Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #117487638




КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 752/18370/16-ц

провадження №22-ц/824/8989/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Нежури В.А.,

за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,

учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,

представник відповідача ОСОБА_5,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року /суддя Колдіна О.О./

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась з вимогами про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори 26.07.2013 р. за реєстровим №8-3.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори 26.07.2013 р. за реєстровим № 8-3; вирішено питання судових витрат. /т. 2 а.с. 133-137/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила заочне рішення суду скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_3 не є належним позивачем у справі. Так, в якості заінтересованих осіб, повноважних пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК Україну можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) порушені у зв`язку із вчиненням заповіту. З наявних у справі матеріалів, в тому числі зі змісту позовної заяви не вбачається, що позивачка має суб`єктивне право на спадкування після смерті ОСОБА_4 - входить в коло спадкоємців, ст.1223 ЦК України. Отже, не маючи права на спадкування, позивачка ОСОБА_3 є неналежним позивачем у позові а отже у позові слід було відмовити.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів. Вказував, що у 2010 році між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір довічного утримання за яким вона отримала у власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказував, що ОСОБА_2 постійно здійснювала на ОСОБА_4 психологічний вплив, обмежувала її у спілкування та підпоювала спиртними напоями. Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ініціювала провадження щодо недійсності договору довічного утримання, усунення перешкод у користуванні квартирою. З 2013 року ОСОБА_4 була поставлена на облік у психоневрологічний диспансер та мала необхідність у підказках та допомозі, а тому ОСОБА_3 звернулась з позовом про визнання заповіту недійсним, оскільки заповідачка, як її підопічна, не усвідомлювала своїх дій та не могла керувати ними. Вказував, що ОСОБА_3 є належною позивачкою, оскільки ОСОБА_2 не визнавала її права на квартиру за договором довічного утримання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 13.03.2010 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено Договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Другої київської нотаріальної контори Ткач О.А.

Відповідно до п.6 зазначеного Договору ОСОБА_3 зобов`язалась в межах матеріального забезпечення, яке становить розмір місячної пенсії 1200 гривень, з індексацією, довічно утримувати ОСОБА_4 ,, надаючи їй комплекс послуг, зберегти її право пожиттєвого безкоштовного проживання у кв. АДРЕСА_2 , без права постановки на реєстраційний облік та проживання в ній сторонніх осіб, своєчасно вносити квартирну плату, згідно розрахункової книжки ЖЕКу, за рахунок суми матеріального забезпечення і в межах її вартості, зобов`язалась забезпечувати її необхідним харчуванням, купувати і безоплатно доставляти до місця її проживання продукти харчування, одяг, медикаменти, забезпечити надання побутових послуг. Про прийняття таких речей або послуг, в рахунок вартості матеріального забезпечення, ОСОБА_4 повинна була надавати відповідну розписку.

26.07.2013 р. ОСОБА_4 , складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори 26.07.2013 р. за реєстровим № 8-3, відповідно до якого на випадок своєї смерті вона заповідала все своє майно, яке буде належати їй на момент смерті, ОСОБА_2 .

ОСОБА_4 , звернулась 13.08.2013 р. до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання, посилаючись на неналежне його виконання.

ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання ОСОБА_2 .

До участі у справі була залучена ОСОБА_2 , як спадкоємиця померлої за заповітом.

Також судом встановлено, що 26.06.2013 р., 02.07.2013 р. ОСОБА_3 зверталась до Голосіївського РУ ГУ МВС України у м. Києві з заявами щодо примусового обмеження спілкування з ОСОБА_4 з боку ОСОБА_2 та не допуску її до підопічної.

23.07.2013 р. ОСОБА_3 звернулась до прокуратури Голосіївського району м. Києва щодо відсутності ОСОБА_4 , за місцем постійного проживання та можливе здійснення на неї впливу

Відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02.06.2015 р. у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено та встановлено належне виконання ОСОБА_3 своїх обов`язків за договором довічного утримання.

Зазначене рішення залишено без змін відповідно до ухвали Апеляційного суду м. Києва від 29.07.2015 р., та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 30.12.2015 р.

В подальшому, ОСОБА_2 ,, як спадкоємиця після смерті ОСОБА_4 , звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва про визнання недійсним договору довічного утримання від 13.03.2010 р., за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до позивача у справі.

Позивач, зважаючи на можливе порушення своїх прав з боку ОСОБА_2 , звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що при складанні заповіту від 26.07.2013 р. ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії, наданого Центральною поліклінікою Солом`янського району 05.07.2013 р., ОСОБА_4 страждає вираженим зниженням інтелектуально-мнестичних функцій та за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

15.08.2013 р. Київським міським психоневрологічним диспансером надано консультативний висновок, відповідно до якого ОСОБА_4 страждає на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу, вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням зі зміною особистості.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 767 від 29.11.2018 р. ОСОБА_4 на момент складання заповіту 26.07.2013 р. страждала на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом (F01.8 згідно з МКХ-10) та за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався ч. 1, п.2 ч.2 ст.16 ЦК про те, що кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

П. 3 ст. 203 ЦК України, визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Саме волевиявлення є важливим зовнішнім проявом будь-якого укладеного правочину. Волевиявлення має бути спрямоване на досягнення відповідного юридичного наслідку в результаті укладення будь-якого правочину.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Підстави недійсності правочину встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зважаючи на висновок судово-психіатричної експертизи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в момент складання ОСОБА_4 заповіту від 26.07.2013 р. остання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а отже даний правочин є недійсним.

Доводи апеляційної скарги, про те, що в якості заінтересованих осіб, повноважних пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК Україну можуть бути виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України порушені у зв`язку із вчиненням заповіту, колегією суддів не приймаються до уваги, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 зверталась з позовом про встановлення неналежного виконання ОСОБА_3 своїх обов`язків за договором довічного утримання, у позові відмовлено.

В подальшому, ОСОБА_2 , як спадкоємиця після смерті ОСОБА_4 , звернулась з позовом про визнання недійсним договору довічного утримання від 13.03.2010 р., за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до позивача у справі, позов залишено без розгляду.

Таким чином, ОСОБА_2 в різний спосіб оспорює права на квартиру АДРЕСА_1 .

Разом з тим, 26.07.2013 р. ОСОБА_4 , складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори 26.07.2013 р. за реєстровим № 8-3, відповідно до якого на випадок своєї смерті вона заповідала все своє майно, яке буде належати їй на момент смерті, ОСОБА_2 , перелік майна не встановлений.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновків, що ОСОБА_3 має право на оскарження заповіту, оскільки в разі оспорення права власності на квартиру АДРЕСА_1 , зазначена квартира може ввійти у перелік спадкового майна, за заповітом, який, відповідно до експертного висновку, ОСОБА_4 складено не усвідомлюючи значення своїх дій та за неможливості керувати ними, а отже суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що даний правочин є недійсним.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати, оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, витрати, заявлені ОСОБА_2 стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року - залишити без задоволення.

Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді:



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація