УХВАЛА
Іменем України
19 жовтня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі: головуючого-судді Куцина М. М., суддів : Павліченко С. В., Кожух О. А., при секретарі: Рогач І. І. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду від 19 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерно – комерційного банку соціального розвитку « Укрсоцбанк» в особі Виноградівського відділення Львівської обласної філії акціонерно- комерційного банку соціального розвитку « Укрсоцбанк», де третя особа без самостійних вимог на стороні позивача приватний нотаріус Гонтар Л. І., про визнання недійсним пункту 6.2 кредитного договору ,
Встановила:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерно – комерційного банку соціального розвитку « Укрсоцбанк» в особі Виноградівського відділення Львівської обласної філії акціонерно- комерційного банку соціального розвитку « Укрсоцбанк», де третя особа без самостійних вимог на стороні позивача приватний нотаріус Гонтар Л. І., про визнання недійсним пункту 6,2 кредитного договору
У позові зазначав, що між ним та відповідачем по справі укладений кредитний договір №08/300/32 2 липня 2007 року.
.
У п.6.2 цього кредитного договору зазначено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України « Про третейські суди», домовились про те, що спір розглядатиметься одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002 м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору цим суддею, то спір розглядається іншими суддями у порядку черговості або суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Позивач, посилаючись на ст.8,55 Конституції України, вважає, що положення п 6.2 цього кредитного договору порушило його право на звернення до державного суду України, і зміст цього правочину суперечить ч.1 ст.215 ЦК України. Підставою для визнання недійсності зазначеного правочину є недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Позивач, посилаючись на зазначені у позовній заяві обставини справи, та з підстав, передбачених ст. ст. 8, 55 Конституції України та 3.16,203,215 ЦК України та Законом України ”Про захист прав споживачів ”, просив у суді першої інстанції визнати недійсним пункт 6.2 кредитного договору №08/300/32 2 липня 2007 року.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне і таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і постановити нове рішення, яким задовольнити його позов.
В суді апеляційної інстанції апелянт та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі.
Представник відповідача вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною.
Заслухавши промови осіб, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
У відповідності до положень ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивачем по справі, у відповідності до правил ч.3 ст.10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України, не надано докази, на підставі яких, у відповідності до правил ст.203,215 ЦПК України, було б доведено, що волевиявлення позивача на укладення договору кредиту№08/300/32 2 липня 2007 року №08/300/32 2 липня 2007 року, а зокрема п.6.2 цього договору у вигляді третейського застереження , було не вільним або вчинено під тиском, або пов’язано з іншими обставинами при яких його волевиявлення було обмеженим.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду, який розглядаючи спір повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
В суді матеріалами справи встановлено, що позивач по справі у суді першої інстанції просив визнати п.6.2 договору кредиту року, у якому міститься третейське застереження, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, такий розглядається постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків .
Вирішуючи спір, місцевий суд правильно врахував правила ст.1 Закону України « Про третейські суди» та положення частини першої ст. 17 ЦПК України, якими передбачено, що сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.5 Закону України « Про третейські суди», спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Так, положенням частини першої ст. 12 Закону України « Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої угоди.
Отже, цивільне процесуальне законодавство передбачає право сторін укласти угоду про підсудність, і така угода може бути включена до цивільно- правового договору, укладеного між сторонами.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України ( конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу У111 № Третейське самоврядування» Закону України « Про третейські суди» ( справа про завдання третейського суду) визнано, що, відповідно до чинного законодавства, підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом ( ст.17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст.6 Закону України « Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь- якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і противоправних посягань ( ч.5 ст. 55 Конституції України).
Це конституційне право не може бути скасовано або обмежено ( ч.2 ст. 22, ст. Конституції України.
Одним зі способів реалізації права кожного будь- якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і противоправних посягань у сфері цивільних і господарських правовідносин є звернення до третейського суду.
У відповідності положень до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судом при вирішенні спору про відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що укладене між сторонами по справі третейське застереження, яке було включено до кредитного договору, відповідало чинному законодавству, а позивачем по справі не подано доказів на визнання третейського застереження у кредитному договорі , що його волевиявлення на укладення правочину було не вільним з підстав, які передбачені частинами першою- третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України та частиною першою ст.215 ЦК України.
Інших підстав недійсності п.6.2 зазначеної угоди позивачем не наведено та судом не зазначено.
З врахуванням наведеного, можна погодитися з висновком місцевого суду про те, що укладення сторонами третейської угоди не є порушенням прав позивача, оскільки угода про передання справи на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а одним із способів реалізації права на захист своїх прав. А також наявність зазначеної угоди не позбавляє права позивача на звернення до державного суду за захистом своїх прав.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Виноградівського районного суду від 19 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: