Ухвала

Іменем України

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 759/24288/19-ц

провадження № 61-15331ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Шахової О. В., Гаращенка Д. Р., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення з нього боргу за укладеним між ними 01 жовтня 2019 року договором позики.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг в розмірі 1 400 000 дол. США, що в національній валюти згідно курсу НБУ становить 32 607 715 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, подав 28 квітня 2020 року дві апеляційні скарги ідентичні за змістом (через суд першої інстанції та безпосередньо до Київського апеляційного суду), які розглядались апеляційним судом, як одна.

Ухвалою Київського апеляційного суду від17 вересня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спір виник з приводу невиконання умов договору позики, укладеного 01 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 , як позикодавцем, та ОСОБА_4 , як позичальником. ОСОБА_1 стороною вказаного договору позики не є, відповідно, рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суми боргу жодних його прав, свобод, інтересів або обов`язків не вирішує. При цьому посилання на порушення оскаржуваним рішенням його прав, як власника земельних ділянок: кадастровий номер 8000000000:82:312:0029, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 8000000000:82:312:0005, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; кадастровий номер 8000000000:82:312:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , які незаконно вибули із його володіння та зараз виставлені на торги в рамках виконавчого провадження, розпочатого на виконання оскарженого рішення, необґрунтовані, оскільки рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року стосується виключно стягнення грошових сум за договором позики з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 і жодних питань щодо земельних ділянок, належних ОСОБА_1 , не вирішує. Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на дане судове рішення підлягає закриттю.

Постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трушківської Л. В., задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що відповідно до інформаційної довідки № 207663587 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 квітня 2020 року ОСОБА_5 набув 10 лютого 2020 року право власності на такі земельні ділянки: земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:82:312:0029, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:82:312:0005, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:82:312:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Всі ці земельні ділянки відразу були виставлені на торги в рамках виконавчого провадження № 61493806, розпочатого на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року у справі № 759/24288/19. Проте апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , не дослідив наявних у матеріалах справи доказів, якими заявник обґрунтовував право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не здійснив перевірки, чи порушено права ОСОБА_1 рішенням суду першої інстанції та дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що норми процесуального закону встановлюють порядок та спосіб апеляційного оскарження судового рішення, який можливий у тому разі, коли суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не брали участі у справі. На стадії апеляційного провадження, під час якої вирішується питання про можливість прийняття апеляційної скарги особи, що не брала участі у справі, та яка вважає, що ухваленим рішенням порушені її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, суд апеляційної інстанції установлює, чи дійсно мало місце порушення таких прав, свобод, інтересів та обов`язків у зв`язку із ухваленим рішенням, та в залежності від установленого вчиняє відповідні процесуальні дії. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08, постанові від 30 січня 2020 року у справі № 646/6461/17 особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки них осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи. У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 1715/2798/12 також зазначається, що в залежності від того, чи вирішувалось судовим рішенням питання про права та обов`язки особи, яка його оскаржує, визначається право на оскарження такого рішення. Судове рішення, що оскаржується особою, яка не залучалась до розгляду справи, повинно безпосередньо впливати на обсяг прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або містити судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 2- 4392/09, постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/21181/15-ц, постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 705/2-1281/2010 передбачено, що особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Апеляційний суд вказав, що 01 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, згідно якого відповідач взяв в борг у позивачки гроші в розмірі 1 400 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 листопада 2019 року (том 1, а.с.12-13). Однак, у визначений договором строк ОСОБА_4 кошти не повернув, в зв`язку із чим ОСОБА_3 і звернулась до суду з позовом про їх примусове стягнення, який в подальшому був задоволений судом. ОСОБА_1 , стороною вищевказаного договору позики не є, відповідно, рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суми боргу жодних прав, свобод, інтересів або обов`язків апелянта не вирішує. Доводи про порушення оскарженим рішенням його прав, як власника земельних ділянок: кадастровий номер 8000000000:82:312:0029, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 8000000000:82:312:0005, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; кадастровий номер 8000000000:82:312:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , які незаконно вибули із його володіння та зараз виставлені на торги в рамках виконавчого провадження, розпочатого на виконання оскаржуваного рішення, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року стосується виключно стягнення грошових сум за договором позики з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 . При цьому, як було з`ясовано судом апеляційної інстанції, порушення права апелянта, з яким останній пов`язує подачу апеляційної скарги, виникло під час виконання судового рішення. Оскаржене рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року жодним чином не стосується вказаних земельних ділянок, а тому підстави для його скасування відсутні, оскільки місцевим судом не вирішувалось питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 . Оскарженим судовим рішенням жодним чином не вирішувалось набуття права власності будь-якою особою чи відчуження земельних ділянок, на що посилається ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі, а спір виник між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з приводу стягнення заборгованості, на підставі договору позики.

Апеляційний суд зазначив, що посилання на те, що ОСОБА_4 попередньо незаконно набув право власності на вказані земельні ділянки, які в подальшому можуть бути відчуженні в рамках виконавчого провадження, розпочатого на виконання оскаржуваного рішення не вказує на порушення прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків осаржуваним рішенням, щодо стягнення заборгованості, а вказує на те, що такі права, свободи, інтереси та (або) обов`язки могли бути порушені саме ОСОБА_4 під час незаконного заволодіння земельними ділянками, в разі обґрунтованості доводів апелянта. При цьому, ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідним позовом, в разі порушення його права відповідними особами, визначеними ним в апеляційній скарзі, які на його думку здійснили відповідні незаконні дії. Тому не вбачається порушення прав ОСОБА_1 при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції.

14 вересня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 17 серпня 2021 року та передати справу до Київського апеляційного суду для продовження розгляду апеляційної скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що спір у справі №759/24288/19 носить штучний характер, направлений на порушення прав скаржника ОСОБА_1 . Доведені до відома апеляційного суду обставини, що підтверджені належними доказами, є нічим іншим як прояв зловживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суб`єктивними правами у розумінні статті 13 ЦК України, так як набуті ними унаслідок задоволення судом штучного позову права реалізовуються із наміром заподіяти шкоду ОСОБА_1 шляхом «продажу» належних йому земельних ділянок. Недобросовісність дій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також зловживання правом з їх сторони підтверджується і тим, що після визнання позову ОСОБА_4 з його боку не відбулось добровільного виконання зобов`язання або ж рішення суду.

Апеляційним судом також проігноровано те, що Міністерством юстиції встановлено незаконність «набуття» 10 лютого 2020 року ОСОБА_4 земельних ділянок відразу після визнання ним позову у справі № 759/24288/19.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що 01 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, згідно якого відповідач взяв в борг у позивачки гроші в розмірі 1 400 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 листопада 2019 року. Однак, у визначений договором строк ОСОБА_4 кошти не повернув, в зв`язку із чим ОСОБА_3 і звернулась до суду з позовом про їх примусове стягнення, який в подальшому був задоволений судом.

ОСОБА_1 , стороною договору позики від 01 жовтня 2019 року не є.

Апеляційний суд встановив, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суми боргу жодних прав, свобод, інтересів або обов`язків ОСОБА_1 не вирішує та стосується виключно стягнення грошових сум за договором позики з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що: «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що: «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 619/134/17 (провадження № 61-46029св18) зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Частиною третьою статті 352 ЦПК України передбачено, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Аналізуючи зміст зазначених норм процесуального права, слід дійти висновку, що право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 липня 2017 року не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3, яка не є стороною спірного договору та учасником спірних правовідносин. Сторони у справі не посилались, що за договором позики від 07 липня 2015 року ОСОБА_1 були одержані кошти, які використані в інтересах його сім`ї з ОСОБА_3 . Обсяг зобов`язань ОСОБА_3 у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення не збільшився. З огляду на викладене, оскільки судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувались, апеляційний суд закрив апеляційне провадження».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Встановивши, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про закриття апеляційного провадження.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 17, 260, 389, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук