ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2010 р.           Справа № 2-а-3765/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді: Дончика В.В.,

при секретарі судового засідання: Ваталінській М.А.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача –Безносюк Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області (далі - УПФ України у Липовецькому районі) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії

в с т а н о в и в :

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом  до УПФ України у Липовецькому районі про визнання протиправними дій та зобов’язання виплатити грошову допомогу в розмірі 10 посадових окладів, у відповідності до вимог статті 37 Закону України „Про державну службу”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 13.09.1993 року вона працювала у на різних посадах, віднесених до державної служби.

Наказом УПФ України у Липовецькому районі від 01.04.2010 року № 14.0, її було звільнено з посади головного спеціаліста відділу з призначення пенсій у зв’язку із достроковим виходом на пенсію та виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України. При звільненні позивачеві була виплачена вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку.

На час звільнення позивач мала загального трудового стажу - 36 роки і 10 місяців, з них стажу державної служби - 16 років і 6 місяців. Крім того, на час звільнення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, досягла віку, який гарантував їй достроковий вихід на пенсію, відповідно до ст. 21 Закону України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”.

Позивач також зазначила, що вона була оформлена на пенсію як державний службовець за вищевказаною нормою, у зв’язку із цим відповідно до ч. 13 ст. 37 Закону України „Про державну службу” вона має право на виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Керуючись положеннями ст. 37 КЗпП України, ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про виплату належної їй грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів.

Проте листом УПФ України у Липовецькому районі Вінницької області їй було відмовлено у виплаті цієї грошової допомоги.

Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає протиправними, тому звернулася в суд із вищезазначеними позовними вимогами.

В судовому засіданні позивач, пославшись на обставини, викладені в позові, підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, пославшись на свої письмові заперечення (а.с.24-25), зауважив наступне.

Виходячи із положень Закону України «Про державну службу»грошова допомога у розмірі 10 посадових окладів виплачується при фактичному виході на пенсію державного службовця (досягнення граничного віку перебування на державній службі), тобто у разі припинення трудових відносин.

Тобто, грошова допомога у розмірі 10 посадових окладів виплачується при розірванні трудового договору у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця. Оскільки позивач була звільнена за п. 2 ст. 40 КЗпП України внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, у відповідача не було законних підстав для виплати позивачеві зазначеної грошової допомоги.

В задоволенні позову останній просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до Наказу УПФ України у Липовецькому районі від 01.04.2010 року № 14.0 ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу з призначення пенсій, у зв’язку із достроковим виходом на пенсію та виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України. При звільненні позивачеві була виплачена вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку.

Матеріали пенсійної справи ОСОБА_1, які були оглянуті в судовому засіданні, свідчать про те, що пенсія за віком їй була призначена 13.04.2010 року. Разом із тим, остання має загальний трудовий стаж 36 роки і 10 місяців, з них стаж державної служби - 16 років і 6 місяців.

24.09.2010 року позивач керуючись положеннями ст. 37 КЗпП України звернулася до УПФ України у Липовецькому районі Вінницької області із заявою про виплату належної їй грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів (а.с. 7).

Листом УПФ України у Липовецькому районі Вінницької області вих. №3510 від 30.04.2010 року ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті цієї допомоги у зв’язку із безпідставністю вимог для її виплати.

Визначаючись щодо позовних вимог та заперечень відповідача, суд, вирішуючи справу по суті, виходить із наступного.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»вiд 16.12.1993  № 3721-XII (у редакції чинній станом на момент звільнення позивача), особам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж для чоловіків - 25 років, для жінок - 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, - стаж роботи, який дає право на цей вид пенсії.

Оскільки в преамбулі Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»зазначено, що він гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя, а також у зв'язку з тим, що зазначений закон не встановлює обмежень для громадян похилого віку в залежності від посад, які вони займали до виходу на пенсію, суд прийшов до висновку, що норма, викладена у ст. 21 зазначеного закону, повинна застосовуватися також у разі призначення пенсій відповідно до Закону України „Про державну службу”.

Статтю 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»було виключено на підставі пп. 3 п. 22 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Але зміни, внесені до Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»підпунктом 3 пункту 22 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно до ч. 2 ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України»вiд 16.10.1996 № 422/96-ВР якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

У ст. 74 зазначеного Закону передбачено, що Конституційний Суд України може вказати на преюдиціальність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

Рішення Конституційного Суду  України  від 22.05.2008 року N 10-рп/2008 має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами,  які виникли  внаслідок дії  положень статей зазначених законів, які визнані неконституційними, і що передбачено у самому рішенні.

Крім того,  відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи громадян гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін чи чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що на час звільнення позивача були чинними положення ст. 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»в редакції, що діяла до внесення в них змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», так як положення останнього Закону щодо внесення змін визнані неконституційними і втратили чинність.

Оскільки на момент звільнення позивача з роботи, стаття 21 Закону України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” діяла, суд приходить до висновку про правомірність призначення позивачеві пенсії державного службовця достроково за півтора року до встановленого законодавством строку.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при припиненні трудового договору вихідна допомога виплачується у випадках і розмірі, передбачених як ст. 44 КЗпП, так і іншими нормами закону. Наприклад, при звільненні державного службовця у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі вихідна допомога виплачується йому не за ст. 44 КЗпП, а згідно зі ст. 37 Закону «Про державну службу».

На підставі ч. 2 ст. 37 Закону України «Про державну службу»вiд 16.12.1993  № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Згідно із ч. 13 ст. 37 Закону України «Про державну службу», державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Суд вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що у нього не було законних підстав для виплати позивачеві зазначеної грошової допомоги, оскільки вона була звільнена за п. 2 ст. 40 КЗпП України, а не у разі виходу державного службовця на пенсію, як це передбачено ч. 13 ст. 37 Закону України «Про державну службу», з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України „Про державну службу”, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; 7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону.

Проаналізувавши норми ст. 36 Кодексу законів про працю України, ст. 30 Закону України „Про державну службу” можна зробити висновок про те, що немає такої окремої підстави припинення трудового договору та державної служби, як вихід особи на пенсію.

Тому суд вважає, що для виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів визначальним є факт виходу державного службовця на пенсію та припинення ним трудових відносин.

У даному випадку позивач фактично припинила трудові відносини з відповідачем, потім звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Липовецькому районі Вінницької області із документами, необхідними для призначення пенсії державного службовця, а після призначення йому відповідної пенсії звернувся до відповідача із заявою від 29.04.2010 р. про виплату їй грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів (а.с.7).

Суд вважає, що оскільки позивач, на момент призначення їй пенсії державного службовця, за своїм віком, страховим стажем та стажем державної служби набула право на достроковий вихід на пенсію відповідно до ст. 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», відповідач зобов'язаний був виплатити йому грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, згідно із ч. 13 ст. 37 Закону України «Про державну службу».

Натомість відповідач необґрунтовано, без законних підстав відмовив позивачеві у виплаті зазначеної грошової допомоги.

Відтак, відповідач діяв протиправно, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не надав жодних належних доказів, якими б підтверджувалася правомірність його відмови у виплаті позивачеві грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, згідно із ч. 13 ст. 37 Закону України „Про державну службу”.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, суд дійшов висновку, що відповідач у даному випадку діяв неправомірно, не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області щодо невиплати грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 посадових окладів.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3,40 грн. понесених судових витрат.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови оформлено: 23.10.2010 року.

Суддя                                                                                  Дончик Віталій Володимирович