КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Мельника В.В.,

суддів Фрич Т.В., Юрдиги О.С.

за участі секретаря Могильної А.Г.

прокурора Сідашова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури Корнієнка Є.В. на ухвалу слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 29 липня 2021 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області 29.07.2021 відмовлено у задоволенні клопотання тимчасово виконуючого обов`язки старшого слідчого відділення розслідування злочинів загально-кримінальної спрямованості слідчого відділу Вишгородського РУП ГУНП в Київській області Срібного О.С., погодженого заступником керівника Вишгородської окружної прокуратури Корнієнком Є.В., про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021111150000773 від 16.07.2021 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240 КК України.

Ухвалою слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області 04.08.2021 виправлено описку у вступній та резолютивній частині ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 29.07.2021 за результатами розгляду клопотання тимчасово виконуючого обов`язки старшого слідчого відділення розслідування злочинів загально-кримінальної спрямованості слідчого відділу Вишгородського РУП ГУНП в Київській області Срібного О.С., погодженого заступником керівника Вишгородської окружної прокуратури Корнієнком Є.В., про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021111150000773 від 17.07.2021 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240 КК України, та зазначено дату внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021111150000773 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240 КК України, - 17.07.2021.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор у кримінальному провадженні - заступник керівника Вишгородської окружної прокуратури Корнієнко Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання, та накласти арешт на майно, яке виявлено та вилучено під час огляду місця події в період часу з 00 год. 23 хв. по 00 год. 25 хв. за адресою: АДРЕСА_1, на відстані близько 6 метрів від берегу Київського водосховища, а саме: генераторний мотор (мотопомпа) марки «Honda» з маркуванням PKT GCDCT-3379650 AL-KO MADE in ITALI та генераторний мотор (мотопомпа) марки «Honda», червоного кольору, на якому наявне маркування МО-2101025080 S\N 012021. P0291… 36\110… SOCDM 020Z0087-40, із забороною відчуження, користування та розпорядження.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, прокурор зазначав, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою.

На переконання прокурора, майно, вилучене під час огляду місця події за адресою: АДРЕСА_1, на відстані близько 6 метрів від берегу Київського водосховища, є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240 КК України, містить на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, а також може бути використане як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому у відповідності до ст. 98 КПК України є речовими доказами у даному кримінальному провадженні.

У ході досудового розслідування необхідно провести перевірку вилучених речей для встановлення всіх обставин, які мають значення для розслідування даного кримінального провадження.

Крім того, апелянт вважав, що на спірне майно необхідно накласти арешт для запобігання можливості його пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження

Власник вилученого майна ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, клопотань про відкладення судового засідання не подавав.

З урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України, заслухавши думку прокурора Сідашова О.В., колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності власника майна.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, СВ Вишгородського РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021111150000773 від 17.07.2021 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240 КК України.

Згідно даних клопотання слідчого, 16.07.2021 о 21 год. 23 хв. до Вишгородського РУП ГУНП в Київській області надійшло повідомлення про те, що за адресою: АДРЕСА_1 невстановлені особи здійснюють намивання піску.

В період часу з 00 год. 25 хв. по 00 год. 25 хв. було проведено огляд місця події за адресою: АДРЕСА_1, під час якого виявлено та вилучено: генераторний мотор (мотопомпа) марки "Honda" з маркуванням PKT GCDCT-3379650 AL-KO MADE in ITALI та генераторний мотор (мотопомпа) марки "Honda" червоного кольору на якому наявне маркування МО-2101025080 S\N 012021. P0291… 36\110… SOCDM 020Z0087-40.

23.07.2021 тимчасово виконуючий обов`язки старшого слідчого відділення розслідування злочинів загально-кримінальної спрямованості слідчого відділу Вишгородського РУП ГУНП в Київській області Срібний О.С. звернувся до слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області із клопотанням, в якому просив накласти арешт на майно у кримінальному провадженні № 12021111150000773, яке виявлено та вилучено під час огляду місця події в період часу з 00 год. 23 хв. по 00 год. 25 хв. за адресою: АДРЕСА_1, на відстані близько 6 метрів від берегу Київського водосховища, а саме: генераторний мотор (мотопомпа) марки «Honda» з маркуванням PKT GCDCT-3379650 AL-KO MADE in ITALI та генераторний мотор (мотопомпа) марки «Honda», червоного кольору, на якому наявне маркування МО-2101025080 S\N 012021. P0291… 36\110… SOCDM 020Z0087-40, із забороною відчуження, користування та розпорядження.

Ухвалою слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області 29.07.2021 відмовлено у задоволенні клопотання слідчого.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні клопотання, слідчий суддя виходив з того, що в матеріалах клопотання відсутня постанова про визнання речовим доказом майна, на яке слідчий просить накласти арешт, та з клопотанням про арешт майна третьої особи до слідчого судді звернувся слідчий, а не прокурор, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 64-2 КПК України.

З таким висновком слідчого судді погоджується і колегія суддів.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

Обгрунтовуючи в клопотанні підстави для накладення арешту на вилучене майно, слідчий зазначив, що вони відповідають критеріям речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, є предметом кримінального правопорушення, та визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.

Разом з тим, як вірно встановлено слідчим суддею, надані суду матеріали не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що генераторний мотор (мотопомпа) марки «Honda» з маркуванням PKT GCDCT-3379650 AL-KO MADE in ITALI та генераторний мотор (мотопомпа) марки «Honda», червоного кольору, на якому наявне маркування МО-2101025080 S\N 012021. P0291… 36\110… SOCDM 020Z0087-40 відповідають критеріям, передбачених ст. 98 КПК України, враховуючи, що відповідне рішення органу досудового розслідування про визнання їх речовими доказами у кримінальному провадженні, у матеріалах справи відсутнє.

Даних на підтвердження наявності такого рішення органу досудового розслідування не надано і прокурором під час апеляційного розгляду.

Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документу, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу, та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та дійти висновку про відповідність цього майна положенням ст. 98 КПК України та наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст. 98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.

Крім того, за правилами ч.ч. 1, 2 ст. 64-2 КПК України, третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.

Як обгрунтовано зазначив слідчий суддя в ухвалі, оскільки у матеріалах справи відсутні відомості про повідомлення про підозру у межах кримінального провадження № 12021111150000773, у тому числі власнику вилученого майна ОСОБА_1 , то вказана особа на даному етапі досудового розслідування має статус третьої особи.

Разом з тим, з клопотанням про арешт належного ОСОБА_1 майна до слідчого судді звернувся старший слідчий відділення розслідування злочинів загально-кримінальної спрямованості слідчого відділу Вишгородського РУП ГУНП в Київській області Срібний О.С., а не прокурор, що свідчить про недотримання вимог ч.ч. 1, 2 ст. 64-2 КПК України під час звернення із таким клопотанням.

На переконання колегії суддів, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна як арешт майна, оскільки за викладених у клопотанні та доданих до нього матеріалах обставинах не доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Крім того, звертаючись із клопотанням про накладення арешту на вилучене майно, слідчий не перевірив, чивиправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника такого майна потребам досудового розслідування, і чи не порушує при вказаних обставинах справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

Таким чином, на переконання колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні. Арешт на вилучене в ході проведення огляду за адресою: АДРЕСА_1 , майно не може бути накладений за обставин, викладених в клопотанні слідчого про арешт майна та з метою, яка передбачена п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а тому слідчий суддя обгрунтовано відмовив у його задоволенні.

Викладені в апеляційній скарзі прокурора доводи про те, що вилучене майно є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240 КК України, містить на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, а також може бути використане як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, самі по собі, за відсутності у матеріалах справи відповідного рішення органу досудового розслідування про визнання їх речовими доказами у кримінальному провадженні, не доводять відповідність вилученого майна критеріям речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України.

Інші доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали слідчого судді колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, та дійшов обгрунтованого висновку про відмову в його задоволенні, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури Корнієнка Є.В. залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 29 липня 2021 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

____________ ___________ ___________

В.В. Мельник Т.В. Фрич О.С. Юрдига