ст. 4 Закону України «Про металобрухт», приймання металобрухту від фізичних осіб обов`язково оформлюється актом приймання, що є первинним документом обліку металобрухту, в якому зазначаються прізвище, ім`я, батькові фізичної особи, вага, вартість та опис металобрухту. Приймання металобрухту від фізичних осіб здійснюється із заповненням розрахункового документа - спрощеної розрахункової квитанції. Заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту фізичними особами забороняються.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про металобрухт», суб`єкти господарювання, що здійснюють операції з металобрухтом, повинні мати кваліфікованих спеціалістів, відповідне обладнання та устаткування на праві власності або оренди. Приймальні пункти повинні мати власну або орендовану ділянку з твердим покриттям, площа якої визначається суб`єктом господарювання з урахуванням його виробничих потреб, або контейнер (будь-яку іншу відповідну ємність, тару), які забезпечують зберігання металобрухту у спосіб, що унеможливлює проникнення шкідливих речовин у ґрунт. Кожен приймальний пункт повинен мати вагове обладнання, що відповідає його виробничим потребам, систему відеоспостереження, відеозапису, архівування та зберігати створену в процесі відеоспостереження інформацію не менше трьох місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про металобрухт», оплата купленого у фізичних осіб металобрухту може здійснюватися готівкою через каси суб`єктів господарювання, що здійснюють заготівлю або операції з металобрухтом, у тому числі їхніх приймальних пунктів, або шляхом безготівкового розрахунку відповідно до законодавства, або готівкою при купівлі металобрухту у фізичних осіб фізичними особами - підприємцями, або в інший спосіб, передбачений законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про металобрухт», суб`єкти господарювання, які здійснюють заготівлю металобрухту та операції з металобрухтом ведуть бухгалтерський та оперативний облік заготівлі металобрухту - операцій з металобрухтом, а також статистичну звітність згідно із законодавством.

Проте, ОСОБА_2 , не являючись суб`єктом господарювання в контексті ст. 55 Господарського кодексу України, не будучи відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» зареєстрованим, як суб`єкт господарювання, та не являючись посадовою особою суб`єкта господарювання, що має право на здійснення операцій з металобрухтом, в порушення встановленого Законом України «Про металобрухт» порядку здійснення заготівлі металобрухтом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з невстановленого досудовим розслідуванням часу, але не пізніше ніж липня 2019 року по 29.07.2024 більш точний досудовим розслідування не встановлений, з корисливою метою, з мотиву особистого збагачення здійснював заготівлю металобрухту шляхом організації пункту прийому, схову та збуту металобрухту у домоволодінні розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває у його користуванні та де він фактично проживає, влаштувавши його необхідними умовами для прийому металобрухту та приладами (механічні металеві ваги без маркування), здійснював його купівлю у фізичних осіб за готівкові кошти по ціні 4 гривні за 1 кілограм чорного металу, який у подальшому збував невстановленим особам за вищою ціною.

29.07.2024 злочинну діяльність ОСОБА_2 припинено працівниками ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області під час проведення обшуку у домоволодінні розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого вилучено 1025 кілограмів металобрухту. '

Такими чином, дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 1 ст. 213 КК України, а саме здійснення заготівлі металобрухту фізичними особами без дотримання вимог законодавства щодо державної реєстрації як суб`єкта господарювання, організація незаконного пункту прийому, схову та збуту металобрухту.

Обвинувальний акт по даному кримінальному провадженню надійшов до суду із клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку відповідно до положень ст. 302 КПК України.

Частинами 2, 3 ст. 381 КПК України встановлено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

Частиною 2 ст. 382 КПК України встановлено, що вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Відтак, вищевказані обставини, які встановлені органом досудового розслідування у формі дізнання, у відповідності до ч. 2 ст.382 КПК України, судом не досліджувалися з огляду на те, що такі обставини не оспорюються учасниками судового провадження.

Так, в обвинувальному акті прокурором Кегичівського відділу Красноградської окружної прокуратури ОСОБА_3 викладено клопотання, в якому прокурор просить суд, враховуючи те, що під час досудового розслідування ОСОБА_2 беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден на розгляд обвинувального акта за його відсутності, у відповідності до ч. 1 ст.302 КПК України, розглянути обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_2 без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

Також, до обвинувального акту додано письмову заяву підозрюваного ОСОБА_2 , яка складена в присутності захисника адвоката ОСОБА_4 , на ім`я прокурора Кегичівського відділу Красноградської окружної прокуратури ОСОБА_3 , в якій ОСОБА_2 повідомив, що винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України, беззаперечно визнає, згоден із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, а також ознайомлений та обізнаний з обмеженнями права на апеляційне оскарження вироку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, згоден на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду у судовому засіданні, його згода є добровільною.

Крім того, у цій заяві захисником ОСОБА_2 адвокатом ОСОБА_4 підтверджено добровільність беззаперечного визнання винуватості підозрюваним, його згоду із встановленими в результаті досудового розслідування обставинами та добровільність згоди підозрюваного на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні за відсутності останнього.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2 , є кримінальним проступком.

Таким чином, при вивченні, згідно з частиною 2 ст. 382 КПК України, у спрощеному провадженні обвинувального акту та доданих до нього матеріалів судом встановлено, що обставини вчинення ОСОБА_2  кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України, не оспорюються учасниками судового провадження, у суду відсутні сумніви щодо добровільної позиції учасників судового провадження, у зв`язку із чим суд прийшов до переконання про розгляд обвинувального акту у порядку, встановленому ст.ст. 381-382 КПК України, тобто без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував на необхідності дотримання законної процедури та принципу рівності сторін під час кримінального провадження.

Зокрема, Суд зазначав, що кримінальне провадження, у тому числі складові такого провадження, які стосуються процедури, мають бути засновані на принципі змагальності, і має бути забезпечена процесуальна рівність сторін обвинувачення і захисту. Право на судовий розгляд за принципом змагальності означає, що сторонам обвинувачення і захисту має бути надана можливість ознайомитися із зауваженнями та доказами, наданими іншою стороною, і відповісти на них (справа «Джеват Сойсал проти Туреччини», рішення від 23.09.2014 року, остаточне рішення від 23.12.2014 року); згідно з принципом рівності сторін змагального процесу як однієї зі складових розширеної концепції справедливого суду кожній стороні повинно бути надано розумну можливість представити свої аргументи на умовах, які не ставлять її у гірше становище порівняно з опонентом.

Також, у рішенні в справі «Бортнік проти України» від 27.01.2011 року (п.40), суд зазначав, що стаття 6 Конвенції не перешкоджає особі добровільно відмовитись відкрито чи опосередковано від свого права на деякі гарантії справедливого суду (див. рішення щодо прийнятності у справі «Квятковська проти Італії» від 30.11.2000 року та рішення у справі «Піщальніков проти Росії» від 24.09.2009 року). Проте, для того, щоб відмова від права брати участь у судовому розгляді була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути встановлена у недвозначній формі і супроводжуватись мінімальними гарантіями, співмірними з її важливістю (див. рішення у справі «Пуатрімоль проти Франції» від 23.11.1993 року, пункт 31).

Відтак, спрощене провадження щодо кримінального проступку, встановлене главою 30 КПК України, не порушує прав сторін кримінального провадження, з врахуванням того, що обставини вчинення ОСОБА_2 кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України, не оспорюються учасниками судового провадження, їх позиція є добровільною, у зв`язку із чим суд вважає, що наявні підстави для розгляду обвинувального акту у порядку, встановленому ст.ст. 381-382 КПК України, тобто без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження.

При цьому, у відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали кримінального провадження №12024226070000087, оцінивши зібрані в ході досудового розслідування у формі дізнання докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов висновку, що подія кримінального проступку та діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2 , має місце, це діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України, вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України, знайшла своє підтвердження та доведена доказами, встановленими органом досудового розслідування, поза розумним сумнівом.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.10.2021 року у справі №166/361/19, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований кримінальний проступок був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального проступку.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Доказами, встановленими органом досудового розслідування та проаналізованими судом, поза розумним сумнівом доведено винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого йому пред`явлено обвинувачення.

Отже, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України, а саме: здійснення заготівлі металобрухту фізичними особами без дотримання вимог законодавства щодо державної реєстрації як суб`єкта господарювання, організація незаконного пункту прийому, схову та збуту металобрухту, і він повинен нести кримінальну відповідальність за скоєне за ч. 1 ст. 213 КК України.

При обранні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено законом до проступку, особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Зокрема, вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, одружений, офіційно не працевлаштований, відомості щодо інвалідності відсутні, на обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_2 не перебуває.

Відповідно до обвинувального акту від 14.08.2024, обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_2 , є щире каяття.

Суд, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , враховує таку пом`якшуючу покарання обставину, як щире каяття, зазначену у обвинувальному акті, оскільки упродовж досудового розслідування останній визнавав вину та в заяві до суду також зазначив про беззаперечне визнання винуватості у вчиненні кримінального проступку, відсутність матеріальних збитків, що свідчить про належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки та готовність нести кримінальну відповідальність.

З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20.04.2021 року в справі №457/529/20 вбачається, що щире каяття це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.

Тому, суд, враховуючи вище викладені правові висновки Верховного Суду, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 враховує таку пом`якшуючу покарання обставину як щире каяття.

Відповідно до обвинувального акту від 14.08.2024, обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_2 , не встановлено.

Призначаючи покарання за скоєне в межах пред`явленого обвинувачення, суд керується ч. 2 ст. 50 КК України, згідно якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Суд вважає, що наявність пом`якшуючої обставини знижує ступінь соціальної небезпечності обвинуваченого, але він не перестає бути соціально небезпечною особою, оскільки вчинив умисне кримінальне правопорушення.

Ураховуючи дані про особу обвинуваченого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичних обставин та їх наслідків, обставин, що пом`якшують покарання, за відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд вважає, що покарання обвинуваченому повинно бути призначено у виді пробаційного нагляду в межах санкції ч. 1 ст. 213 КК України, оскільки таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і буде необхідним для попередження нових кримінальних правопорушень.

При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому, суд, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують його покарання, вважає, що виправлення обвинуваченого можливо при призначенні йому покарання за скоєння кримінального проступку межах санкції статті пред`явленого обвинувачення у вигляді пробаційного нагляду.

При цьому, суд приходить до висновку, що даний вид покарання є достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Таким чином, згідно зі ст. 6 Конвенції виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду, завершальною стадією судового провадження. У зв`язку із цим під час розгляду питань про відстрочку, розстрочку необхідно дотримуватися вимог Конвенції щодо виконання судового рішення упродовж розумного строку (справи «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004року, «Дубенко проти України» від 11.01.2005року, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011року та інші).

Покарання, яке обирає суд є пропорційним характеру вчиненого ОСОБА_2 дій та їх небезпечності, і є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Окрім цього, суд не вбачає підстав вважати, що обране покарання буде явно несправедливим унаслідок м`якості.

Призначаючи покарання суд стверджує принцип невідворотності покарання.

Запобіжний захід обвинуваченому під час досудового розслідування не обирався. До набрання законної сили цим вироком, суд вбачає можливим обвинуваченому запобіжний захід не обирати.

Цивільні позови не заявлялися.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

Крім цього, суд, вважає за необхідне зняти арешт з речових доказів по справі, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2024 ухвалою слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області був накладений арешт на металобрухт загальною вагою 1025 кілограмів та металеві ваги, які були вилучені 29.07.2024 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною користуватись та розпоряджатись та передати на відповідальне зберігання до СПД №1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області.

В зв`язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 100, 124, 368-370, 373, 374, 381, 382, 394 КПК України, суд,

у х в а л и в:

Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого ч. 1 ст. 213 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року пробаційного нагляду.

На підставі ч. 2 ст. 59-1 КК України, покласти на ОСОБА_2 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Строк відбування покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід відносно засудженого ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили не обирати.

Скасувати арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області від 01.08.2024 на металобрухт загальною вагою 1025 кілограмів та металеві ваги, які були вилучені 29.07.2024 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною користуватись та розпоряджатись.

Речові докази: металобрухт загальною вагою 1025 кілограмів та металеві ваги, які знаходиться на зберіганні в СПД № 1 ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області відповідно до квитанції № 215 - конфіскувати в дохід держави.

Долю речових доказів вирішити після набрання вироком законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 382 КПК України копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Апеляційна скарга на вирок суду подається до Харківського апеляційного суду через Кегичівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку.

Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст.382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому ст. 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його на скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя         ОСОБА_1