Дата документу 15.09.2021 Справа № 320/13248/14-ц

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний № 320/13248/14-ц Головуючий у 1-й інстанції: Бахаєв І.М.

Провадження №22-ц/807/2263/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2021 року                                                         м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді – доповідача                        Подліянової Г.С.,

суддів:                                                        Гончар М.С.,                                                                 Маловічко С.В.,

за участю секретаря                                        Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 лютого 2021 року про відмову у перегляді рішення за нововиявленими обставинами у справі № 320/12514/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2019 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з заявою проперегляд рішення за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Свою заяву ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійним.

Після закінчення розгляду вказаної справи було виявлено обставини, які унеможливлюють виконання судового рішення, а саме: спірна квартира являється власністю чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на яку не оформлена спадщина, тобто не видано свідоцто про право власності на квартиру.

З чого вбачається, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з суттєвими порушеннями норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та не може бути використано як підстава для визнання права власності ОСОБА_3 на квартиру, що залишилася після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказане є підтвердженням того, що судами при винесенні рішення було використано документ, що не підтверджує звернення ОСОБА_3 до нотаріуса, що суттєво вплинуло на права ОСОБА_1 .

Із урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просить суд:

Скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Призначити справу до нового розгляду.

Ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області віл 24 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, залишено без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року, залишено в силі.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 ,  подала апеляційну скаргу ,в якій посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалуМелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 лютого 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , які належним чином не повідомлялися про дату, час і місце розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що Мелітопольською державною нотаріальною конторою не видавалася постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_3 щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, таким чином його позовна заява про визнання права власності за заповітом не мала розглядатися взагалі і по ній не мало ухвалюватися рішення суду.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України на адресу апеляційного суду не надходив.

ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення судової повістки ( а. с. 162 ) до апеляційного суду не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності учасників справи повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися в судове засідання, на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що в заяві ОСОБА_1 відсутні будь-які обґрунтовані докази того, що зазначені обставини є нововиявленими. Посилання на те, що право власності на спірну квартиру не оформлено у встановленому законом порядку, не знайшли свого підтвердження, тому суд вважав їх необґрунтованими. Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що вимоги, викладені в заяві ОСОБА_1 не є нововиявленими, та є безпідставними та такими, що свідчать про незгоду з ухваленим судовим рішенням.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що в грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до неповнолітнього ОСОБА_3 в особі його законного представника ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту.

Згідно заповіту від 10 лютого 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міськрайонного нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н.В., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалось, що на день смерті буде йому належати і на що він за законом буде мати право, заповів ОСОБА_1 (т. 2 а.с.7).

Відповідно до заповіту від 20 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Горох Л.І., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на випадок своєї смерті призначив спадкоємцем належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 2 а.с.69).

Заповіт записаний зі слів ОСОБА_4 , до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_4 і власноруч ним підписаний в присутності нотаріуса.

З копії заповіту вбачається, що при його складанні та підписанні приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Горох Л.І., встановлена як особа заповідача, так і його цивільна дієздатність (т. 2 а.с.69).

Таким чином, під час посвідчення заповіту від 20 грудня 2007 року приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Горох Л.І. були дотримані всі вимоги чинного законодавства, а сам заповіт по формі та змісту відповідає вимогам закону.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 у віці 71 рік, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 12 лютого 2009 року (т.2 а.с. 25).

ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса щодо прийняття спадщини після смерті чоловіка, де їй було доведено до відома, що 20 грудня 2007року її чоловіком було складено інший заповіт.

24 квітня 2017 року була призначена посмертна судово-медична психіатрична експертиза, на вирішення якої були поставлені питання: чи були у ОСОБА_4 психічні розлади на час складання заповіту (12 грудня 2007р.); чи міг ОСОБА_4 за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними на час складання заповіту - 12 грудня 2007р., проведення якої доручено Комунальній установі «Одеська обласна клінічна психіатрична лікарня» (т. 4 а.с. 42).

24 жовтня 2018 року до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з відділення судово-психіатричних експертиз Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психіатричного здоров`я» Одеської обласної ради надійшов висновок посмертної судово-психіатричної експертизи № 69 від 09.02.2018 року, проведеної відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 4 а.с. 46-59).

Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 69 від 09 лютого 2018 року: « ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час складання заповіту 20 грудня 2007 року виявляв ознаки «Астенічного розладу органічного походження» (що відповідає діагностичним критеріям рубрики «F06.6» за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), яке за глибиною, ступенем виразності, впливом на його вольові та критичні функції було не стільки виражено, не досягло недоумства, психотичного рівня, та не позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту 20 грудня 2007 року» (т. 4 а.с. 59).

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у задоволенні позовуОСОБА_1  до ОСОБА_3  про визнання заповіту недійсним, відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у цій справі залишено без змін. (т. 4 а.с.230-233).

Частиною першою статті 423 ЦПК України визначено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, зокрема, є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (пункт 1 частини другої статті 423 ЦПК України).

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частини четверта та п`ята статті 423 ЦПК України).

Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Таким чином, виходячи із встановлених судом обставин та зазначених норм закону, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, оскільки обставини, на які посилається заявник як на підставу для перегляду судового рішення в порядку статті 423 ЦПК України, не є нововиявленими, так як фактично зводяться до незгоди з рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у справі № 320/12514/14-ц.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність підстав для перегляду рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами, оскільки обставини, на які посилається ОСОБА_1 , не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі у справі не повідомлялися належним чином про дату час і місце розгляду справи не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , які надійшли на адресу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області за вх. № ЕП 1135 від 22.02.21 року, за вх. № ЕП 1133 від 22.02.2021 року, в яких вони прохають розглядати дану справу за їх відсутності у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відмовити,а судове рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року залишити без змін ( а.с. 130-136).

Перевіривши інші наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що такі не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інсианції порушено норми процесуального права.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини першої  статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.367, 368, 374, 375, 381,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

УхвалуМелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 лютого 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повна постанова складена 17 вересня 2021 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Гончар М.С.Маловічко С.В.