ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/4611/19 Номер провадження 22-ц/814/2002/21Головуючий у 1-й інстанції Шишкін О.В. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Прядкіної О.В.,

суддів: Бутенко С.Б., Хіль Л.М. 

секретаря Міщенко Я.О.,

за участі: позивача ОСОБА_1 , представника прокуратури Харенка В.М.,

розглянувши в м. Полтаві цивільну справу за  позовом ОСОБА_1 до Департаменту  захисту економіки Національної поліції України, Прокуратури Харківської області,  Київського районного суду м. Харкова, Харківського апеляційного суду, Державної казначейської служби України про відшкодування збитків та моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2021 року, прийнятого під головуванням судді Шишкіна О.В. в м. Харкові, із складанням повного тексту рішення 22 червня 2021 року ,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Зазначав, що з 16.08.2004 року до 08.09.2016 року він працював у регіональному відділенні Фонду державного майна України по Харківській області на посаді головного спеціаліста державної служби.

Постановою Київського районного суду міста Харкова від 07.12.2016 року у справі про адміністративне правопорушення № 640/16866/16-п його визнано винуватим в скоєнні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-6 КУпАП за несвоєчасне подання без поважних причин електронної декларації за період з 01.01.2016 року по 08.09.2016 року і призначено стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 29.03.2017 року вказану постанову змінено, виключено з її мотивувальної частини посилання на рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.08.2016 року № 3, в мотивувальній частині вказаної постанови після посилань на положення статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» доповнено посиланням на частину 2 розділу XIII Прикінцевих положень цього Закону та абзац 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», в іншій частині постанову судді Київського районного суду міста Харкова від 07.12.2016 року залишено без змін.

Крім того, відомості відносно нього ( ОСОБА_1 ) були внесені до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

Вважає, що він безпідставно був визнаний винуватим у вчиненні адмінправопорушення за ч.1 ст. 172-6 КУпАП, за даним фактом слідчим управлінням прокуратури Харківської області 03.02.2017 року розпочато досудове розслідування за ч.2 ст.365,ч.1 ст.366, ч.1 ст.367, ч.1 ст.375 та ч.2 ст.384 КК України стосовно протиправних, на його думку, дій відповідачів.

Стверджує, що він не повинен був подавати декларацію, оскільки на час вчинення правопорушення він не був суб`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, адже положення статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» щодо подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на таку особу не розповсюджувались. Просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на його користь у рахунок відшкодування збитків та моральної шкоди грошові кошти у загальній сумі 1 001 125, 60 гривень.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями службової (посадової) особи органу державної влади.

Рішення оскаржив ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Вважає, що районний суд не дав оцінки тому, що він не повинен був подавати декларацію, оскільки на час вчинення правопорушення він не був суб`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, адже положення статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» щодо подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на таку особу не розповсюджувались.

У відзиві на апеляційну скаргу Харківський апеляційний суд вважає рішення районного суду вірним та просить залишити його без змін.

Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав:

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працював у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Харківській області з 16.08.2004 року. Згідно наказу начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 08.09.2016 року № 120 ОСОБА_1 звільнено з посади державної служби з 08.09.2016 року за вчинення дисциплінарного проступку.

28.10.2016 року оперуповноваженим Управління захисту економіки в Харківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України Самохваловим М.І. відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення № 37 за ч. 1 ст.172-6 КУпАП, а саме за несвоєчасне подання без поважних причин декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за період з 01.01.2016 року по 08.09.2016 року за останнім місцем роботи усупереч вимог ч. 2 ст.45 ЗУ «Про запобігання корупції». Крім того, ОСОБА_1 не подав декларації шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції.

Постановою Київського районного суду міста Харкова від 07.12.2016 у справі про адміністративне правопорушення № 640/16866/16-п ОСОБА_1 визнано винуватим в скоєнні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-6 КУпАП, а саме визнано винуватим за несвоєчасне подання без поважних причин електронної декларації за період з 01.01.2016 року по 08.09.2016 року і призначено стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн., а також стягнено судовий збір у спеціальний фонд Державного бюджету України у сумі 275 грн. 60 коп.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 29.03.2017 року у справі про адміністративне правопорушення №640/16866/16-п постанову Київського районного суду міста Харкова від 07.12.2016 року змінено.

Виключено з мотивувальної частини посилання на рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.08.2016 року № 3.

В мотивувальній частині вказаної постанови після посилань на положення статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» доповнено посиланням на частину 2 розділу XIII Прикінцевих положень цього Закону та абзац 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

В решті постанову залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд своє рішення мотивував тим, що судове рішення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності набрало законної сили і є обов`язковим для виконання. Позивачем не доведено ані заподіяння моральної шкоди внаслідок винесення постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, ані протиправності та незаконності винесених судових рішень.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч.2 ст.16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст.1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою  ст.1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої вказаної норми в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 ЦК України).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Згідно із ст.23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц (провадження № 61-3462св18) зроблено висновок, що «як свідчить тлумачення статей 23, 1174 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».

У відповідності до ст. 12,13 ЦПК України сторони несуть тягар по доведенню обставин, якими обґрунтовують позовні вимоги та заперечення.

Згідно ст. 77  ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У частинах 1-3 ст.89 цього ж Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що судове рішення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності не скасовано, набрало законної сили і є обов`язковим для виконання, то районний суд прийшов до обґрунтованого висновку, що відсутні підстави вважати, що позивача незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності і відповідно завдано моральної шкоди.

За таких обставин суд зробив правильний висновок про те, в даному випадку позивачем не надано доказів, щодо заподіяння позивачу шкоди протиправним рішенням органу державної влади про притягнення його до адміністративної відповідальності та причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями службової (посадової) особи органу державної влади.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до  ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах,  ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17.09.2021 р.

Головуючий-суддя                                                                           О. В. Прядкіна

Судді:                                                                                        С. Б. Бутенко

                                                                                    Л.М. Хіль