КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 вересня 2021 року           № 320/8224/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в         м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу  за позовом гр. ОСОБА_1   до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій  протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати йому з 12.01.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджету України на відповідний рік), відповідно до  статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київської області здійснити йому з 12.01.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджету України на відповідний рік), відповідно до  статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням вже виплачених сум.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є непрацюючим пенсіонером, у зв`язку з чим, враховуючи  рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі, визначеному  статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  (далі - Закон №796-XII).

Проте, підвищення у вказаному розмірі з 12.01.2021 їй  не нараховується і не виплачується.

Відтак, на його думку, відповідачем протиправно відмовлено у щомісячному нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що порушує право на належний соціальний захист.

Відповідачем відзиву на позовну заяву не подано.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .  

Як слідує з матеріалів справи  позивач є громадянкою України яка  потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3 ), що підтверджується посвідченням  серії НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком.

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про виплату йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Листом від  17.06.2021 № 6858-8773/П-02/8-1000/21 відповідач повідомив позивачу про відсутність правових підстав для перерахунку та виплати підвищення до пенсії, оскільки відповідно до  Закону №796-XII  підвищення непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, після 01 січня 2015 року не встановлюється.

Не погоджуючись з відмовою позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Стаття 39 Закону №796-XII  у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена таким чином:

"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

28 грудня 2014 року прийнято  Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до  Закону № 796-XII  шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04 лютого 2016 року прийнято  Закон №987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до  Закону №796-XII  статтю 39 такого змісту:

"Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018  визнано такими, що не відповідають  Конституції України  (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4  розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4  розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня  ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей  53  і  60 Закону №796-XII  у редакціях, чинних до внесення змін  Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування  статті 39 Закону №796-XII  вказане Рішення не містить.

Натомість Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього  закону  чи іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція  статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено цією ж статтею у редакції  Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням  статті 39 Законом №987-VIII.

Стаття 39 у редакції  Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.

Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта -  статті 39 Закону №796-XII  до внесення змін  Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01 січня 2016 року  статті 39 Закону №796-XII  у редакції  Закону №987-VIII. Водночас ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті  3,  8 Конституції України  та  статті 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії  Конституції України, її верховенство як  Основного Закону  держави на всій території України.

Отже, з 17 липня 2018 року відновлено дію  статті 39 Закону №796-XII  у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена  Законом №987-VIII.

Тому  стаття 39 вказаного Закону №796-XII  із 17 липня 2018 року має такий зміст:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".

В іншій частині  стаття 39 Закону №796-XII  діє у редакції  Закону №987-VIII від 04 лютого 2016 року.

За таких обставин, з моменту  ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018  відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії відповідно до  статті 39 Закону № 796-XII.

Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18.

Дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до частини третьої  статті 291 КАС України  при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, відповідно до  Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018  та  статті 39 Закону №796-XII   позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено  статтею 39 Закону № 796-XII.

Бездіяльність відповідача, яка потягла ненарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення до пенсії є протиправною.

Відповідно до частини першої  статті 139 КАС України  при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього  Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з позовною заявою до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у сумі 908 грн. 00 коп.

Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись статтями  9,  14,  73-78,  90,  139,  143,  242 - 246,  250,  255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати з 12.01.2021  підвищення до пенсії гр. ОСОБА_1   як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно з законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до  статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 12.01.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії гр. ОСОБА_1     як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно з законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до  статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням вже виплачених сум.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь гр. ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя                                                                                 Лапій С.М.