Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 761/24136/15-ц

провадження № 61-6478св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

скаржник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухно Сергій Олександрович, публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Іванової І. В., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії/бездіяльність органу державної виконавчої служби, заінтересовані особи: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухно С. О. (далі - державний виконавець), публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»).

Скарга обґрунтована тим, що на виконанні в Печерському районному відділі державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» на його користь суми коштів за договором банківського вкладу, процентів та трьох процентів річних.

Скаржник зазначав, що державний виконавець після відновлення виконавчого провадження 24 квітня 2020 року жодних ефективних виконавчих дій не вчиняв. При цьому рішеннями судів неодноразово визнавалась протиправною бездіяльність державного виконавця в даному виконавчому провадженні.

Враховуючи викладене, а також положення законодавства щодо обов`язковості судових рішень, практику Європейського суду з прав людини, скаржник просив суд визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бондаренка О. С. щодо вчинення усіх необхідних та передбачених дій у виконавчому провадженні № 50498043, спрямованих на примусове виконання рішення суду в цивільній справі № 761/24136/15-ц, та зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в десятиденний строк повідомити суд та стягувача про виконання ухвали, постановленої за наслідками розгляду цієї скарги.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Валевського О. О. щодо вчинення усіх необхідних та передбачених законом виконавчих дій у виконавчому провадженні № 50498043, спрямованих на примусове виконання рішення суду в цивільній справі № 761/24136/15-ц.

Зобов`язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в десятиденний строк повідомити суд та заявника ОСОБА_2 про виконання даної ухвали суду.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Враховуючи те, що державним виконавцем не було надано суду жодних доказів на підтвердження того, що ним після відновлення виконавчого провадження у квітні 2020 року вживались будь-які виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» Караченцева А. Ю. задоволено частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року скасовано, справу направлено до районного суду для продовження розгляду.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що місцевий суд у порушення статті 450 ЦПК України вирішив питання щодо дій державного виконавця Валевського О. О. без його залучення до участі у розгляді скарги.

Також апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не було надано жодної оцінки відомостям, які містяться в Автоматизованій системі виконавчих проваджень.

З урахуванням викладеного та на підставі пункту 6 частини першої статті 374, статті 379 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасував судове рішення суду першої інстанції та направив справу до місцевого суду для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі судове рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не мав повноважень на скасування ухвали суду першої інстанції, постановленої за наслідками розгляду скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції на підставі положень пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України, оскільки така ухвала не є ухвалою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Також скаржник зазначає, що апеляційний суд в порушення частини дев`ятої статті 83 ЦПК України прийняв від боржника письмові докази, копії яких не були надіслані іншим учасникам справи, внаслідок чого він був позбавлений можливості заперечити проти них. Крім того, в порушення частини другої статті 183 ЦПК України суд прийняв від боржника заяви та клопотання, копії яких не були надіслані іншим учасникам справи.

Апеляційний суд прийняв від боржника письмові докази без вирішення питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, що є порушенням пункту 5 частини першої статті 365, частини третьої статті 367 ЦПК України. Скаржник вказує, що боржник не обґрунтував неможливість подання доказів до суду першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд прийняв від Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві відзив на апеляційну скаргу, копії якого не були надіслані іншим учасникам справи.

Скаржник вказує, що зазначення в резолютивній частині ухвали прізвища іншого державного виконавця того самого органу державної виконавчої служби жодним чином не впливає на суть судового рішення, оскільки згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби. Вказує, що виконавче провадження № 50498043 неодноразово передавалось від одних до інших державних виконавців Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві.

Також скаржник посилається на те, що на момент подання скарги виконавче провадження № 50498043 перебувало у віданні державного виконавця Петрухно С. О., проте в подальшому, протягом строку розгляду скарги, виконавче провадження перебувало у віданні інших державних виконавців, а саме: Огібеніна Л. І., Добріогло О. В., Лісовенка В. А. Суд апеляційної інстанції не встановив, у віданні якого державного виконавця перебувало виконавче провадження № 50498043 на час розгляду справи судом першої інстанції та на час постановлення відповідної ухвали.

Крім того, скаржник вказує, що апеляційним судом з невідомих джерел було встановлено обставини, які були покладені в основу оскаржуваного судового рішення. Так, апеляційним суд вказав, що ним отримано інформацію з автоматизованої системи виконавчих проваджень, проте в цій системі така інформація відсутня.

Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На виконанні у Печерському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» на користь ОСОБА_2 суми коштів за договором банківського вкладу, відсотків за вкладом та трьох процентів річних.

13 червня 2019 року державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевським О. О. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки було встановлено, що рішенням Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року було відкликано банківську ліцензію ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» та розпочато процедуру ліквідації банку.

Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця від 13 червня 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом від 14 березня 2016 року.

Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Валевського О. О. від 24 квітня 2020 року виконавче провадження № 50498043 відновлено.

05 липня 2020 року стягувач звернувся із запитом про хід виконавчого провадження № 50498043, який було залишено без реагування.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою та просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бондаренка О. С. щодо вчинення усіх необхідних та передбачених законом виконавчих та інших дій у виконавчому провадженні № 50498043, спрямованих на виконання рішення суду у справі № 761/24136/15-ц.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

З пункту 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» вбачається, що суб`єктом оскарження може бути державний виконавець чи інша посадова особа державної виконавчої служби, які представляють орган державної виконавчої служби, оскільки державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Частинами першою, третьою статті 450 ЦПК України передбачено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення дії чи бездіяльність яких оскаржується.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржується, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення чи свободи заявника.

Згідно частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

З наведеного вбачається, що заявник, звертаючись до суду із скаргою на підставі статті 447 ЦПК України, на власний розсуд визначає рішення, дії чи бездіяльність якого саме виконавця він бажає оскаржити та з яких підстав. При цьому, виходячи зі змісту принципу диспозитивності, суд не має повноважень оцінювати правомірність та визнавати протиправними рішення, дії чи бездіяльність інших виконавців, які брали чи беруть участь у виконавчому провадженні, сторона якого звернулась зі скаргою до суду.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів погоджується із тим, що суд першої інстанції неправомірно вирішував питання щодо правомірності рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця Валевського О. О., оскільки в скарзі ОСОБА_1 просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бондаренка О. С. щодо вчинення усіх необхідних та передбачених законом виконавчих та інших дій у виконавчому провадженні № 50498043, спрямованих на виконання рішення суду у справі № 761/24136/15-ц.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції направляючи справу для продовження розгляду до місцевого суду, помилково керувався пунктом 6 частини першої статті 374 та статтею 379 ЦПК України.

Стаття 374 ЦПК України містить норму, яка визначає перелік повноважень суду апеляційної інстанції.

Відповідно до змісту частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Отже, відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Тлумачення частини першої статті 374 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості скасовувати ухвалу, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направляти справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. У кожному випадку суд апеляційної інстанції повинен перевіряти, чи перешкоджає ухвала суду першої інстанції подальшому провадженню у справі.

Повноваження суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, кореспондуються зі статтею 379 ЦПК України, якою передбачено підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Так, вказаною статтею визначено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Разом із тим, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 643/5556/14 (провадження № 61-11131сво19) сформульований висновок про те, що апеляційний суд не має повноваження на скасування ухвали суду першої інстанції, постановленої за наслідками розгляду скарги на дії державного або приватного виконавця, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Таким чином, з огляду на правову природу такої ухвали, вона не є ухвалою у сенсі положення зазначених норм права, а є судовим рішенням, яке ухвалюється по суті скарги.

За таких умов нормами процесуального права, які визначають повноваження суду апеляційної інстанції при розгляду такої ухвали є статті 375-378 ЦПК України.

Положення зазначених норм не передбачають право апеляційного суду на скасування таких ухвал з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи з підстав статті 379 ЦПК України.

З наведеного вбачається, що апеляційний суд повинен відповідно до положень статті 367 ЦПК України перевіряти законність і обґрунтованість ухвали місцевого суду у справі за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця з врахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, виходячи з вимог скарги та її підстав, які заявлялися в суді першої інстанції.

У разі встановлення наявності підстав для скасування судового рішення суд апеляційної інстанції відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України скасовує ухвалу повність чи частково і ухвалює у відповідній частині нове судове рішення або змінює ухвалу.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 05 лютого 2021 року суддя Київського апеляційного суду Пікуль А. А. одноособово відкрив апеляційне провадження у вказаній справі.

У пункті 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) зазначено, що за змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

Усупереч наведеному суд апеляційної інстанції неповноважним складом суду (суддя-доповідач одноособово) постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження, хоча відкриття апеляційного провадження мало б бути здійснено у складі колегії з трьох суддів.

Ухвала апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України не може бути оскаржена у касаційному порядку. Разом із тим, виходячи зі змісту частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

Колегія суддів враховує, що касаційна скарга була подана 19 квітня 2021 року, а постанова Великої Палати Верховного Суду, хоча і була прийнята 23 лютого 2021 року, однак була оприлюднена 22 квітня 2021 року.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, воно не може вважатися законним та обґрунтованим, виходячи з того, що суд касаційної інстанції не обмежений доводами і вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги з метою забезпечення єдності судової практики, ухвала про відкриття апеляційного провадження також підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати вищевикладене та ухвалити судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович