15.09.21

22-ц/812/1647/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 483/2169/17

Провадження № 22-ц/812/1647/21

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2021 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого – Темнікової В.І.,

суддів – Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання – Біляєвою В.М.,

за участі ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 липня 2021 року, постановлену під головуванням судді Шевиріної Т.Д. в приміщенні того ж суду, за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В :        

01 липня 2021 року ОСОБА_3 через свого представника звернувся до суду із заявою про визнання судового наказу, яким з нього стягуються аліменти на утримання малолітнього сина, таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування зазначав, що 04.05.2018 судовим наказом Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області по справі №483/2169/17 стягнуто з ОСОБА_3 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 , аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаю­чи з 22 грудня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ч.1 ст.160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Судовий наказ може бути видано, якщо, зокрема, заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із вста­новленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заін­тересованих осіб (п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України).

Як встановлено ч.1 ст.162 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

За нормами ч. 1 ст.27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, як­що інше не передбачено законом.

При цьому, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що вини­кають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем про­живання чи перебування позивача (ч. 1 ст.28 ЦПК України).

На підставі п.9 ч. 1 ст.165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.

Згідно ч.5 ст.165 ЦПК України, у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електрон­ній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного ор­гану реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржни­ка.        

У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу (ч.9 ст.165 ЦПК України).

У даній справі, зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання сторін є адреси: боржника - АДРЕСА_2 ; заявника - АДРЕСА_3 .

Таким чином, заява про видачу судового наказу підлягала вирішенню відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України за місцем реєстрації боржника - Овідіопольським районним судом Оде­ської області, або згідно ч. 1 ст.28 ЦПК України за місцем реєстрації заявника - Київським районним судом міста Одеси.

Отже, суд не перевірив відомості про за­реєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.

При визначенні підсудності суд виходив з довідки Куцурубської сільської ради об`єднаної територіальної громади Очаківського району Миколаївської області від 18.12.2017 №2121, відповідно до якої заявник ОСОБА_1 та боржник ОСОБА_3 не зареєстровані, але проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного, ОСОБА_3 вважає, що суд порушив правила підсудності, встановлені ч.1 ст.27, ч.1 ст.28 ЦПК Украї­ни, отже судовий наказ видано помилково не уповноваженим судом.        

Суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, вста­новленому статтями 432, 435 цього Кодексу (ч.1 ст. 173 ЦПК України).

Відповідно до ст.432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за за­явою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було вида­но помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Посилаючись на викладене, просив визнати таким, що не підлягає виконанню, судовий наказ Очаківського міськра­йонного суду Миколаївської області від 04.05.2018 виданий у справі №483/2169/17 про стяг­нення з громадянина Бельгії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 від­сотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22.12.2017 і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 липня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_3 через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 липня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву боржника ОСОБА_3 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

В апеляційній скарзі зазначає, що місцевий суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та помилково дійшов висновку про відмову у визнанні судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

Посилається, що порядок вирішення справ в наказаному провадженні законодавцем визначено в Розділі II "Наказне провадження" ЦПК України (статті 160-173).

Частиною першою статті 161 ЦПК України, передбачено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. Зокрема, згідно п.4 цієї частини судовий наказ може бути вида­но, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів.

Статтею 162 ЦПК України визначено, що заява про видачу судового наказу пода­ється до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Проаналізувавши правила загальної підсудності у цивільному процесі, визначені в параг­рафі 3 Глави 2 Розділу І ЦПК України, зазначає, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебу­вання, якщо інше не передбачено законом, крім того, позови про стягнення аліментів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Звертаючись до суду із за­явою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини, заявниця не дотрималась визначених законом правил підсудності.

Частинами 4-9 ст.165 ЦПК України, передбачено дії суду для визначення підсудно­сті заяви про видачу судового наказу.

Отже, з огляду на викладене, боржник вважає, що місцевий суд порушив норми процесуального права та помилково видав судовий наказ, оскільки згідно приписів ч.9 ст.165 ЦПК України, суд першої інстанції мав передати справу на розгляд іншому суду з визначенням правильної підсудності або відмовити у видачі судового наказу.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Вказує, що єдиною підставою для скасування судового наказу та єдиним обґрунтуванням апеляційної скарги представник боржника зазначає про нібито порушення правил підсудності під час винесення даного наказу.

Однак із зазначеним неможливо погодитись, оскільки на момент видачі судового наказу вони всі проживали на території Очаківського району Миколаївської області, де боржник проживає й до тепер. Тобто, на думку ОСОБА_1 , жодних порушень правил підсудності під час винесення судом зазначеного наказу про стягнення аліментів не відбулось.

Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги долучену до заяви про видачу судового наказу довідку Куцурубської сільської ради Очаківського району Миколаївської області про її разом із сином місце проживання.

Судом також було враховано той факт, що боржник отримав копію даного наказу ще в травні 2018 року та з того часу неодноразово здійснював відрахування на утримання сина та ознайомлювався з матеріалами самого виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст.170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу.

Згідно ч. ч.7, 8 ст.170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

У разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.

Таким чином у разі видачі судового наказу про стягнення аліментів, він скасуванню згідно норм чинного законодавства не підлягає.

На підставі викладеного вважає, що апеляційна скарга представника боржника є безпідставною та є лише правовим пуризмом і бажанням порушити принципи правової визначеності, а також звертає увагу, що справа стосується прав та інтересів неповнолітнього сина ОСОБА_6 , дотримання і захист яких має бути забезпечено в першу чергу.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник не визнали доводи апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, надавши пояснення аналогічні змісту відзиву на апеляційну скаргу.

Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином (повідомлення було надіслано на електронну пошту представника ОСОБА_3 , що в силу ч.5 ст.130 ЦПК України вважається врученням повістки самому учаснику справи).

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Ухвала суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Так, відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що судовим наказом Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 травня 2018 року з боржника на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 грудня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Під час винесення судового наказу суддею взято до уваги долучену до заяви про видачу судового наказу довідку Куцурубської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, за змістом якої заявниця дійсно проживає в АДРЕСА_1 та до складу її сім`ї входить син ОСОБА_4 (а.с. 10).

Крім того, з отриманої на запит суду у відповідності до вимог ч. 5 ст. 165 ЦПК України довідки Куцурубської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, вбачається, що ОСОБА_3 дійсно проживає в АДРЕСА_1 (а.с. 14).

Оспорюваний судовий наказ було направлено за місцем проживання боржника та останнім отримано особисто 12 травня 2018 року, а 14 травня 2018 року на виконання зазначеного судового наказу ОСОБА_3 сплачено стягнутий з нього судовий збір (а.с. 20, 21).

14 травня 2018 року стягувачем отримано судовий наказ та пред`явлено його до виконання (а.с. 19).

Проаналізувавши зазначені обставини, а також положення ст. 160, 161, 169, 173, 431,432,435 ЦПК України, ст. 129-1 Конституції України, суд дійшов висновку, що заявлена заявником підстава, за якою він просить визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню, не є ні матеріально-правовою, ні процесуально-правовою підставою за діючим законодавством для задоволення його вимоги і такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 січня 2018 року в справі №755/15479/14-ц.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції також зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata (вирішена справа), тобто принципу остаточності судового рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише за умови особливих непереборних обставин.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами, а рішення суду є по суті невірним.

В свою чергу боржником не надано жодного доказу, який би вказував на наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали йому з 2018 року до теперішнього часу вчинити процесуальні дії для перегляду судового наказу. Більше того, матеріали справи свідчать про те, що, навпаки, боржником виконувалися зобов`язання за оспорюваним судовим наказом.

Враховуючи викладене, а також той факт, що заявнику з 2018 року відомо про стягнення з нього аліментів на утримання його малолітнього сина та з огляду на відсутність заперечень його батьківства стосовно дитини, враховуючи принцип правової визначеності, суд першої інстанції вважав, що підстави для задоволення заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню , відсутні, а тому відмовив в її задоволенні.

Висновки суду щодо відсутності підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідають обставинам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і зазначеному в тексті ухвали.

Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах.

Згідно матеріалів справи 09 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб. В період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_6 .

В грудні 2017р. ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину. На час звернення до суду з цією заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі та разом з дитиною проживали без реєстрації АДРЕСА_1 .

Після розірвання шлюбу в лютому 2018р., ОСОБА_3 проживав за даною адресою один ( а.с. 14).

04 травня 2018 року Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 грудня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Оспорюваний судовий наказ було направлено за місцем проживання боржника та останнім отримано особисто 12 травня 2018 року, а 14 травня 2018 року на виконання зазначеного судового наказу ОСОБА_3 сплачено стягнутий з нього судовий збір.

14 травня 2018 року стягувачем отримано судовий наказ та пред`явлено його до виконання.

Звертаючись із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, боржник ОСОБА_3 свої доводи фактично зводить до того, що звертаючись до суду із за­явою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини, заявниця не дотрималась визначених законом правил підсудності, а суд не перевірив відомості про за­реєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи – боржника та заявниці, чим порушив норми процесуального права та помилково видав судовий наказ, оскільки згідно приписів ч.9 ст.165 ЦПК України, суд першої інстанції мав передати справу на розгляд іншому суду з визначенням правильної підсудності або відмовити у видачі судового наказу. Отже, оскільки суд порушив правила підсудності встановлені ч.1 ст.27, ч.1 ст.28 ЦПК Украї­ни, то судовий наказ, на думку ОСОБА_3 , видано помилково не уповноваженим судом, що є підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).

За частиною 3 статті 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Відповідно до ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, зокрема, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Також, у ст. 199 СК України передбачено право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів.

Враховуючи наведене, слід дійти висновку, що право на звернення до суду із позовом чи заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів належить особі, з якою проживають діти, та є безумовним.

Ті обставини, що боржник є батьком дитини, що у нього є обов`язок щодо утримання неповнолітньої дитини, яка проживає з заявницею, розмір аліментів, боржник, як убачається зі змісту заяви та апеляційної скарги, не оспорює.

В той же час судовий наказ є також виконавчим документом ( ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ст. 431 ЦПК України).

Відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

В п.4 Узагальнення судової практики ВССУ №8 від 25 вересня 2015р. надані роз`яснення словосполучення " інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а саме про те, що словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Наведені в ЦПК України підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Обов`язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов`язань, зокрема, містить глава 50 розділу 1 книги п`ятої ЦК України.

Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, що в даному випадку не встановлено матеріалами справи.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:

- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);

- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;

- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;

- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;

- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;

- пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Із системного аналізу змісту зазначених роз`яснень слід дійти висновку, що до процесуальних підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не відноситься порушення правил підсудності при ухваленні рішення.

Отже підстави вважати, що порушення правил підсудності при видачі судового наказу про стягнення аліментів є самостійною підставою для визнання його, як виконавчого листа, таким, що не підлягає виконанню, відсутні. Відсутні і інші процесуальні підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Так, згідно матеріалів справи судовий наказ набрав законної сили та пред`явлений стягувачем до виконання в 2018р., з того часу боржник неодноразово здійснював відрахування на утримання сина, тобто виконував судовий наказ, який йому був вручений в травні 2018р.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої ст. 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 7 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Крім того, відповідно до ч.8 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.

Проте,як беззаперечно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з позовом про зменшення розміру аліментів чи з заявою про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами ОСОБА_3 не звертався, хоча із змісту як поданої до суду першої інстанції заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, так і з поданої в подальшому апеляційної скарги, вбачається, що боржник ОСОБА_3 фактично не погоджується із судовим наказом від 04 травня 2018 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, допущених при видачі судового наказу.

Слід також зазначити, що згідно ч.3 ст.376 та ст. 378 ЦПК України розгляд справи неповноважним складом суду чи прийняття рішення з порушенням правил підсудності за доведеності даних обставин, є самостійними процесуальними підставами для скасування судового рішення, а не для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Тому, враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги фактично відтворюють вимоги, викладені в заяві, з якою ОСОБА_3 звернувся до суду, та містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 липня 2021 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 16 вересня 2021 року.