Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 204/5711/14-ц

провадження № 61-2865св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») у серпні 2014 року звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором станом на 04 липня 2014 року в розмірі 46 720,658 доларів США та 141 550,64 грн, із яких: заборгованість за кредитом в розмірі 43 067,06 доларів США; заборгованість за процентами - 3 653,60 доларів США; заборгованість за комісією - 1 577,93 доларів США, що еквівалентно 18 684,43 грн; пеня - 5 376,25 доларів США, що еквівалентно 63 660 грн; штраф - 5 000 доларів США, що еквівалентно 59 205,50 грн.

Зазначений позов ПАТ «КБ «Надра» мотивувало тим, що 12 грудня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 8/2006/840-К/648-Н, згідно з яким останній надано кредит у розмірі 50 000 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,5 % та кінцевим терміном повернення 10 грудня 2026 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором у цей же день між банком та ОСОБА_2 , було укладено договір поруки № 648/1-Н, згідно з яким ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору в повному обсязі.

Позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яку банк солідарно просив стягнути з відповідачів на свою користь.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 11 лютого 2015 року позов задовольнив частково.

Стягнув солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 43 067,06 доларів США, заборгованість за процентами у розмірі 3 653,60 доларів США, всього - 46 720,65 доларів США.

Стягнув солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за комісією у розмірі 18 684,43 грн.

Стягнув у рівних частках із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» судовий збір у справі в розмірі по 1 827 грн з кожного.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позичальник належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за тілом кредиту у розмірі 43 067,06 доларів США, заборгованість за процентами у розмірі 3 653,60 доларів США та заборгованість за комісією у розмірі 18 684,43 грн, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано доказів того, які саме пункти та умови договору було порушено відповідачами.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги про стягнення з відповідачів пені за невиконання зобов`язання за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з розрахунками, наданими позивачем до матеріалів справи, розмір пені по даному кредитному договору складає 5 507,91 доларів США, а в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідачів пеню у розмірі 32 555,47 доларів США, що в еквіваленті у перерахуванні на національну валюту України гривню станом на 04 липня 2014 року за курсом Національного банку України складає 11,84 грн за 1 долар США, становить 65 213,65 грн, тому розрахунки нарахованої пені не відповідають дійсності.

Апеляційний суд Дніпропетровської області постановою від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.Другий та третій абзац резолютивної частини рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 лютого 2015 року виклав у такій редакції: «Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 12 грудня 2006 року в загальному розмірі 47 038,88 доларів США та 20 352,96 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 43 067,05 доларів США; заборгованості за процентами - 3 971,83 доларів США та заборгованості за комісією - 20 352,96 грн». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку, однак неправильно визначив розмір заборгованості, який мав бути визначений з урахуванням висновку судово-економічної експертизи від 24 листопада 2017 року, у зв`язку з чим змінив рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 24 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2018 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційний суд постанову мотивував тим, що на порушення вимог закону та умов кредитного договору, питання про те, чи сплив щодо частини таких платежів строк, який визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції і який застосовується незалежно від доводів сторін, на підставі наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції не дослідив.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 лютого 2015 року скасував та ухвалив нове про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 12 грудня 2006 року № 8/2006/840-К/648-Н в загальному розмірі 46 720,65 доларів США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 43 067,05 доларів США; заборгованості за процентами - 3 653,60 доларів США.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 654 грн.

Стягнув із ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 1 827 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги до ОСОБА_2 апеляційний суд виходив з того, що банк пред`явив вимогу до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем.

Задовольняючи позовну вимогу банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, за процентами, апеляційний суд врахував висновок судово-економічної експертизи від 24 листопада 2017 року, та дійшов висновку про те, що позичальник належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, передбачених договором та законом, позивач, скориставшись своїм правом вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, належним чином обґрунтувавши його та надавши відповідний розрахунок заборгованості.

Також апеляційний суд зазначив про те, що розмір заборгованості за процентами - 3 971,83 доларів США визначений судовим експертом станом на 11 серпня 2014 року, тому зазначена заборгованість визначена судом до стягнення станом на 04 липня 2014 року в межах заявлених позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по штрафу та пені, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновком судово-економічної експертизи від 24 листопада 2017 року не встановлено наявності заборгованості позичальника перед банком за штрафом та пенею.

Вимога про стягнення заборгованості по платі за управління кредитом в розмірі 718,82 доларів США позивачем не заявлялася.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за комісією, апеляційний суд виходив з того, що сплата комісії не передбачена умовами укладеного між сторонами кредитного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у лютому 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ОСОБА_2 не оскаржував постанову апеляційного суду від 21 січня 2021 року у касаційному порядку та не уповноважував ОСОБА_1 на вчинення таких дій, тому оскаржуване судове рішення переглядається лише у частині вимог банку до позичальника.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не виконав вказівки Верховного Суду, не додержався принципів диспозитивності та змагальності сторін процесу та не врахував обставини того, що з 2018 року позивач не проявляє інтересу до цивільної справи та захисту своїх порушених прав та інтересів, не з`являється на виклики, не надає пояснень та зауважень щодо предмета спору як у суд касаційної інстанції, так і у апеляційний суд.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази існування досудових вимог та направлення їх відповідачем, що повинні передувати за часом звернення позивача з позовом до суду, проте зазначені обставини були проігноровані апеляційним судом.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 у квітні 2021 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення кредитної заборгованості із ОСОБА_1 і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Також просив відмовити у задоволенні касаційної скарги в частині оскарження ОСОБА_1 постанови апеляційного суду про стягнення з нього кредитної заборгованості і залишити в цій частині без змін постанову апеляційного суду.

Постанова апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог до поручителя є законною та справедливою.

Разом з тим, апеляційним судом не надано належної уваги висновкам, висловленим у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), згідно з якими встановлено обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

ПАТ «КБ «Надра» не виконав обов`язок щодо виконання встановленого обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту - направлення відповідної вимоги, тому позивач передчасно звернувся до суду із цим позовом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 03 березня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська.

Справа № 204/5711/14-ц надійшла до Верховного Суду 11 травня 2021 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 липня 2021 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 8/2006/840-К/648-Н, згідно з яким останній надано кредит у розмірі 50 000 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,5 % та кінцевим терміном повернення 10 грудня 2026 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором у цей же день між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 648/1-Н, згідно з яким ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору в повному обсязі.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, узв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у позичальника станом на 04 липня 2014 року утворилась заборгованість у сумі 46 720,65 доларів США та 141 550,64 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 43 067,06 доларів США; заборгованість за процентами - 3 653,60 доларів США; заборгованість за комісією - 1 577,93 доларів США, що еквівалентно 18 684,43 грн; пеня - 5 376,25 доларів США, що еквівалентно 63 660 грн; штраф - 5 000 доларів США, що еквівалентно 59 205, 50 грн.

Апеляційним судом також встановлено, що у пункті 1.1 кредитного договору передбачений термін повернення кредиту, а пунктами 3.3.1 та 3.3.2 цього договору передбачено також обов`язок з погашення кредиту щомісячно до 10-го числа поточного місяця в сумі, яка складає 617,65 доларів США.

Згідно з розрахунком, складеним банком станом на 04 липня 2014 року, та квитанцією від 11 вересня 2013 року, останній платіж було здійснено ОСОБА_1 11 вересня 2013 року.

Згідно з висновком судово-економічної експертизи від 24 листопада 2017 року експерту не надається за можливе здійснити розрахунки заборгованості за кредитним договором від 12 грудня 2006 року в розрізі платежів. В той же час, за даними бухгалтерського обліку ПАТ «КБ «Надра» документально підтверджується наявність заборгованості по клієнту ОСОБА_1 у наступних розмірах: по кредиту - 43 067,05 доларів США; за процентами - 3 971,83 доларів США; по оплаті за управління кредитом - 1 718,82 доларів США.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За приписами частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Згідно частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року в справі № 6-223цс16 зроблено висновок, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».

Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктами 4.2.3, 4.2.4 кредитного договору, укладеного між сторонами, банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій, якщо позичальник протягом 14 днів від дати отримання вимоги банку про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов`язання згідно з пунктами 4.2.2 цього договору, не надасть таких засобів (шляхом укладення відповідного договору), або запропоновані засоби не влаштують банк. Вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, інших платежів передбачених цим договором та можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий мінімальний платіж у термін, визначений пунктом 3.3.3 цього договору, а також не уклав договір іпотеки, визначеному у пункті 2.1 цього договору, у строк зазначений у пункті 4.3.4 цього договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 20, 21, 25, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок, що «частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором»; «…суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту»; «…порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».

Аналіз змісту позовної заяви, в якій банк як на підставу позову посилається на положення статті 1050 ЦК України, наданого позивачем розрахунку заборгованості, а також кредитного договору, укладеного до грудня 2026 року, свідчить, що предметом позову в справі, що переглядається, є дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості.

Під час нового розгляду апеляційному суду слід з`ясувати чи надсилав банк боржнику вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, та на підставі з`ясованих обставин надати оцінку пунктам 4.2.3, 4.2.4 кредитного договору, якими врегульовано порядок дострокового погашення кредиту.

Враховуючи викладене, оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині позовних вимог банку до позичальника не відповідає у повній мірі приписам цивільного процесуального законодавства, а також суперечить практиці Верховного Суду.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційним судом порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення в означеній частині не може вважатися законними і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню в цій частині з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

ОСОБА_2 не оскаржував постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у касаційному порядку та не уповноважував ОСОБА_1 на вчинення таких дій, тому оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог банку до поручителя не є предметом касаційного перегляду.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати.

Справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук