ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2010 р. Справа № 2-а-3356/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,
при секретарі судового засідання: Гонті Інні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Онищенко В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Головного управління юстиції у Вінницькій області
про: скасування постанови та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ :
До суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до Головного управління юстиції у Вінницькій області (далі – відповідач) про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов’язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.08.2010 року позивач звернувся до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області із заявою про примусове виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 10.06.2009 р. №2-а-10165/08, до якої було додано виконавчий лист від 10.08.2010 р. по зазначеній справі (а.с.7).
16.08.2010 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області Онищенком Віктором Миколайовичем винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з огляду на те, що зазначені заходи примусового виконання рішення мають різний спосіб виконання, та запропоновано заявнику пред’явити окремо виконавчий лист зобов’язального характеру (про зобов’язання боржника вчинити певні дії) та виконавчий лист майнового характеру (про стягнення з боржника певної суми) (а.с.5,6).
Позивач вважає, що дана постанова винесена з порушенням ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження”, а тому він був змушений звернутися до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом про її скасування та зобов’язання негайно відкрити виконавче провадження згідно з наданим виконавчим листом.
В судовому засіданні позивач в обґрунтування заявленого позову послався на обставини, що викладені в позовній заяві, та просив суд задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача – державний виконавець Онищенко В.М. в судовому засіданні позов не визнав, в задоволенні позовних вимог просив відмовити в зв’язку з їх необґрунтованістю. Крім того, в судовому засіданні заявив, що виконавчі дії, проведені державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови, відповідають вимогам Закону України “Про виконавче провадження”.
Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження” заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на майно боржника; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Статтею 46 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Проаналізувавши вищезазначені норми закону, суд дійшов висновку, що законодавець розділяє можливість виконання рішень як зобов’язального характеру (щодо зобов’язання боржника вчинити певні дії) та майнового характеру (щодо стягнення з боржника певної суми).
Згідно зі ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред’явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 цього Закону; 7) наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження.
Враховуючи вищевикладене та дійсні обставини справи, суд прийшов до висновку, що подання позивачем до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області виконавчого листа з поєднаними в ньому зобов’язальними та майновими заходами примусового виконання рішення є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження відповідно до п. 7 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження”.
Таким чином оскаржувана постанова є правомірною та не підлягає скасуванню. Також, на думку суду, відсутні підстави для задоволення вимоги про зобов’язання відповідача негайно відкрити виконавче провадження у відповідності до виконавчого листа №2-а-10165/08, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 10.08.2010 р., адже це є прерогативою органу державної виконавчої служби з усією послідовністю дій та правил, передбачених чинним законодавством України.
Враховуючи вищевикладене, та встановивши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні даного позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесених відповідачем витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Вінницькій області щодо визнання протиправною і скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження серії ВП №20824383 від 16 серпня 2010 року та зобов’язання відкрити виконавче провадження відповідно до виконавчого листа №2-а-10165/08 від 10.08.2010 року, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом, відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку та в строки визначені ст. 186 КАС України. Набрання судовим рішенням законної сили визначено ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови оформлено 15 вересня 2010 року.
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович