Категорія №2.16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 жовтня 2010 року Справа № 2а-5094/10/1270

               Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді:                                        Пляшкової К.О.,

при секретарі:                    Любімовій Г.Ю.,

за участю представників

позивача:                              Гордійчука О.М.,

                                        Харченка О.В. (довіреність № 34 від 16.04.2010),   

відповідача:                              Нечипорук В.М. (довіреність № 34-03/1241 від 04.03.2010),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Біловодської центральної районної лікарні до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про скасування рішення від 27.04.2010 № 141, -

ВСТАНОВИВ:

          24 червня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Біловодської центральної районної лікарні до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про скасування рішення від 27.04.2010 № 141.

          В обґрунтування позовних вимог зазначено, що державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області в період з 12.04.2010 по 16.04.2010 проведено перевірку дотримання державної дисципліни цін при формуванні, встановленні та застосуванні плати (тарифів) за платні послуги, які надають лікувально-профілактичні і комунальні заклади охорони здоров’я згідно вимог чинного законодавства, за результатами якої складено акт № 178 від 16.04.2010.

          Проведеною перевіркою встановлено завищення тарифу (плати) за медичні послуги, у зв’язку з чим необґрунтовано отримана виручка склала 201278,25 грн.

          З рішенням адміністрація Біловодської центральної районної лікарні не згодна, а саме: з порушеннями щодо плати (тарифу) за медичні послуги «Проведення медичної підготовки водіїв і кандидатів у водії транспортних засобів» та «Зубопротезування».

          Що стосується послуги «Проведення медичної підготовки водіїв і кандидатів у водії транспортних засобів» позивач зазначив, що ця платна медична послуга проводиться на підставі та на виконання ст.48 Закону України «Про дорожній рух», та на виконання наказу Міністерства охорони здоров'я України № 339 від 28.11.1997.

          Так, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України № 339 від 28.11.1997, медичній підготовці підлягають усі кандидати в водії та водії транспортних засобів. Медична підготовка проводиться за рахунок замовників. Без проходження медичної підготовки водії та кандидати у водії транспортних засобів до медичної комісії водіїв транспорту та наркологічного профілактичного огляду не допускаються. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 989 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138» до переліку платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах відносяться послуги, що надаються згідно з функціональними повноваженнями державними і комунальними закладами охорони здоров'я, а саме: п.3 підготовки та навчання з відповідною видачею сертифіката працівників немедичних спеціальностей практичним навичкам подання невідкладної медичної допомоги.

          Що стосується завищення вартості на платну медичну послугу «Зубопротезування», позивач зазначив, що на теперішній час відсутня нормативно-законодавча база регламентуюча порядок складання розрахунку тарифу, тому порядок регулювання тарифів на платні медичні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я, методика визначення вартості медичних послуг законодавчо не визначена і не затверджена. Державний інспектор з контролю за цінами, що здійснив перевірку, зробив висновок щодо завищення тарифу без посилання на нормативні акти, тому такий висновок є безпідставним та не має юридичної сили.

          Послуги зубопротезування надає зубопротезний кабінет, який знаходиться на госпрозрахунковій основі. За весь час існування цього кабінету з державного чи місцевого бюджету на його затрати ні копійки не було виділено, ніякого обладнання не було придбано. Орендна плата не була нарахована, всі послуги зубопротезуванню надаються на застарілому обладнанні яке потребує постійного ремонту.

          У зв’язку з тим, що районний бюджет більш як на 80 відсотків є дотаційним, а охорона здоров’я району на протязі багатьох років фінансується менше ніж 50 відсотків від мінімальної потреби, часто не фінансуються навіть захищені статті в потрібних розмірах. Платні послуги «Зубопротезування» та «Проведення медичної підготовки водіїв і кандидатів у водії транспортних засобів» надавалися на платній основі згідно законодавства України та наказів МОЗ.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.65-68), у яких зазначено, що позивачем порушено порядок формування та застосування цін (тарифів) у період з 31.05.2009 по 31.03.2010. Такі дії призвели до порушення вимог п.6 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України, п.7.11 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 № 1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти».

Відповідно до абзацу 2 статті 4 Закону України «Про ціни та ціноутворення» повноваження по визначенню переліку продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій, надано Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 № 1138 затверджено Перелік платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти». До цього переліку не входить послуга «Проведення медичної підготовки водіїв і кандидатів у водії транспортних засобів», яка надавалася позивачем на платній основі, у зв’язку з чим ним необґрунтовано отримано виручку у сумі 34703,80 грн.

Перевіркою дотримання державної дисципліни цін на платну медичну послугу «Зубопротезування» встановлено, що до складу тарифу (плати) включені статті витрат: «Оплата праці медперсоналу», «Нарахування на соціальні заходи», «Вартість медпрепаратів», «Комунальні витрати», «Придбання обладнання та матеріалів» з нарахуванням 25 % до собівартості послуги у фонд розвитку закладу.

Включення до собівартості послуги відрахувань у фонд розвитку закладу є порушенням вимог п.6 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України, п.7.11 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки бюджетні установи є неприбутковими.

Сума необґрунтовано одержаної виручки за надану платну послугу «Зубопротезування» за період з 01.05.2009 по 31.03.2010 склала 31040,63 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у запереченні на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та  органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.

Отже, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Законом України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Дія цього Закону поширюється на відносини, пов’язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

          Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державним наглядом (контролем) є діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів (далі — органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

          Згідно зі ст.12 Закону України від 03.12.1990 № 507-ХІІ «Про ціни та ціноутворення» координацію роботи по здійсненню політики цін, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін і вжиття заходів щодо регулювання цін і тарифів здійснюється відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами.

          Цей Закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.

          В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Так, ст.8 Закону України від 03.12.1990 № 507-ХІІ «Про ціни та ціноутворення» передбачено, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

- державних фіксованих цін (тарифів);

- граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Державний контроль за цінами відповідно до ст.13 Закону України від 03.12.1990 № 507-ХІІ «Про ціни та ціноутворення» здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України.

Згідно з Положенням про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 № 1819, Державна інспекція з контролю за цінами є урядовим органом, що діє у системі Мінекономіки, відповідальний перед Кабінетом Міністрів України, підзвітний та підконтрольний Міністрові економіки.

Основними завданнями Державної інспекції з контролю за цінами  є:

- організація та здійснення відповідно до законодавства функцій з контролю та нагляду за дотриманням центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів);

- проведення цінових спостережень на споживчому та товарних ринках.

Державна інспекція з контролю за цінами відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого:

- у межах своєї компетенції здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обґрунтування;

- застосовує відповідно до законодавства адміністративно-господарські санкції за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів).

          Відповідно до п.п.5, 12 п.5 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 № 1819, Державна інспекція з контролю за цінами має право приймати відповідно до законодавства рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів) та звертатись до суду з позовами про стягнення до бюджету сум у разі застосування відповідних адміністративно-господарських санкцій, зобов’язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

          Абзацем першим пункту 6 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 № 1819, передбачено, що начальники державних інспекцій з контролю за цінами та їх заступники від імені органів державного контролю за цінами приймають рішення про вилучення до відповідного бюджету сум всієї необґрунтовано одержаної суб’єктом господарювання виручки у результаті порушення державної дисципліни цін та штрафу у двократному її розмірі, а також розглядають справи про адміністративні правопорушення і накладають адміністративні стягнення.

Державна інспекція з контролю за цінами має територіальні органи — державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які становлять єдину систему органів державного контролю за цінами і мають права, передбачені пунктами 5, 6 цього Положення, відповідно до абзаца першого пункту 11 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 № 1819.

Відповідно до ст.14 Закону України від 03.12.1990 № 507-ХІІ «Про ціни і ціноутворення» та пункту 1.3. Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03.12.2001 № 298/519 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238 (далі - Інструкція), необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню і зараховується в дохід відповідного бюджету із застосуванням штрафу у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки за належністю.

Пунктом 1.4. Інструкції передбачено, що підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання суб’єктами господарювання необгрунтованої виручки в результаті порушення ними чинного в періоді, що перевіряється, порядку встановлення та застосування цін і тарифів, які регулюються уповноваженими органами відповідно до вимог законодавства.

Порушеннями порядку встановлення і застосування цін, за які накладаються економічні санкції, є, зокрема:

-  нарахування непередбачених законодавством націнок до цін і тарифів, що регулюються;

- застосування вільних цін (тарифів) на продукцію (послуги, роботи) за умови запровадження для них режиму державного регулювання;

- застосування цін (тарифів) на продукцію (послуги, роботи) з рентабельністю, рівень якої перевищує встановлений відповідно до законодавства граничний;

- застосування цін (тарифів) з порушенням запровадженого порядку обов’язкового декларування їх зміни;

- завищення або заниження розміру передбачених законодавством податків та обов’язкових зборів, що включаються в структуру ціни, або їх невключення в структуру ціни, що регулюється;

- включення в структуру регульованих цін (тарифів) не передбачених законодавством витрат або витрат понад установлені розміри;

- включення у вартість продукції та послуг, ціни (тарифи) на які регулюються, фактично не виконаних або виконаних не в повному обсязі послуг (робіт);

- застосування торговельних і постачальницько-збутових надбавок (націнок) понад установлений граничний розмір;

- застосування цін (тарифів) суб’єктами господарювання за види послуг (робіт), які не передбачені визначеними нормативно-правовими актами, що встановлюють для них відповідні переліки платних послуг;

- застосування цін і тарифів з порушенням інших запроваджених методів регулювання.

Пунктом 2.1 Інструкції передбачено, що необгрунтовано одержана суб’єктом підприємницької діяльності сума виручки, що підлягає вилученню в дохід бюджету, обчислюється:

- при порушенні порядку встановлення і застосування цін (тарифів), що регулюються уповноваженими органами, — як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства;

- при неправомірному застосуванні вільних цін замість фіксованих або регульованих (декларованих) — як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) і вартістю від реалізації продукції (послуг, робіт) за цінами, які повинні застосовуватись згідно з вимогами законодавства;

- при неправомірному застосуванні цін (тарифів) суб’єктами господарювання за види послуг (робіт), які не передбачені визначеними нормативно-правовими актами, що встановлюють для них відповідні переліки платних послуг, — уся сума незаконно стягнутих коштів;

- при включенні у вартість продукції та послуг, ціни на які регулюються, фактично не виконаних послуг (робіт) або виконаних не в повному обсязі — як різниця між одержаною виручкою від реалізації і вартістю продукції та послуг, визначеною відповідно до нормативів, з урахуванням фактичних обсягів виконання.

Пунктом 3.1 Інструкції передбачено, що Державна інспекція з контролю за цінами та державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі приймають рішення про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій у порядку, передбаченому законодавством.

Підставою для прийняття рішень про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій є акти перевірок, які складаються посадовими особами органів державного контролю за цінами.

У судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що провідним держінспектором інспекції з контролю за цінами в Луганській області на підставі посвідчення від 25.03.2010 № 178 проведено планову перевірку Біловодської центральної районної лікарні щодо дотримання державної диципліни цін при формуванні, встановленні та застосуванні плати (тарифів) за платні послуги, які надають лікувально-профілактичні і комунальні заклади охорони здоровя згідно вимог чинного законодавства, за результатами якої складено акт № 178 від 16.04.2010 (а.с.23-54).

Як зазначено у висновках акту перевірки, сума необгрунтовано одержаної виручки за медичні платні послуги Біловодською центральною лікарнею склала 82569,13 грн.

Начальником Державної інспекції з контролю за цінамси в Луганській області прийнято рішення № 141 від 27.04.2010 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін до Біловодської центральної районної лікарні (а.с.55). Цим рішенням вилучено у позивача в доход Державного бюджету 67092,75 грн. необгрунтовано одержаної виручки та стягнуто штраф у сумі 134185,50 грн.

Отже, врахувавши викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач мав право проводити перевірку та приймати рішення про застосування штрафних (економіних) санкцій. Крім того, суд зазначає, що відповідачем проведено зазначену перевірку та прийнято рішення з дотриманням порядку визначеного чинним законодавством.

У судовому засіданні встановлено, що між сторонами виник спір щодо правомірності застосування Державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області до Біловодської центральної районної лікарні економічних санкцій за надання платних медичних послуг: «Зубопротезування» та «Проведення медичної підготовки водіїв і кандидатів у водії транспортних засобів». З іншою частиною виявлених порушень позивач згоден та не оспорює.

Відповідно до ч.3 ст.72 КАС України обставини, які визнаються сторонами можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Враховуючи те, що позивач у судовому засіданні оспорює порушення виявлені відповідачем тільки щодо «Зубопротезування» та «Проведення медичної підготовки водіїв і кандидатів у водії транспортних засобів», суд вважає, що інші обставини викладені у акті перевірки та оскарженому рішенні не потребують доказування перед судом, оскільки сторонами не оспорюють ся та сторони проти цього не заперечують.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог та наданих на нього заперечень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138 затверджено Перелік платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти. До цього переліку входять, зокрема, стоматологічна допомога, що подається населенню госпрозрахунковими відділеннями, кабінетами закладів охорони здоров'я (пункт 11 Переліку); підготовка і навчання з відповідною видачею сертифіката працівників немедичних спеціальностей (громадян за їх бажанням) практичним навичкам подання невідкладної медичної допомоги (пункт 31 Переліку).

Як зазначено в акті перевірки (а.с.43) перевіркою дотримання державної дисципліни цін при формуванні, встановленні та застосуванні плати (тарифів) на платну медичну послугу «Проведення медичної підготовки водіїв і кандидатів у водії транспортних засобів» встановлено наступне: Вищезазначена медична послуга сформована, встановлена і застосована розміром 29,41 грн. за 1 навчання надається без відповідної видачі сертифікату в порушення «Переліку платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я.

Згідно «Даних про надані та сплачені медичні послуги по Біловодській ЦРЛ за період з 01.05.2009 по 31.03.2010 (Додаток № 17 до акту перевірки) ця послуга надана в кількості 1180 на загальну суму 34703,80 грн.

На підставі цього Державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області зроблено висновок, що сума необґрунтовано одержаної виручки Біловодською ЦРЛ, за надану послугу за період з 01.05.2009 по 31.03.2010 склала 34703,80 грн.

Суд з такими висновками відповідача не погоджується та зазначає, що ч.1 ст.48 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії транспортних засобів, відповідні посадові особи органів Міністерства внутрішніх справ України, військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України зобов’язані володіти практичними навичками подання першої медичної допомоги потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних подій, періодично проходити відповідну підготовку за програмами, що затверджуються Міністерством охорони здоров’я України.

Наказом Міністерства охорони здоров’я від 28.11.1997 № 339 затверджено Порядок медичної підготовки водіїв та кандидатів у водії транспортних засобів (далів – Порядок), яким визначено, що медична підготовка водіїв транспортних засобів проводиться на підставі та на виконання ст.48 Закону України «Про дорожній рух».

Метою медичної підготовки водіїв транспортних засобів є оволодіння навичками надання первинної медичної допомоги постраждалим внаслідок дорожньо-транспортних пригод, а також попередження дорожньо-транспортному травматизму завдяки сучасним методам профілактики вживання алкогольних та наркотичних речовин водіями транспортних засобів.

Порядком визначено, що медична підготовка проводиться за рахунок замовників.

Після проходження медичної підготовки водії та кандидати у водії транспортних засобів складають відповідний залік та отримують посвідчення водія про проходження медичної підготовки. Отримані посвідчення є обов’язковим медичним документом, що надається в медичні комісії водіїв транспорту при проходженні попередніх (періодичних) медичних оглядів. Без проходження медичної підготовки водії та кандидати у водії транспортних засобів до медичної комісії водіїв транспорту та наркологічного профілактичного огляду не допускаються.

Отже, на підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивач мав право надавати платну медичну послугу «Проведення медичної підготовки водіїв і кандидатів у водії транспортних засобів».

Посилання представника відповідача щодо відсутності медичної послуги «Проведення медичної підготовки водіїв і кандидатів у водії транспортних засобів» у Переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти, суд вважає необґрунтованими, оскільки, як вже вищезазначено, цей Перелік містить таку платну послугу, як підготовка і навчання з відповідною видачею сертифіката працівників немедичних спеціальностей (громадян за їх бажанням) практичним навичкам подання невідкладної медичної допомоги. На погляд суду, така послуга як проведення медичної підготовки водіїв і кандидатів у водії транспортних засобів, є різновидом підготовки і навчання з відповідною видачею сертифіката працівників немедичних спеціальностей (громадян за їх бажанням) практичним навичкам подання невідкладної медичної допомоги зазначеним у пункті 31 Переліку.

Врахувавши викладене, суд вважає позовні вимоги в цій частини обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. А саме, вилучення у Біловодській ЦРЛ 34703,80 грн. отриманої виручки за цю послугу та штрафу у сумі 69407,60 грн. є безпідставним та необґрунтованим, тому рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області від 27.04.2010 № 141 в цій частині підлягає скасуванню.

Що ж стосується доводів позивача щодо завищення вартості на платну медичну послугу «Зубопротезування» у зв’язку з необґрунтованим включенням витрат на розвиток медичного закладу на рівні 25 % від собівартості послуги, суд зазначає таке.

В акті перевірки (а.с.43) зазначено, що перевіркою дотримання державної дисципліни цін при формуванні, встановленні та застосуванні плати (тарифів) на платну медичну послугу «Зубопротезування» встановлено, що до складу тарифу включені статті витрат: «Оплата праці медперсоналу», «Нарахування на соціальні заходи», «Вартість медпрепаратів», «Комунальні витрати», «Придбання обладнання та матеріалів» з нарахуванням 25 % до собівартості послуги у фонд розвитку закладу.

Згідно «Даних про надані та сплачені медичні послуги по Біловодській ЦРЛ за період з 01.05.2009 по 31.03.2010» послуга «Зубопротезування» надана на загальну суму 124162,50 грн. Таким чином 25 % від цієї суми складає 31040,63 грн.

На підставі викладеного відповідачем зроблено висновок, що сума необґрунтовано отриманої виручки Біловодською ЦРЛ, за надану послугу «Зубопротезування» за період з 01.05.2009 по 31.03.2010 склала 31040,63 грн.

У судовому засіданні встановлено, що Біловодська центральна районна лікарня є юридичною особою та комунальною організацією, яка зареєстрована Біловодською районною державною адміністрацією Луганської області 30.04.2004 (а.с.62).

З штатного розкладу на 2010 рік (а.с.86) вбачається, що стоматологічний кабінет є господарсько-розрахунковим кабінетом та бюджетні кошти на його утримання не надходили (а.с.88).

Пунктом 11 Переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти визначено, що може надаватися платна послуга - стоматологічна допомога, що подається населенню госпрозрахунковими відділеннями, кабінетами закладів охорони здоров'я.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що госпрозрахунковий стоматологічний кабінет Біловодської ЦРЛ мав право надавати платні послуги.

Разом з тим, суд погоджується з висновками відповідача про те, що позивач безпідставно та у порушення вимог діючого законодавства включив до складу тарифу нарахування 25 % до собівартості послуги у фонд розвитку закладу.

Так, згідно п.6 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетна установа – це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи орган, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.

До органів державної влади України, органів місцевого самоврядування та створених ними установ і організацій, що утримується за рахунок коштів відповідних бюджетів, як до неприбуткових організацій застосовується порядок оподаткування, який встановлено п.7.11 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Системним аналізом ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що доходи неприбуткових організацій зараховуються до складу кошторисів на утримання таких неприбуткових організацій використовуються виключно на використання видатків такого кошторису (включаючи фінансування виробничої діяльності згідно з їх статутами).

У судовому засіданні встановлено, що нарахування 25 % до собівартості послуги у фонд розвитку закладу є тим доходом, який використовувався не на фінансування виробничої діяльності.

Суд вважає за потрібне також зазначити, що діючим законодавством не надано позивачу права включення до складу тарифу на платні медичні послуги такої статті витрат, як відрахування у фонд розвитку закладу. Розмір таких відрахувань також на законодавчому рівні не визначений.

Таким чином, позивач не мав права нараховувати 25% до собівартості послуги у фонд розвитку закладу при наданні платних послуг, оскільки отримання прибутку суперечить взагалі меті діяльності бюджетної установи.

Отже, у судовому засіданні встановлено, що Біловодською ЦРЛ, яка є бюджетною та неприбутковою установою (закладом), за період з 01.05.2009 по 31.03.2010 отримано необґрунтовано одержану виручку у розмірі 31040,63 грн.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про ціни та ціноутворення» вся необґрунтована одержана виручка підлягає вилученню в доход відповідного бюджету. Крім того стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що доводи позивача та позовні вимоги в цій частини є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а саме: рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області від 27.04.2010 № 141 в частині вилучення у Біловодської центральної районної лікарні  в доход Державного бюджету 34703,80 грн. (кошти отримані за проведення медичної підготовки водіїв і кандидатів у водії транспортних засобів) та стягнення штрафу у сумі 69407,60 грн. слід скасувати.

Згідно ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), а у випадку часткового задоволення позову – відповідно до задоволених вимог.

Згідно ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст.17, 18, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

           Адміністративний позов Біловодської центральної районної лікарні до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про скасування рішення від 27.04.2010 № 141, - задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області від 27.04.2010 № 141 в частині вилучення у Біловодської центральної районної лікарні  в доход Державного бюджету 34703,80 грн. та стягнення штрафу у сумі 69407,60 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Біловодської центральної районної лікарні (92800, Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Петровського, 32, ідентифікаційний код 01983358) судові витрати у сумі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

             Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

           СуддяК.О. Пляшкова