РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2010   року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

                                        головуючого –Куцина М.М.,

                                        суддів: Павліченко   С. В., Кожух О. А.,

                                        при секретарі –   Плавайко Т. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ужгороді цивільну справу  за апеляційною скаргою     ОСОБА_1 на    рішення     Іршавського районного суду від   29 липня      2010 року    по справі за   позовом     ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, за позовом третьої особи з самостійними вимогами  ОСОБА_1 до ОСОБА_3, виконкому Іршавської міської ради, де третя особа без самостійний вимог  на предмет спору на стороні  відповідача Іршавська державна  нотаріальна контора, про визнання   членом сім’ї наймача, визнання договорів купівлі – продажу та дарування недійсними, визнання спадкоємцем, визнання права власності на квартиру,

                                                                  Встановила:

    У  жовтні  2006  року  ОСОБА_5  звернулася до суду із позовом до  ОСОБА_3, де третя особа на стороні  відповідача Іршавська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування.

    У позові зазначала, що 9 жовтня 2003 року між нею та ОСОБА_6  було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_5  подарувала, а  ОСОБА_3 прийняла в дар зазначене майно .

 Позивачка   ОСОБА_5  є людиною похилого віку, погано чує і вимагає  сторонньої допомоги.

Також вона  зазначала, що мала намір укласти договір  довічного утримання, оскільки з батьком відповідачки у неї  була домовленість про догляд за нею до смерті, допомогу по веденню господарства тощо. Однак, в нотаріальні       конторі їй пояснили, що краще укласти не  договір довічного утримання, а договір дарування, оскільки ця процедура  менше коштує.

ОСОБА_5. вважала, що  договір дарування було укладено  шляхом обману.

Позивачка,   посилаючись на зазначені у позовній заяві  обставини справи, та з підстав, передбачених   ст.57 ЦК  України ( у редакції 1963 року), просила визнати договір дарування від 9 жовтня 2003 року квартири  АДРЕСА_1- недійсним.

Ухвалою Іршавського районного суду  від 6  травня 2010 року до участі у справі залучено правонаступника  позивачки    ОСОБА_2, який прийняв спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

     В ході розгляду справи по суті ОСОБА_1 звернувся  до суду із заявою про залучення його до участі у  цій справі у  якості третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору у даній справі та    заявив  позов до    ОСОБА_5, ОСОБА_3  про визнання недійсним договору дарування житлової квартири АДРЕСА_1, визнання членом  сім’ї наймача квартири, визнання права власності на ? частини квартири АДРЕСА_1- ОСОБА_5.

    Третя  особа ОСОБА_1 у  позові посилається на те, що він з 1956 року по день  звернення до суду перебуває у фактичних  шлюбних відносинах з ОСОБА_5  та проживає з нею у квартирі АДРЕСА_1 Закарпатської області, і за цією адресою він  є  зареєстрований.

Також, вони з ОСОБА_5   вели спільне господарство  та мали спільний бюджет,  за спільні кошти оплачували комунальні послуги, проводили поточні  ремонти у квартирі, придбали меблі, обробляли земельну  ділянку.

За час спільного проживання ними було отримано квартиру в будинку АДРЕСА_1, яку  ОСОБА_5 приватизувала без його відома  , чим позбавила його права на приватизацію цієї  квартири.

Про приватизацію спірної  квартири ОСОБА_5  та відчуження нею цієї квартири він  дізнався тільки у травні 2008 року, а тому з поважних причин пропустив строк позовної давності для звернення  в суд з даним позовом  та просить поновити  цей строк.

У кінці 90-х років його паралізувало, а тому дружина не все    йому розповідала, оскільки не хотіла його травмувати.  На час звернення до суду  йому 88 років,  і він більше перебуває у лежачому стані, і у випадку  смерті дружини, він буде позбавлений права на житло та   на  спільне майно і може бути виселений зі спірної квартири.

    Третя особа вважає, що    в наслідок   приватизації та відчуження квартири  порушено його право на цю  квартиру та майно, яке у ній знаходиться.

    Третя особа ОСОБА_1, посилаючись на зазначені у позовній заяві  обставини справи,   просив у суді першої інстанції про визнання недійсним договору дарування квартири,  визнання  його членом сім’ї наймача  квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5, визнати за ним право на ? частину  спірної  квартири.

 16 липня  2010 року      третя особа ОСОБА_1 в  ході розгляду справи по суті  звернувся  до суду із заявою про  розширення  позовних вимог  до виконкому Іршавської  міської ради та третьої особи  на стороні відповідачів Іршавської державної нотаріальної контори  про визнання   членом сім’ї наймача, визнання договорів купівлі – продажу та дарування недійсними, визнання спадкоємцем, визнання права власності на квартиру.

У цій заяві він зазначав , що шукаючи докази підтвердження факту проживання у спірній квартирі, він  випадково знайшов копію договору купівлі – продажу цієї квартири, укладеного між покійною ОСОБА_5 та Іршавською міською радою 18 вересня 1992 та посвідченого державним нотаріусом Іршавської  державної нотаріальної контори.

ОСОБА_1 вважає, що він, як член сім’ї  наймача,  теж мав право  на купівлю - продаж цієї квартири  нарівні з  ОСОБА_5., а   поскільки  ця квартира була куплена на спільні кошти, то він є власником ? частини цієї спірної квартири.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на її майно.  Він, як особа, що на день смерті спадкодавця був непрацездатним, проживав разом із спадкодавцем і зараз проживає у спадковій частині   квартири, вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5

Посилаючись на ці обставини, третя особа просила поновити строк позовної давності   для звернення до суду, пропущений з  поважних причин,     та  визнати  недійсним договір купівлі- продажу квартири та договір дарування, визнати   спадкоємцем майна покійної ОСОБА_5, визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням   Іршавського  міськрайонного суду від  29 липня   2010  року    у задоволенні позову ОСОБА_2 та у позові третьої особи   ОСОБА_1- відмовлено.

В обґрунтування апеляційної скарги  третя особа ОСОБА_9 посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення  і ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог.

ОСОБА_2 рішення місцевого суду  не  оскаржив.

Відповідач ОСОБА_3  у  друге не з’явилася  до суду апеляційної інстанції, однак надіслала до суду  телеграму про відкладення  розгляду справи,  у зв’язку з її захворюванням. Однак,  нею не було подано  медичних документів,  які б стверджували,  що  вона знаходиться на амбулаторному або стаціонарному лікуванні і у зв’язку з хворобою не може прийняти  участь у судових засіданнях.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає  за можливе, на  підставі ч.2 ст. 305 ЦПК України, розглянути справу за відсутністю  відповідача та її представника, та представників третіх осіб.

Третя особа  ОСОБА_1 та її представник  в суді апеляційної інстанції  підтримали апеляційну скаргу у повному обсязі.

 Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає до часткового задоволення з наступних міркувань.

    Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України,  під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги  та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у  задоволенні позову третьої особи, районний суд виходив з того,   що   третя особа ОСОБА_1  перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 у період з 1956 року по  день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1,  з нею разом вели спільне господарство, але без реєстрації шлюбу. За чинним законодавством  на час  виникнення спірних правовідносин у  придбанні шляхом викупу із державного житлового фонду у власність  квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5  на підставі укладеного договору купівлі- продажу  від 18 вересня 1992 року,  ця квартира не могла бути суб’єктом  спільної сумісної власності, оскільки вона належала померлій на праві  приватної власності, і вона вправі була    її відчужувати.

    Однак, судова колегія не може погодитися з висновком  місцевого суду щодо відмови у  задоволенні позовних вимог    третьої  особи ОСОБА_1  про визнання його   членом сім’ї наймача, визнання договорів купівлі – продажу та дарування спірної квартири недійсними.

  У позовній заяві ОСОБА_1 ставиться питання про поновлення строку позовної давності для  звернення до суду, пропущений ним з поважних причин  з підстав, передбачених ст. 80 ЦК України  ( в редакції 1963 року).Він посилається на те, що у 2009 році, шукаючи докази на підтвердження факту проживання у спірній квартирі, він  випадково знайшов копію договору купівлі – продажу цієї квартири, укладеного між покійною ОСОБА_5 та Іршавською міською радою 18 вересня 1992 року, та посвідченого державним нотаріусом Іршавської  державної нотаріальної контори.   У кінці 90-х років його паралізувало, а тому дружина ОСОБА_5 не все    йому розповідала, оскільки не хотіла його травмувати.  На час звернення до суду  йому виповнилося  88 років,  і він більше перебуває лежачому стані, і у випадку  смерті дружини, він буде позбавлений права на житло та  на  спільне майно, і може бути виселений зі спірної квартири.

    Судова колегія  визнає зазначені заявником ОСОБА_1 обставини пропуску строку позовної давності поважними, а тому з підстав, передбачених ст. 80 ЦК України( в редакції 1963 року), поновлює йому строк позовної давності   для  звернення до суду.                                                                                                      

     Згідно  зі ст. 213 України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконав всі вимоги цивільного судочинства. Обґрунтованим  є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаюються,  як на підставу своїх вимог та заперечень , підтверджених такими доказами, які дослідженні в судовому засіданні.

    Відповідно до ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення , та якими  доказами вони  підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи , та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

    Зазначеним вимогам закону ухвалене рішення у справі не відповідає.

    При  вирішенні даного спору  місцевий суд неправильно з’ясував  предмет спору і не встановив правовідносини, що склалися  між  ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , а також ним неправильно застосовано норми матеріального права.

    Без  з’ясування цих обставин місцевий суд не міг ухвалити рішення  про задоволення чи відмову у задоволенні  таких вимог.

    Судом першої  інстанції встановлений та визнаний факт того, що  третя особа по справі  перебував з ОСОБА_5 у фактичних  шлюбних відносинах  з 1956 року     по день її смерті та  проживав з нею у квартирі АДРЕСА_1 Закарпатської області, і за цією адресою він    зареєстрований  і проживає по теперішній час.

    За час спільного проживання    з ОСОБА_5 вони  вели  спільне господарство  та мали спільний бюджет,  за спільні кошти оплачували комунальні послуги, проводили поточні  ремонти у квартирі, придбали меблі, обробляли земельну  ділянку.

 Також, місцевим судом  встановлений факт, що за час перебування  у фактичних шлюбних  відносинах ОСОБА_1  з ОСОБА_5    ними було отримано житлову  квартиру АДРЕСА_1 Закарпатської області, в якій він і зареєстрований.

    Матеріалами справи встановлено, що 18  вересня 1992 року ОСОБА_5 шляхом викупу із державного житлового  фонду набула право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 Закарпатської області  на підставі  договору купівлі- продажу , укладеного    між нею  та Іршавською міською радою   і посвідченого державним нотаріусом Іршавської державної нотаріальної контори в реєстрі №2-432.

    9 жовтня 2003 року  ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого  договору дарування    подарувала   ОСОБА_3  квартиру АДРЕСА_1 Закарпатської області.

Факт проживання ОСОБА_1  у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 та факт реєстрації ОСОБА_1 у спірній квартирі стверджується актом комісії Іршавської міської ради від 29 жовтня 2010 року №88.

Зокрема,  факт  проживання та реєстрації у цій спірній квартирі стверджується довідкою Іршавської міської ради від 16 липня 2007 року,  довідкою ТВО військового комісара Іршавсько- Виноградівського об’єднаного районного військового комісаріату  від 14.06.2010 року №528,   листом - повідомленням СГІРФО Іршавського РВ ГУМВС України в Закарпатській області від 11 червня 2010 року №3309 ( т.2 а.с.64,65,78,79, 80-82)

Ці  зазначені вище факти визнавалися   сторонами по справі у суді першої інстанції,  і  ними не  оспорювалися у суді апеляційної інстанції.

Судова колегія  вважає, що даний висновок місцевого є помилковим, так  як не  ґрунтується на законові,  оскільки ОСОБА_1 був членом сім’ї наймача ОСОБА_5, а  тому    він   на рівні з наймачем даної квартири  мав право  на викуп  цієї квартири або  на приватизацію у державному житловому фонді.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що при вирішенні даного  спору   повинно застосуватися житлове законодавство України, зокрема  Житловий Кодекс України, «Положення про продаж громадянам у власність квартир житлового фонду, їх утримання і ремонт»,  затверджене  постановою  КМУ   від 19 травня 1989 року №42 та постановою КМУ  із змінами і доповненнями від 22 серпня 1991 року №163, яка була чинною на час укладення спірного договору купівлі- продажу, Законом України « Про приватизації  державного житлового фонду», Законом  України « Про власність».

У відповідності до положень частини першої ст.64  ЖК України, члени сім’ї наймача, які проживають з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що виплавають з договору найму житлового приміщення, та частиною другою  ст. 64 цього Кодексу до членів сім’ї наймача належить дружина наймача, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

    Положенням частини  другої ст.15 Закону України « Про власність», визначено право   наймача та членів  його сім’ї  придбати у власність квартиру або будинок із державного житлового фонду шляхом викупу або інших підстав ,  передбачених законом.

    Так  п.1 «Положення про продаж громадянам у власність квартир житлового фонду, їх утримання і ремонт»,  затвердженого  постановою  КМУ   від 19 травня 1989 року №42 та постановою КМУ  із змінами і доповненнями від 22 серпня 1991 року №163, передбачено право наймача житлового приміщення в  будинку державного і громадського житлового фонду та членів його сім ’ї  викупити у власника квартиру.

    Також, п. 9 зазначеного  Положення передбачено право громадян на придбання квартир у державному  житловому фонді, і громадянин, який бажає придбати у власність займану квартиру ( будинок), подає заяву за місцем проживання до виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів,  у власності якої перебуває будинок. До заяви додається письмова згода членів сім’ї, проживаючих разом з ним, на придбання квартири ( будинку) у його власність і  довідка з місця проживання про склад   сім’ї  та прописку.

    Частиною другою ст. 5 Закону України « Про приватизацію державного  житлового фонду»  визначено, що до членів  сім’ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають у квартирі разом з наймачем, і у відповідності до частини четвертої цього Закону,  члени  сім’ї  наймача мають право на рівні з ним на приватизацію спірної      квартири.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що  придбання  ОСОБА_5  на підставі  договору купівлі – продажу від 18 вересня 1992року у власність спірної квартири  із  державного житлового фонду порушило його  право на житло,   а тому   договір купівлі продажу   та договір дарування від 9 жовтня 2003 року спірної квартири підлягають визнанню недійсними з підстав, передбачених ст.48 ЦК України(в редакції 1963), оскільки порушують його житлово- майнові права та не відповідають вимогам ст.64 ЖК України, «Положення про продаж громадянам у власність квартир житлового фонду, їх утримання і ремонт»,  затвердженого  постановою  КМУ   від 19 травня 1989 року №42 та постановою КМУ  із змінами і доповненнями від 22 серпня 1991 року №163, яка була чинною на час укладення спірного договору купівлі продажу, Законом України « Про приватизації  державного житлового фонду», Законом  України « Про власність».

    З врахуванням наведеного     ,  судова колегія приходить до висновку, що рішення місцевого суду   з підстав, передбачених  ст. 309 ЦПК України,  слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов  третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_1  задовольнити частково. Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення до суду, визнати ОСОБА_1  членом сім’ї наймача квартири  АДРЕСА_1-ОСОБА_5, визнати   недійсним   договір купівлі- продажу  квартири АДРЕСА_1 Закарпатської області та договір дарування цієї квартири від 9 жовтня 2003 року.

    Судова колегія вважає , що заявлені  позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання його спадкоємцем, визнання права власності на квартиру  є  передчасними,  оскільки дана квартира є  власністю держави, а тому у  їх задоволенні слід відмовити за   безпідставністю.

          Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

                                                                   Вирішила:

      Апеляційну скаргу    ОСОБА_1   задовольнити частково.

    Рішення    Іршавського районного суду від 29 липня 2010 року  скасувати та ухвалити нове рішення.

    Позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_1 задовольнити частково.

    Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення до суду.

    Визнати ОСОБА_1  членом  сім’ї наймача квартири  АДРЕСА_1-ОСОБА_5.

    Визнати  недійсним   договір купівлі- продажу  квартири АДРЕСА_1 Закарпатської області, укладений   між ОСОБА_5 та Іршавською міською радою  від 18 вересня 1992 року та посвідчений державним нотаріусом Іршавської державної нотаріальної контори в реєстрі №2-432.

    Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 Закарпатської області, укладений   між ОСОБА_5 та  ОСОБА_3  від 9 жовтня 2003 року  та посвідчений державним нотаріусом Іршавської державної нотаріальної контори в реєстрі №2- 2222.

     В  решті  позовних  вимог  ОСОБА_1 відмовити.

Рішення  Апеляційного суду набирає законної сили з моменту  його  проголошення, проте може бути оскаржено  на протязі   двадцяти  днів шляхом подання касаційної скарги  до суду касаційної інстанції

              Судді: