Справа №22ц-1218 /2007 р. Головуючий 1-ї інстанції-
Оксененко В.А.
Категорія: виселення Доповідач: КарімоваЛ.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2007 року судова колегія судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Карімової Л.В.,
суддів: Зазулинської Т.П.,
Кірсанової Л.І., при секретарі: Зелінській І.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 06 грудня 2006 року по справі за позовомОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2006 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про поновлення її порушеного права власника однокімнатної ізольованої квартири №АДРЕСА_1 в м. Харкові.
Просила виселити з вказаної квартири відповідачів, які є дружиною та дочкою її племінника ОСОБА_4, та вселилися з ним у належну їй квартиру у 1987 році, де були прописані за її згодою тимчасово.
ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4. помер, а відповідачі перестали підтримувати з нею родинні відносини та не впускають її до зазначеної квартири, яка необхідна їй для особистого проживання.
При розгляді справи в судовому засіданні позивач підтримала свої вимоги, пояснивши, що її племінник та відповідачі оселилися в її квартирі як кутонаймачи, ніколи не проживали з нею однією сім'єю, оскільки з 1997 року вона проживає з чоловіком ОСОБА_5 в належній йому квартирі №АДРЕСА_2 у м. Харкові, де й зареєстрована з 2004 року.
Між нею та відповідачами склалися неприязні стосунки, що перешкоджає укладенню з ними договору оренди житла. Крім того вона бажає проживати в квартирі з сестрою ОСОБА_6, але відповідачі встановили вхідні броньовані двері та не впускають її квартиру, тим самим перешкоджаючи їй користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Відповідачі позов не визнали, зазначаючи, що ОСОБА_4. вселився та був прописаний у спірній квартирі як член сім'ї ОСОБА_3., за її згодою були прописані як члени її сім'ї й вони. Оскільки спірна квартира є єдиним місцем їх проживання, вважали, що не можуть бути позбавлені цього права.
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 06 грудня 2006 року позов було задоволено. Постановлено поновити порушене право власності ОСОБА_3., усунути перешкоди у користуванні власністю та виселити ОСОБА_1. та ОСОБА_2 з вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. та ОСОБА_2. просять скасувати зазначене рішення районного суду та відмовити ОСОБА_3. в задоволенні позову про їх
2
виселення у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю тих вимог, які суд вважав встановленими, а також порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Вказують, що позивачка та ОСОБА_4. з 1978 р. до 1985 р. проживали однією сім'єю в спірній квартирі, а з 1985 р. до 2006 року ОСОБА_4. та вони проживали у зазначеній квартирі як колишні члени сім'ї власника ОСОБА_3., яка уклала на користь племінника заповіт на цю квартиру.
Також посилаються й на ту обставину, що з 1985 року подружжя ОСОБА_4 самостійно вносили оплату пайового внеску за цю квартиру до ЖБК „Рекорд" та оплачували житлово-комунальні послуги.
Вважають також, що судом не враховано, що вони вселилися в квартиру та проживають у неї відповідно до вимог ст.. 405 ЦК України та ст.145 ЖК України, якими не передбачене виселення колишніх членів сім'ї власника житла.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3. вказує, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та доказам, наданими сторонами, а доводи апеляційної скарги є надуманими, оскільки відповідачі ніколи не були членами її сім'ї і не мають права власності на квартиру.
Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення районного суду - зміні з наступних підстав.
Як свідчать матеріалами справи однокімнатна ізольована квартира № АДРЕСА_1в м. Харкові належала ЖБК „Рекорд", членом якого була ОСОБА_3. У 1979 р. остання прописала у зазначену квартиру свого неповнолітнього племінника ОСОБА_4, з яким проживала однією сім'єю до 1981р., оскільки останній був призваний на військову службу. Після демобілізації з лав РА ОСОБА_4. у травні 1983 року знову був прописаний постійно у вказаній квартирі за згодою ОСОБА_3. як член її сім'ї.
З 1987 року за згодою позивачки в спірну квартиру були прописані й відповідачі (дружина та дочка ОСОБА_4), які й набули право користування вказаним жилим приміщенням відповідно до ч.І ст. 145 ЖК України.
Таке право ОСОБА_4 та відповідачів не оспорювалося ОСОБА_3. у встановленому законом порядку.
Подальше роздільне проживання сторін у зв'язку з тим, що позивач стала проживати у свого чоловіка, а відповідачі в спірній квартирі, не змінило їх правового статусу.
Згідно реєстраційного посвідчення Харківського БТІ від 04.02.1994 року спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_3. на праві особистої власності на підставі довідки ЖБК „Рекорд" № 242 від 25.01. 1994 р.(а.с.б).
Зміна правового режиму спірного жилого приміщення при наявності вище зазначених обставин також не потягло за собою зміну правового статусу відповідачів як колишніх членів сім'ї власника квартири, оскільки вони продовжували проживати та користуватися цим житлом за згодою власника.
При цьому посилання ОСОБА_3. на ту обставину, що племінник та відповідачі були вселені нею як наймачі, суперечить матеріалам справи, оскільки позивач не укладала з відповідачами в установленому законом порядку договір найму жилого приміщення.
Ці обставини не оспорювалися сторонами й у судовому засіданні апеляційної інстанції.
Зазначаючи у своєму рішенні про те, що сторони та ОСОБА_4. ніколи не проживали однією сім'єю, суд першої інстанції не обгрунтував свій висновок належними доказами по справі та не визначив іншим чином правовий статус відповідачів.
3
Посилання суду на застосування до виниклих правовідносин вимог ст. 387 ЦК України також є помилковим, оскільки позивачем не доведені обставини щодо незаконного користування відповідачами спірною квартирою.
За таких обставин судова колегія вважає необгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачі підлягають виселенню із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.
В цій частині рішення районного суду підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3. за безпідставністю.
В іншій частині рішення районного суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, оскільки відповідачі як у суді першої так і апеляційної інстанції підтвердили факт встановлення в спірній квартирі броньованих дверей, від яких у власника квартири ОСОБА_3. відсутні ключі, і вона не має можливості здійснювати свої права власника по володінню та розпорядженням належною їй нерухомістю.
Відповідно до вимог ст.. 386 ІДУ України судом першої інстанції правильно зроблений висновок про необхідність поновлення порушеного права власності ОСОБА_3. в користуванні власністю.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.З ч.І ст.307, ст.ст. 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду міста Харкова від 06 грудня 2006 року змінити. Скасувати зазначене судове рішення в частині виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2 з квартири №АДРЕСА_1 в м. Харкові та відмовити у задоволенні в цій частині позову ОСОБА_3.
В іншій частині рішення районного суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили після його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: