Справа № 2-54

2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    4 листопада 2010 року                                                                                             смт Широке

    Широківський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого судді                                                                                                       Леонідової О.В.

при секретарі                                                                                                                Лагода Л.Б.

за участю сторін  позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа відділ Держкомзему в Широківському районі Дніпропетровської області, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, вказуючи, що договором купівлі-продажу порушені його земельні права,  так як 04.03.2009р. рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та свідоцтво про право на спадщину за законом визнано недійсними, тому просить визнати частково недійсним договір купівлі-продажу житлового АДРЕСА_1 від 25.01.2002р. в частині, що стосується посвідчення нотаріусом факту набуття покупцем за цією угодою – ОСОБА_3 разом з вказаним вище житловим будинком і права власності на земельну ділянку площею 0,19 га. В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, суду пояснив, що земельна ділянка, на якій розташоване його домоволодіння № 5 межує з земельною ділянкою, на якій розташоване АДРЕСА_1 відповідача ОСОБА_3, вважає, що за ним закріплена земельна ділянка площею близько  0,25 га, а за ОСОБА_3 (попередній власник ОСОБА_5) земельна ділянка площею близько 0,12 га.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримав позов з підстав, в ньому зазначених, вважає, що нотаріус в договорі купівлі-продажу посвідчив факт набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,19 га, що є неправомірним.

Відповідач 1 ОСОБА_3 проти позову заперечує, суду пояснив, що в 2002 р. він купив у ОСОБА_5 будинок, з документів на землю продавець передала йому державний акт, право власності на земельну ділянку на своє ім.`я він не переоформлював, почав жити в будинку з 2005р. і з`ясував, що в державному акті зазначена площа земельної ділянки 0,19 га, а фактично в нього в користуванні 0,1465 га, в 2007-2008 р.р. його сусіди ОСОБА_1 перенесли межу самовільно, в 2009р. прийнято рішення суду про визнання недійсним державного акту ОСОБА_6, він проти цього не заперечує, подав документи в селищну раду на приватизацію земельної ділянки, просить застосувати позовну давність.

Представник відповідача 1 ОСОБА_4 проти позову заперечує як безпідставного, також просить застосувати позовну давність.

Відповідач 2 ОСОБА_5 повідомлялась належним чином про дату час і місце судового розгляду справи (а.с. 66, 77, 92, 93, 101, 107, 130, 140, 141, 160, 171, 184, 193, 204), при відсутності відомостей про місце реєстрації викликалась до суду через засоби масової інформації (а.с. 94, 132-133), при з`ясуванні місця реєстрації про виклик до суду повідомлялась рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (а.с. 128, 141), 14.06.2010р. суд ухвалою на місці ухвалив слухати справу у відсутність відповідача ОСОБА_5, повідомленої належним чином.

Представник третьої особи - відділу Держкомзему в Широківському районі Дніпропетровської області ОСОБА_7 проти позову заперечує, суду пояснила, що згідно рішень і ОСОБА_1, і ОСОБА_6 виділялись земельні ділянки по 0,12 га,  користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею  0,24 га є незаконним.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 25 січня 2002 року між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_3 продавець продала, а покупець купив житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 що розташований на земельній ділянці площею 0,19 га, яка належить продавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Широківською державною нотаріальною конторою 24 січня 2002 року за реєстром № 155, більше в тексті договору купівлі-продажу жодного разу не згадується про посвідчення чи перехід права власності на земельну ділянку (а.с. 39).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини,  встановлені  судовим  рішенням  у   цивільній, господарській  або  адміністративній  справі,  що набрало законної
сили,  не доказуються при розгляді  інших  справ,  у  яких  беруть участь   ті  самі  особи  або  особа,  щодо  якої  встановлено  ці обставини.

Рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 04.03.2009р. встановлено, що рішенням  виконкому  Широківської  селищної  ради  № 54  від  26.04.1995  року  «Про  передачу земельної  ділянки  у  приватну  власність» ОСОБА_6,  за  його  заявою,  безкоштовно  передано  у  приватну  власність  земельну  ділянку  загальною  площею  0,1889  га  для  обслуговування  житлового  будинку,  ведення  підсобного господарства. На  підставі  цього  рішення виконкому  Широківської  селищної  ради  № 54  від  26.04.1995  року  видано  Державний  акт  на  право  приватної  власності  на  землю  (земельну  ділянку  площею  0,19  га),  серії  ДП  Шр  №  244,  зареєстрованого  в  Книзі   записів  державних  актів  на  право  приватної  власності  на  землю  за   Шр  №  244  16.10.1995 року,  на  ім’я  ОСОБА_6. За  протестом  прокурора  Широківського  району  Дніпропетровської  області   рішення  виконкому  Широківської  селищної  ради  № 54  від  26.04.1995  року  було  скасовано  рішенням  виконкому  Широківської  селищної  ради  № 21  від  21.02.1996  року.  ОСОБА_6  помер.  Його  спадкоємцем  стала  ОСОБА_5  на  підставі  Свідоцтва  про  право  на  спадщину  за  законом  від  24.01.2002  року   на  ім’я  ОСОБА_5  (спадкова  справа  №  26  за  2002  рік,  зареєстроване  в  реєстрі  під  номером  155)   та  за  Договором  купівлі-продажу  від  25  січня  2002  року  продала  будинок  та  господарські  споруди  ОСОБА_8 Рішенням суду визнано  недійсним Державний  акт  на  право  приватної  власності  на  землю  (земельну  ділянку  площею  0,19  га),  серії  ДП  Шр  №  244,  зареєстрованого  в  Книзі   записів  державних  актів  на  право  приватної  власності  на  землю  за   Шр  №  244  16.10.1995 року,  на  ім’я  ОСОБА_6 і  видане  на  його  підставі  Свідоцтво  про  право  на  спадщину  за  законом  від  24.01.2002  року  на  ім’я  ОСОБА_5 (спадкова  справа  №  26  за  2002  рік,  зареєстроване  в  реєстрі  під  номером  155)  в  частині  посвідчення  нотаріусом  спадкування  ОСОБА_5 після  померлого  ОСОБА_6 земельної  ділянки  площею  0,19  га,  передану  для  обслуговування  житлового  будинку  та  ведення  підсобного  господарства,  яка  знаходиться  в  смт.  Широке  Широківського  району  Дніпропетровської  області  по  вул.. Ширшова,  5-а,  та  належала  померлому ОСОБА_6 на  підставі  Державного  акту  на  право  приватної  власності  на  землю,  серії ДП  Шр №  244,  зареєстрованого  в  Книзі   записів  державних  актів  на  право  приватної  власності  на  землю  за   Шр  №  244  16.10.1995 року (а.с. 50 -51).

На час укладання спірного договору купівлі-продажу 25.01.2002р. діяла  ст. 120 ЗК України 2001р. в такій редакції: «При переході права власності на будівлю і споруду  право власності на земельну ділянку або її частину  може переходити на підставі цивільно-правових угод…»

Відповідно до п.п. r) п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010р. № 2) «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» після 31 грудня 2001 р. до 31 грудня 2003р. при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод.

           Згідно діючої станом на 25.01.2002р. редакції ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Отже, відповідач 2 ОСОБА_5 необхідно було оформити відповідно до  свідоцтва про право на спадщину і державний акт про право власності на земельну ділянку на своє ім.`я, а потім переоформити на  відповідача 1  ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою (ст. 120 ЗК). Однак ці дії зроблені не були, в ст. 120 ЗК України внесено зміни, рішенням суду і державний акт про право власності на землю, і свідоцтво про право на спадщину визнано недійсними, земельні ділянки , на яких розташовані домоволодіння 5 та 5-а по вул. Ширшова в смт. Широке у базі ведення державного земельного кадастру на теперішній час не зареєстровані відповідно до відповіді Широківського відділу Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» (а.с.186).

        Таким чином, в спірному договорі купівлі-продажу житлового будинку нотаріус не посвідчував факт набуття покупцем за цією угодою – ОСОБА_3 разом з вказаним вище житловим будинком і права власності на земельну ділянку площею 0,19 га. Зазначення в спірному договорі, що житловий будинок «розташований на земельній ділянці площею 0,19 га, яка належить продавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Широківською державною нотаріальною конторою 24 січня 2002 року за реєстром № 155» не є правильним згідно діючої станом на 25.01.2002р. редакції ст. 126 ЗК України, однак вищезгадане положення договору позивачем не оскаржується, а відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог. Позовні вимоги про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового АДРЕСА_1 від 25.01.2002р. в частині, що стосується посвідчення нотаріусом факту набуття покупцем за цією угодою – ОСОБА_3 разом з вказаним вище житловим будинком і права власності на земельну ділянку площею 0,19 га є безпідставними, не ґрунтуються на договорі від 25.01.2002р. і діючих на той час нормах законодавства.

Відповідно до   п. 6  розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, що набрав чинності з 01.01.2004 року, правила цього кодексу застосовуються  до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом. Згідно ст. 71 ЦК України 1963 року загальний строк позовної давності встановлено три роки. Ст. 76 ЦК України 1963 року передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, право на позов починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Згідно ч. 1 ст. 80 ЦК України 1963 р. сплив позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Про застосування позовної давності заявлено відповідачем 1 ОСОБА_3

Отже, позовні вимоги позивача ним не доведені, не обґрунтовані, тому в позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати слід віднести на його рахунок.

Відповідно до ст. ст. 41, 59 ЦК України 1963р.,   ст. 120 ЗК України (станом на 25.01.2002р.), керуючись ст.ст.10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа відділ Держкомзему в Широківському районі Дніпропетровської області, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції  в 10-денний строк з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя –