Ухвала

20 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 428/3156/20

провадження № 61-1302сво21

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Марченко Софією Дмитрівною, на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 липня 2020 року у складі судді: Кордюкової Ж. І., та постанову Луганського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Назарова М. В., Стахової Н. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - Фонд) про зобов`язання нарахувати і виплатити у порядку спадкування за законом не отримані його батьком, ОСОБА_2 , за життя страхові виплати.

Позов мотивований тим, що батько позивача, ОСОБА_2 , перебував на обліку у Первомайському відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області та отримував щомісячні страхові виплати.

Місто Первомайськ Луганської області знаходиться на тимчасово окупованих територіях, вказане відділення на підконтрольну Україні територію не перемістилось.

Позивач вказував, що 13 листопада 2014 року ОСОБА_2 особисто звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду для продовження страхових виплат і отримував їх до 31 травня 2016 року.

У подальшому ОСОБА_2 не звертався до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з метою продовження нарахування й виплати йому страхових виплат, довідку про надання йому статусу внутрішньо переміщеної особи не надавав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

06 лютого 2020 року державний нотаріус Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Пономаренко О. О. виніс постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю неотриманих страхових сум щомісячних виплат, нарахованих особі, яка померла.

Позивач зазначав, що за життя ОСОБА_2 права на отримання страхових виплат не втратив, оскільки, на його думку, право на отримання страхових виплат може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій або на всій території України, і вказані суми увійшли до складу спадщини,

ОСОБА_1 просив:

зобов`язати відповідача виплатити йому в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_2 , не отримані за життя страхові виплати за період з 01 червня 2016 року до 30 листопада 2018 року з урахуванням коригуючого коефіцієнта;

стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто майже через півтора роки від дати прийняття Фондом рішення про припинення виплати щомісячної грошової суми у разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, а отже, позивач як спадкоємець не має права на те, що за життя спадкодавця йому не нараховано і спадкодавець дій відповідача із ненарахування вказаних страхових виплат не оскаржував. Оскільки право на призначення та виплату щомісячної страхової суми у випадку трудового каліцтва згідно із статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить, тому вимоги спадкоємця ОСОБА_1 про стягнення нарахованих, але не виплачених страхових виплат у порядку спадкування за законом є безпідставними. Аналіз статей 1218, 1219, 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованих, але не одержаних страхових виплат. Аналогічний висновок був зроблений у постанові від 14 квітня 2020 року по справі №431/6232/18-ц за подібними правовідносинами. Враховуючи те, що батьку позивача була припинена виплата страхових виплат та ним за життя не вчинено дій спрямованих на відновлення виплати, в результаті чого ОСОБА_2 у період з 01 червня 2016 року по 27 листопада 2018 року страхові виплати не нараховувалися, позивач ОСОБА_1 , враховуючи положення статті 1227 ЦК України, не набув права на ці виплати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право на відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом не входить до складу спадщини. Нараховані за життя суми відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом, які не були отримані спадкодавцем, входять до складу спадщини. При вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц.

Апеляційний суд вказав, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є правильним, оскільки відповідно до вимог ЦК України до складу спадкового майна входить лише сума страхових платежів, які належали спадкодавцю після їх призначення й нарахування за його життя, а право на призначення страхової виплати за статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить. Оскільки спадкодавцю за життя не було нараховано страхових виплат за спірний період, а тому зазначені виплати, на які претендує позивач, не можуть входити до складу спадщини після смерті його батька.

Апеляційний суд відхилив посилання в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц, постанову Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 642/6946/18, оскільки висновки вказаних постанов зроблені за інших фактичних обставин і є результатом перегляду справ за певними доводами касаційних скарг.

Аргументи учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Марченко С. Д., в якій просить: скасувати оскаржені судові рішення; ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 страхові виплати були призначені пожиттєво, він мав право на їх нарахування та отримання незалежно від звернення до робочих органів Фонду на підконтрольній Україні території та від факту проживання на тимчасово окупованій території, тому оскільки за життя він не отримав ці виплати, вони увійшли до складу спадщини.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 лютого 2021 року вказано, що в касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц та застосованого апеляційним судом в оскаржуваній постанові. Також зазначає, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 642/6946/18, від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що при переході до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. В цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а у зв`язку з іншим юридичним складом. Фактично законом закріплено переважне право члена сім`ї померлого перед його спадкоємцями на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя. Важливо врахувати, що члени сім`ї, які одержують належні спадкодавцеві соціальні виплати, не визначаються в законі як спадкоємці. Це пояснюється тим, що члени сім`ї померлого можуть не збігатися з колом спадкоємців, які закликаються до спадкування стосовно інших майнових прав та обов`язків спадкодавця. На підтвердження того, що у випадку наявності членів сім`ї спадкодавця ці правовідношення не є спадковими свідчить той факт, що право на прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, а для отримання соціальних виплат, право на їх отримання виникає з моменту відкриття спадщини. Цивільне законодавство на членів сім`ї спадкодавця, які отримують страхові виплати за статтею 1227 ЦК України не розповсюджує дію статті 1281 ЦК України про право кредитора вимагати від спадкоємців сплати боргу спадкодавця тощо. До жодного з законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність в особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної. Постановами Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637, від 07 листопада 2014 року № 595 та від 26 травня 2021 року № 531 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення антитерористичної операції, тобто визначено особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам. Указані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення антитерористичної операції не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Статтею 2 Закону України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VІІІ) передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України. Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), від 17 лютого 2021 року у справі № 428/12718/18 (провадження № 61-17049св19), постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі № 426/20009/18 (провадження № 61-10588св19), постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19), постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 408/9430/18-ц (провадження № 61-18830св19), постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 426/3171/19 (провадження № 61-3478св20), постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 417/6784/18 (провадження № 61-15521св19), постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 243/8684/19-ц (провадження № 61-22401св19).

Касаційний суд зазначив, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та отримання страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, а тому позивач як член сім`ї на підставі частини десятої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат. Помилкове посилання позивача на стягнення вказаних сум в порядку спадкування не змінює природи позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 не отримані за життя його батьком страхові виплати за період з 01 червня 2016 року до 30 листопада 2018 року з урахуванням коригуючого коефіцієнта.

Касаційний суд вказав, що відповідно до правових висновків, викладених у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20) та у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20) обґрунтованим є висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки спадкодавцю за життя не було нараховано страхових виплат за спірний період, а тому зазначені суми, на які претендує позивач, не можуть входити до складу спадщини. Також колегія суддів касаційного суду погодилась з висновком про те, що потерпіла особа після припинення виплати йому страхових платежів протягом тривалого часу не звертався до Фонду соціального страхування з метою відновлення страхових виплат, а також не оскаржував дії зазначених органів щодо припинення нарахування йому страхових виплат. Наведені приклади свідчать про застосування колегіями суддів суду касаційної інстанції принципово різного підходу у вирішенні аналогічних позовних вимог.У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважала необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду в м. Первомайську Луганської області.

Відповідно до повідомлення Управління виконавчої дирекції Фонду у Луганській області згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р м. Первомайськ віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Усі справи про нарахування і виплату страхових виплат потерпілим залишались у відділенні у м. Первомайську, нарахування та виплату страхових виплат потерпілим у відділеннях м. Первомайська припинено з 1 липня 2014 року.

Із листопада 2014 року потерпілий ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду у Попаснянському районі Луганської області.

ОСОБА_2 проживав у м. Золотому-5, яке на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1276-р внесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Згідно з постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Попаснянському районі Луганської області від 01 червня 2016 року № 1217/4164/4164/534 ОСОБА_2 припинено нарахування виплат щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку.

У відповідь на звернення ОСОБА_2 було роз`яснено, які дії необхідно вчинити для поновлення страхових виплат. Отримавши роз`яснення, ОСОБА_2 до робочих органів Фонду з відповідною заявою не звертався.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та спадкоємцем першої черги за законом.

Постановою від 06 лютого 2020 року № 520/02-31 державний нотаріус Одинадцятої київської державної нотаріальної контори відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки потерпілому ОСОБА_2 страхові виплати з 01 червня 2016 року не нараховувались і не виплачувалися.

Позиція Верховного Суду

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 403 ЦПК України).

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу (частина четверта статті 404 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить про те, що на розгляд об`єднаної палати може бути передана справа, якщо в аналогічній (подібній) справі викладено інший висновок щодо застосування норми права. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за їх елементами: суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин). При цьому в ухвалі про передачу справи має бути зазначено від висновку щодо застосування якої норми права у подібних правовідносинах слід відступити та в якому раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати він зроблений.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати не порушив питання про відступ від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, а тільки зазначив, що «наведені приклади свідчать про застосування колегіями суддів суду касаційної інстанції принципово різного підходу у вирішенні аналогічних позовних вимог».

За таких обставин, Об`єднана палата вважає, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи Об`єднаною палатою.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

ЄСПЛ вважає, що вислів «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Правильно мають застосовуватися і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане у справах проти України, коли при перегляді постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження» (FIRMA VERITAS, TOV v. UKRAINE, ЄСПЛ, № 2217/07, § 26-30, від 15 травня 2012 року).

Тому Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду. У такому випадку суд (Об`єднана палата) не буде вважатися судом, встановленим законом.

Керуючись статтями 7, 260, 402, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Повернути справу № 428/3156/20 на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: В. С. Висоцька

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська