Постанова

Іменем України

10 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 520/6713/14

провадження № 61-7260св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі за зустрічним позовом: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Борщенка Костянтина Юрійовича, який діє в інтересах Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», на постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Цюри Т. В., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором кредиту, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 про визнання договору поруки недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості в розмірі 2 057 722,35 грн.

Позовні вимоги, мотивовані тим, що між позивачем та третьою особою ОСОБА_3 21 червня 2007 року був укладений кредитний договір № 2007/38-2717, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 176 600,00 доларів США, на строк до 20 червня 2022 року, зі сплатою 12,5 % річних.

21 червня 2007 року між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 07-15/774, згідно якого ОСОБА_1 на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання відповідати перед банком по зобов`язанням ОСОБА_3 , які виникають з умов кредитного договору від 21 червня 2007 року № 2007/38-2717.

Також 21 червня 2007 року між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 07-15/775, згідно з яким останній на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання відповідати перед банком по зобов`язанням ОСОБА_3 , які виникають з умов кредитного договору від 21 червня 2007 року № 2007/38-2717.

У зв`язку з несвоєчасним поверненням кредитних коштів та не сплати відсотків за користування кредитними коштами, виникла заборгованість, яка становить 257 456,66 доларів США, що еквівалентно на 07 червня 2012 року - 2 057 722,35 грн, які позивач просив стягнути з відповідачів солідарно, а також просив стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 219,00 грн.

В подальшому, а саме 25 вересня 2014 року вказані позовні вимоги були збільшені та позивач просив стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованість за договором кредиту в розмірі 3 231 142, 32 грн та стягнути пропорційно із вказаних осіб на користь банку суму сплаченого судового збору у розмірі 3 219,00 грн (т. 1, а. с. 109).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2014 року збільшені позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» було задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 21 червня 2007 року № 2007/38-27/17 у розмірі 3 231 142,32 грн, що еквівалентно 248 775,80 доларів США, з яких:

сума заборгованості за кредитом - 2 076,886,31, що еквівалентно 159 906,00 доларів США;

сума заборгованості за відсотками - 936 714,04, що еквівалентно 72 120,56 доларів США;

розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 84 515,78 грн, що еквівалентно 6 507,14 долари США;

розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 133 026,19, що еквівалентно 10 242,10 долари США.

Стягнено в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 219,00 грн.

02 жовтня 2015 року ОСОБА_2 подав заяву про перегляд заочного рішення суду (т. 1, а. с. 142-144).

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2015 року заяву ОСОБА_2 було задоволено, заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 24 листопада 2014 року було скасовано, по справі призначено судове засідання.

11 жовтня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк», уточнивши позовні вимоги, просив стягнути солідарно з відповідачів суму боргу в розмірі 6 015 147,67 грн.

В свою чергу, 24 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_4 про визнання договору поруки, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк», недійсним. Обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що не підписував договір поруки № 07-15/775 (т. 1, а. с. 251-253).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 29 січня 2018 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.

Стягнено у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту у розмірі 6 015 147,67 грн.

Стягнено в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму сплаченого судового збору у розмірі 3 219,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору поруки № 07-15/775 від 21 червня 2007 року недійсним - відмовлено в повному обсязі.

Задовольняючи вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» та стягуючи з відповідачів заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав свої зобов`язання щодо надання позичальникові кредитних коштів, однак позичальник свої зобов`язання з повернення кредиту не виконує, внаслідок чого станом на 10 жовтня 2016 року виникла заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню з поручителів солідарно.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору поруки від 21 червня 2007 року № 07-15/775 недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано доказів, які б підтвердили обставини недійсності договору поруки.

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 29 січня 2018 року в частині стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту у розмірі 6 015 147,67 грн, а також щодо розподілення між сторонами судових витрат, скасовано і прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту у розмірі 6 015 147,67 грн - відмовлено, як заявлених безпідставно.

Рішення Приморського районного суду місто Одеси від 29 січня 2018 року, в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суми сплаченого судового збору у розмірі 3 219,00 грн скасовано, в задоволенні цих вимог відмовлено.

Рішення Приморського районного суду місто Одеси від 29 січня 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору поруки від 21 червня 2007 року № 07-15/775 недійсним, та в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту у розмірі 6 015 147,67 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при вирішенні даного судового спору, судом першої інстанції не було враховано, що кожний із поручителів уклав окремий договір поруки з позивачем, а тому вони мають відповідати солідарно по кредитній заборгованості лише з боржником ОСОБА_3 і не можуть бути солідарними відповідачами між собою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту у розмірі 6 015 147,67 грн, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Укрсоцбанк» пропущено шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2 , оскільки строк виконання основного зобов`язання настав 10 лютого 2009 року, а із вказаними позовними вимогами банк звернувся 07 листопада 2012 року, тобто з пропуском строку встановленого статтею 559 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 в частині стягнення з останнього суми сплаченого судового збору у розмірі 3 219,00 грн, апеляційний суд виходив з того, що при ухваленні судового рішення, судом не було враховано, що відповідач ОСОБА_2 був інвалідом 2-ї групи, а тому був звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим суд не мав правових підстав для стягнення з нього на користь банку суму судового збору.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору поруки недійсним, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_2 не довів суду того, що договір поруки ним не підписувався, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним. Крім того, в суді апеляційної інстанції 27 лютого 2020 року представник ОСОБА_2 адвокат Латій О. В. відмовилась від заявленого нею клопотання про призначення та проведення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, апеляційний суд виходив з того, що рішення суду в цій частині не оскаржувалось, тому суд позбавлений можливості надавати правову оцінку договору поруки від 21 червня 2007 року № 07-15/774, укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2020 року засобами поштового зв`язку Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), як правонаступник ПАТ «Укрсоцбанк», в особі адвоката Борщенка К. Ю., звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення, з урахуванням уточненої касаційної скарги, заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 496/1095/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 14-145цс18.

Доводи заявника зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції про те, що договір поруки укладений з ОСОБА_2 є припиненим.

Також зазначає, що АТ «Альфа-Банк» не приймав участі у справі під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, так як не був сповіщений належним чином. Сторону не було замінено під час розгляду в апеляційній інстанції, на належного кредитора АТ «Альфа-Банк».

Також зазначає, що судом не врахований Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», прийнятий 03 липня 2018 року.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного суду від 30 квітня 2020 року заяву АТ «Альфа-Банк» про заміну сторони у даній задоволено. Залучено АТ «Альфа-Банк» до участі у справі в якості правонаступника АТ «Укрсоцбанк».

Ухвалою Верховного суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи із Приморського районного суду м. Одеси.

Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2020 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що 21 червня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 2007/38-2717, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 176 600, 00 доларів США, на строк до 20 червня 2022 року, зі сплатою 12,5 % річних (т. 1 а. с. 8-12).

Відповідно до пункту 2.4.1 кредитного договору ОСОБА_4 зобов`язалась погашати кредит щомісячно не пізніше 10 числа кожного місяця згідно з графіком, що встановлений вказаним пунктом кредитного договору та відповідно до пункту 3.3.8 кредитного договору сплачувати проценти та комісії в строки, встановлені в підпунктами 2.4., 2.5. кредитного договору.

У відповідності до пункту 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником своїх обов`язків, встановлює його обов`язок повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за його користування (проценти) та штрафи незалежно від настання строку виконання зобов`язання (достроково) у випадку невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, зазначених у підпунктах 3.3.8 та 3.3.9 протягом більш ніж 90 календарних днів.

21 червня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 07-15/774, згідно якого ОСОБА_1 на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання відповідати перед банком по зобов`язанням ОСОБА_3 , які виникають з умов кредитного договору від 21 червня 2007 року № 2007/38-2717 (т. 1, а. с. 33-34).

Також 21 червня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 07-15/775, згідно якого останній на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання відповідати перед банком по зобов`язанням ОСОБА_3 , які виникають з умов кредитного договору від 21 червня 2007 року № 2007/38-2717 (т. 1, а. с. 30-31).

З підпунктів 1.1, 3.1.2 договорів поруки встановлено, що поручителі зобов`язуються перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та на умовах, передбачених кредитним договором. У разі невиконання позичальником та поручителем забезпеченого порукою зобов`язання, відповідати перед кредитором як солідарні боржники всім своїм майном на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.

В порушення умов кредитного договору, повернення кредиту та сплати відсотків за кредит, третьою особою ОСОБА_3 здійснювалось з простроченням, у зв`язку з чим позивач звернувся до Третейського суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням постійно діючого Третейського суду при асоціації Українських банків від 07 грудня 2012 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнено кредитну заборгованість у сумі 246 965,55 доларів США, що є еквівалентом 1 973 995,64 грн, та судові витрати у справі (т.1, а. с.121-123).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Рішення суду апеляційної інстанцій оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту у розмірі 6 015 147,67 грн. В іншій частині оскаржуване судове рішення не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України, предметом касаційного перегляду не є.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час укладення договору поруки) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука

припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Однак, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником своїх обов`язків, встановлює його обов`язок повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за його користування (проценти) та штрафи незалежно від настання строку виконання зобов`язання (достроково) у випадку невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, зазначених у підпунктах 3.3.8 та 3.3.9 протягом більш ніж 90 календарних днів.

Тобто сторони кредитного договору погоди умови про зміну строку виконання основного зобов`язання, у разі неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

Також судами встановлено, що останній платіж по кредитній заборгованості ОСОБА_3 здійснила 11 листопада 2008 року.

Тому, виходячи з зазначеного, висновки апеляційного суду про те, що порука ОСОБА_2 за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_4 припинилася є правильними та обґрунтованими, оскільки ОСОБА_3 останній платіж по кредитній заборгованості здійснила 11 листопада 2008 року, а тому у відповідності до пункту 4.5 кредитного договору, строк його дії сплив 10 лютого 2009 року, тоді як з позовом банк звернувся 07 листопада 2012 року, тобто поза межами шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертої статті 559 ЦК України.

З огляду на викладене, та враховуючи, що строк виконання основного зобов`язання настав 10 лютого 2009 року, то ПАТ «Укрсоцбанк» був зобов`язаний пред`явити вимоги до поручителя про стягнення всієї суми кредитної заборгованості в строк до 10 серпня 2009 року, як того вимагає частина 4 статті 559 ЦК України.

Оскільки із вказаними позовними вимогами ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся 07 листопада 2012 року, то ним пропущений шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2 , у зв`язку з чим договір поруки від 21 червня 2007 року № 07-15/775, укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , є припиненим.

Тому є правильними висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до поручителя ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що судом не врахований Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», прийнятий 03 липня 2018 року (далі - Закон України № 2478-VIII), не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, з огляду на таке.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу І Закону України № 2478-VIII частину четверту статті 559 ЦК України викладено в такій редакції: «4. Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2478-VIII передбачено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Враховуючи наведене, необґрунтованими є доводи заявника про те, що суди безпідставно не застосували положення частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції Закону України № 2478-VIII, оскільки незважаючи на те, що цей Закон застосовується також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, не можуть бути застосовані до врегулювання спірних правовідносин, зважаючи на те, що до моменту набуття чинності Законом України № 2478-VIII строк для звернення банку з позовом до поручителя закінчився. Тобто відносини щодо поруки були припинені до введення в дію Закону України № 2478-VIII.

Доводи касаційної скарги про те, що АТ «Альфа-Банк» не приймав участі у справі під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, так як не був сповіщений належним чином, сторону не було замінено під час розгляду в апеляційній інстанції, на належного кредитора АТ «Альфа-Банк» є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи ні позивач, ні АТ «Альфа-Банк» з заявою про заміну сторони до суду не зверталися.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 496/1095/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 14-145цс18, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки у цих справах встановлені інші фактичні обставини справи.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою апеляційним судом оцінкою умов договору поруки, якими обумовлено строк її припинення, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих умов, як таких, що не встановлюють строк дії поруки, що давало б можливість застосувати до спірних правовідносин шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України та визнати поруку припиненою.

Проте ці аргументи були належним чином перевірені апеляційним судом і з урахуванням встановлених обставин спростовані під час розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Борщенка Костянтина Юрійовича, який діє в інтересах Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук