Справа № 753/17440/17

Провадження № 2/752/854/21

РІШЕННЯ

Іменем України

07.09.2021 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в сумі 910000,00 грн.

В обґрунтування позову було зазначено, що 31.05.2012 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 280000,00 грн., що еквівалентно 35000,00 дол.США зі строком повернення до 31.05.2016 року, що підтверджується розпискою. Однак, в передбачені строки відповідач борг не повернув. Позивач вказує, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути кошти, однак, останній відмовляється від свого обов`язку повернути позичені кошти, а тому позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом та просить суд стягнути із відповідача на користь позивача кошти за договором позики в примусовому порядку.

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 01.12.2017 року, позов було повернуто позивачу для подачі до належного суду.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 27.06.2018 року, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01.12.2017 року було скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 06.09.2018 року, у справі було відкрито провадження та призначено у справі підготовче судове засідання.

Постановою Київського апеляційного суду від 13.12.2018 року, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 06.09.2018 року було скасовано, та прийнято постанову про направлення справи на розгляд до Голосіївського районного суду м. Києва за встановленою підсудністю.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Шкірая М.І. від 05.02.2019 року, справу було прийнято до провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

В жовтні 2019 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , в якій позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсним договір позики, укладений 31.05.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що ОСОБА_2 дійсно був знайомий із сім`єю ОСОБА_3 . Разом із ОСОБА_1 навчався в університеті, вони були друзями. В 2010 році позивач за зустрічним позовом разом зі знайомими вирішили зайнятись підприємницькою діяльністю, та ОСОБА_1 виявив інтерес до їх бізнесу, повідомивши, що готовий прийняти участь в бізнесі та відкритті кав`ярні після продажу квартири. Знайшовши в 2012 році приміщення, ОСОБА_4 повідомив в тому числі і позивача про те, що квартира продана та на його ім`я відкритий депозитний валютний рахунок на суму 30000 дол.США. Між партнерами була досягнута домовленість, що ОСОБА_4 не вносить всю суму інвестицій відразу, а буде знімати кошти для оплати поточних замовлень. В зв`язку з тим, що всі партнери працювали виключно на засадах довіри один до одного та порядності, жодних договорів про спільну діяльність між ними не укладалось. 31.05.2012 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_5 з проханням написати на ім`я його батька розписку про отримання коштів на суму майбутніх інвестицій в спільний бізнес. З огляду на тривалі дружні стосунки позивач написав розписку на ім`я ОСОБА_6 під диктування ОСОБА_1 , без свідків та віддав розписку, останньому. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 та ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_2 , повідомивши про смерть батька, втрату розписки та, попросивши написати нову розписку за тією датою, але безпосередньо на нього. Позивач вказує, що довіряв відповідачу та був впевнений, що ця розписка дійсно є певною гарантією для нього від недобросовісності партнерів. З часом почались проблеми з ведення бізнесу, витрати на ведення діяльності стали вище, ніж прибутки, в зв`язку з чим ОСОБА_4 прийняв рішення припинити свою участь в спільному бізнесі. В 2018 році позивачу стало відомо про те, що сім`я ОСОБА_7 (син і мати) звернулись до суду із позовами про стягнення боргів за двома розписками на загальну суму 65000,00 доларів США. Позивач заперечує наявність між ним та позивачем відносин позики, договір позики між ними не укладався, грошові кошти відповідачем йому не передавались, а відтак він вимушений звернутись до суду із даним зустрічним позовом, оскільки, наявні підстави для визнання договору позики від 31.05.2012 року недійсним.

В зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_8 , на підставі розпорядження керівника апарату суду № 403 від 10.06.2020 р., справу було повторно автоматично розподілено та визначено головуючого суддю Чередніченко Н.П.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.09.2020 року. позов було залишено без розгляду.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 18.09.2020 року, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору, було повернуто заявнику.

Постановою Київського апеляційного суду від 11.11.2020 року, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18.09.2020 року, якою позов було залишено без розгляду, - було скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В червні 2021 року представником ОСОБА_2 було подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, яка є аналогічною за змістом зустрічній позовній заяві, яка була подана до суду в жовтні 2019 р.

В червні 2021 року до суду від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву про визнання договору недійсним, відповідно до якого відповідач за зустрічним позовом просить в задоволенні вимог відмовити, наполягаючи на тому, що він 31.05.2012 року позичив ОСОБА_2 кошти, які, останній, зобов`язався повернути, однак, борг в обумовлені строки повернуто не було. Доводи про те, що ОСОБА_4 не позивач ОСОБА_2 кошти, а дав їх на спільний бізнес не доведені. Наданий висновок поліграфу є неналежним доказом, та не свідчить про фактичне неотримання ОСОБА_2 коштів.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07.07.2021 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач за первісним позовом в судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з викладених в позові підстав. Одночасно вказав, що кошти відповідачу були передані в доларах США та Євро, останні, відповідачем фактично були отримані, однак, в обумовлені строки повернуті не були. В задоволенні зустрічних позовних вимог просив відмовити з огляду на їх недоведеність та безпідставність.

Відповідач за первісним позовом та його представник в судовому засіданні проти задоволення первісних позовних вимог заперечували, зокрема, вказуючи на те, що кошти фактично за розпискою не передавались. Зустрічні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на наявність підстав для визнання договору позики недійсним.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 31.05.2012 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який було оформлено письмовою розпискою, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти в борг в сумі 280000,00 грн. (еквівалент 35000,00 дол. США). Суму боргу ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 31.05.2016 р.

Зазначена розписка була написана ОСОБА_2 власноруч, та факт отримання грошей в борг було засвідчено ним особисто із проставленням дати, підпису та власних даних.

Однак, відповідач за первісним позовом свої зобов`язання щодо повернення грошей не виконав, кошти позивачу за первісним позовом в обумовлений строк не повернув, та доказів зворотному матеріали справи не містять.

Позивач за первісним позовом вказує, що відповідач кошти за договором позики в обумовлені строки не повернув, добровільно повертати борг відмовляється, а відтак наявні підстави для стягнення цих коштів в примусовому порядку.

Сторона відповідача за первісним позовом вказувала на те, що фактично кошти відповідачем отримані не були, між сторонами відсутні боргові зобов`язання, зазначений договір є недійсним, а відтак первісні позовні вимоги є безпідставними.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність первісних позовних вимог, та заперечень на них, суд приймає до уваги те, що правилами статті 524 ЦК України встановлено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, а правилами частини 2 статті 533 цього ж Кодексу встановлено, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

За правилами ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що «відповідно до норм ст.ст. 1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір позики - це один з видів зобов`язань, спрямованих на передачу майна.

Враховуючи, що договір - це взаємна угода сторін, тому в ньому містяться окремі положення, умови, визначаються права та обов`язки сторін. Сукупність вищезгаданих, погоджених сторонами умов і становить зміст договору.

В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 отримав зазначену в договорі (розписці) грошову суму та зобов`язався повернути її у строк до 31.05.2012 року, однак, незважаючи на взяті на себе зобов`язання відповідач не повернув отримані грошові кошти у строк визначений у договорі позики.

Твердження сторони відповідача за зустрічним позовом про те, що фактично ним кошти не були отримані в ході розгляду справи не знайшли свого об`єктивного підтвердження, та стороною відповідача достатніми та переконливими доказами не доведено.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Проте, сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі (ч. 1 ст. 552 ЦК України)

Частиною 1 статті 612 ЦК України, передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Сторона позивача в ході розгляду справи вказувала на те, що відповідач за первісним позовом отримав кошти в сумі 35000,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті на час подачі позову становить суму в розмірі 910000,00 грн. та яка підлягає стягненню із відповідача в примусовому порядку.

Стороною відповідача за первісним позовом розрахунок та твердження позивача в цій частині не спростовані.

Суд звертає увагу сторони відповідача за первісним позовом на те, що 18.09.2013 року у справі №6-63 цс 13 Верховний суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи знайшли об`єктивне підтвердження первісні позовні вимоги, стороною відповідача доводи позову достатніми доказами не спростовані, а відтак суд вважає, що наявні підстави для примусового стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 31.05.2012 року, в зв`язку з чим первісні позовні вимоги підлягають задоволенню.

В частині зустрічного позову суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог сторона позивача вказувала, зокрема, на те, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини позики, договір позики між ними не укладався, грошові кошти відповідачем позивачу фактично не передавались, а відтак наявні підстави для визнання договору позики недійсним.

Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог сторона відповідача вказувала на фактичне отримання позивачем в борг коштів, та відсутність доказів недійсності правочину.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність зустрічних позовних вимог, та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що за приписами ч. 4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Правила, встановлені цими нормами, застосовуються в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ході розгляду справи не знайшло свого об`єктивного підтвердження те, що між сторонами не було укладено договору позики, та те, що цей договір є недійсним, оскільки суду не надано достатніх та переконливих доказів на спростування укладення договору позики та не одержання коштів від позикодавця, у передбаченому ст.ст. 76, 81 ЦПК України порядку.

Твердження позивача за зустрічним позовом про те, що між сторонами були відсутні договірні відносини позики, фактично коштів за договором позики він не отримував, він склав власноруч розписку лише за усної домовленості і під диктовку відповідача, що свідчить про відсутність у нього волевиявлення на укладення оспорюваного договору позики, та наявність підстав для визнання цього договору недійсним, суд до уваги не приймає, оскільки ці посилання спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а інших обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання оспорюваного договору недійсним судом в ході розгляду справи встановлено не було.

Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача за зустрічним позовом не доведено ті обставини на які він посилається як на підставу своїх зустрічних позовних вимог, у зв`язку з чим суд вважає, що в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договору позики недійсним слід відмовити.

В порядку ст.141 ЦПК України, а також приймаючи до уваги те, що при подачі первісного позову, позивачем не було сплачено судовий збір, та суд прийшов до висновку про задоволення первісних позовних вимог, а відтак судовий збір в сумі 8000,00 грн. слід стягнути із відповідача за первісним позовом на користь держави.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивача за зустрічним позовом слід залишити за позивачем за зустрічним позовом по фактично понесеним.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 524, 525, 526, 599, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, ст.ст. 76, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 31.05.2012 року в розмірі 910000 (дев`ятсот десять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, відмовити.

Судові витрати за зустрічним позовом залишити за ОСОБА_2 по фактично понесеним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Голосіївський районний суд міста Києва.

Повні ім`я сторін:

позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Печерським РУГУ МВС України в м. Києві, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Києва, громадянин України, РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Московським РУГУ МВС України в м. Киві, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Головуючий Н.П. Чередніченко