ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7225/21 Справа № 201/14098/19 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2021 року                                                                м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Деркач Н.М.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря Усик А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості (а.с. 2-4).

       Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитно-заставним договором № DNC0A80000144631 від 16.09.2008 року у сумі 14 257,87 доларів США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 70 – 72).

       Ухвалами суду від 09.12.2020 року за заявами відповідачів заочне рішення скасовано і справа призначена до розгляду в загальному порядку (а.с. 101, 112).

       В обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що 16.09.2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладений кредитний договір DNC0A80000144631, відповідно до умов якого АТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 16 509,36 доларів США зі строком повернення до 13.03.2017 року. ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 07.10.2019 року склала 27 911,87 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 4 281,41 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 1967,44 доларів США, заборгованість по комісії за користуванням кредитом – 2 388,80 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором – 17 935,41 доларів США. А також штрафи відповідно договору: штраф (фіксована частина) – 10,16 доларів США; штраф (процентна складова) – 1 328,65 доларів США.

       З метою забезпечення виконання зобов`язання за договором DNC0A80000144631 між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладений договір поруки. У відповідності до п. 5 договору поруки, банк направив на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за договором DNC0A80000144631, яка залишена без задоволення.

       Зазначену вище суму заборгованості позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів, а також понесені ним судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2021 року у задоволенні позову банку відмовлено.

       Не погодившись з даним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ “ПриватБанк”.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з тих підстав, що відповідачем не заявлялася вимога щодо припинення договору поруки, в той час як порука вважається дійсною до встановлення судом факту її припинення. Крім того, апелянт зазначив про помилковість посилання суду першої інстанції на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 10 червня 2013 року про звернення стягнення на предмет застави по боргу відповідача ОСОБА_1 , оскільки зазначене рішення скасовано в апеляційному порядку та у задоволенні позову банку відмовлено. Також апелянт зазначив про те, що надана відповідачем виписка по рахунку не підтверджує факт погашення кредитної заборгованості.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі, кожен окремо, просять залишити її без задоволення з огляду на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.

       Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково огляду на наступні обставини.

       Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

               Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

               Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

       Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

       Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

       Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

               Судом встановлено, що 16.09.2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладений кредитно-заставний договір DNC0A80000144631, відповідно до якого АТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 11283,15 доларів США зі строком повернення до 13.09.2013 року. Згідно із п. 16.3. частина кредиту у сумі 10 947,59 доларів США надана для придбання автомобіля, частина у сумі 7,13 доларів США – для оплати реєстрації автомобіля як предмета застави у державному реєстрі, частина у сумі 328,43 доларів США - на оплату винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту. У п. 16.1.6. встановлена процентна ставка у розмірі 16,92% річних. Погашення кредиту передбачено щомісячними платежами з кінцевим терміном повернення 13.09.2013 року.

       Згідно з п. 16.7. договору предметом застави є автомобіль «Mitsubishi», модель: Outlander, рік випуску 2004, тип ТЗ: легковий універсал-В, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 з 12.09.2008р. За п.16.8.,16.9. вартість предмету застави склала 118 580 грн., а розмір забезпечених ним вимог – 20 943,60 доларів США (а.с. 13-19).

       20.10.2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-БАНК» укладено договір поруки, за яким останній надав поруку за виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань у межах 10 000 грн.

       Також 20.03.2012р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору, за умовами якої п. 17.1. (фактично п. 16.1.) кредитного договору викладено у наступній редакції: загальний розмір кредиту – 16 509,36 доларів США, з яких 10 947,59 доларів США - для придбання автомобіля, 7,13 доларів США – для оплати реєстрації автомобіля як предмета застави у державному реєстрі, 328,43 доларів США – на оплату винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту. Процентна ставка - 16,92% річних. Дата видачі кредиту - 16.09.2008р., кінцевий строк його погашення – 13.03.2017р. (а.с. 21-22).

       21.03.2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 укладено договір поруки, за яким останній поручився за виконання ОСОБА_1 кредитного договору № DNC0A80000144631, повернення кредиту у сумі 16 509,36 доларів США у строк до 13.03.2017р., сплати відсотків у розмірі 1,41% на місяць та комісій винагород та пені (а.с. 23).

       Також встановлено, що у квітні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» зверталося до ОСОБА_1 і до ПАТ «Акцент-Банк» з позовом про стягнення з обох відповідачів 10 000,00 грн. та про звернення стягнення на предмет застави – автомобіль «Mitsubishi», № НОМЕР_2 , у рахунок погашення заборгованості, яка станом на 12.03.2013р. складає 13 130,73 доларів США та складається з 9 456,13 доларів США заборгованості за кредитом, 1057,42 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом, 59,72 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом, 1902,40 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, штрафів 31,28 доларів США та 623,78 доларів США.

       Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 10.06.2013р. по справі № 202/2270/13-ц позовні вимоги ПАТ «ПриватБанк» задоволено частково та ухвалено звернути стягнення предмет застави – належний ОСОБА_1 автомобіль «Mitsubishi», № НОМЕР_2 (а.с. 85-86).

       Ухвалою того ж суду від 25.09.2013р. заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 10.06.2013р. скасовано, справу призначено до розгляду у загальному порядку.

       Рішенням Індустріального райсуду м. Дніпропетровськ від 30.12.2013р. у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

       Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.12.2015р. рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 30.12.2013р. залишено без змін (а.с. 191 – 194).

               Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на те, що ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 07.10.2019р. склала 27 911,87 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 4 281,41 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 1967,44 доларів США, заборгованість по комісії за користуванням кредитом – 2 388,80 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором – 17 935,41 доларів США. А також штрафи відповідно договору: штраф (фіксована частина) – 10,16 доларів США; штраф (процентна складова) – 1 328,65 доларів США. Виконання належним чином зобов”язань ОСОБА_1 за даним кредитним договором забезпечено договором поруки, укладеним між банком та ОСОБА_2 .

               Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банком не доведено, що відповідач ОСОБА_1 має заборгованість перед банком за кредитно-заставним договором. При цьому, порука є акцесорним зобов`язанням, яким забезпечується виконання основного зобов`язання, тому вимоги до поручителя ОСОБА_2 також не підлягають задоволенню.

               Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

               Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

       Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

       Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

       Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін  і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

       Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

       Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

       Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

       Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

       Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

       Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

       Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

               Умовами кредитно-заставного договору від 16.09.2008 року № DNC0A80000144631 сторони визначили окремі самостійні зобов`язання позичальника, деталізувавши його обов`язок повернути весь борг частинами.

       Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

       Матеріалами справи встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 здійснювалися платежі по погашенню кредиту, однак, доказів його повного погашення відповідачем не надано.

       При цьому, посилання відповідача на те, що кредитні зобов*язання виконані ним у зв*язку з реалізацією заставного майна не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки внаслідок задоволення заяви ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду про звернення стягнення на заставне майно, у рахунок погашення кредиту банком було зараховано 85 000 грн., що не оспорюється сторонами у справі.

       Не погоджуючись з розрахунком заборгованості позивача, відповідач не надав свого розрахунку та не заявив клопотання про проведення відповідної судової експертизи.

       За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню.

       Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

       Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також комісію, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Матеріалами справи встановлено, що у п. 16.1.6. кредитного договору встановлена процентна ставка у розмірі 16,92% річних. Договір укладено строком до 13 березня 2017 року. Тому проценти за користування кредитом підлягають стягненню за ставкою 16,92% річних та до 13 березня 2017 року.

Згідно з розрахунком банку, з яким погоджується апеляційний суд, станом на 07 жовтня 2019 року у відповідача була наявна заборгованість за тілом кредиту у сумі 4281,41 доларів США, що у еквіваленті, зазначеному позивачем (за курсом 24,61 грн. за 1 долар США), становить 105 365 грн. 50 коп., яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь банку.

Крім того, на підставі наведених вище вимог закону та положень договору, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 1967,44 доларів США, що еквівалентно 48 418 грн. 70 коп.

Пунктом 4.3 кредитного договору обумовлено сплату позичальником банку винагороди у розмірах і строки, передбачені у пункті 16.1.7 даного договору, яким встановлено оплату винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту -328,43 доларів США, винагорода за надання фінансового інструменту, яка сплачується щомісяця у розмірі 0,60% від суми кредиту, та винагорода за проведення додаткового моніторингу, яка сплачується щомісяця у сумі 349,06 доларів США.

На підставі наведеного, враховуючи встановлення факту наявності заборгованості відповідача за кредитним договором, згідно з розрахунком банку заборгованість по комісії за користування кредитом становить 2388,80 доларів США, що еквівалентно 58 788 грн. 37 коп., яка також підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банку.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом, банк просив стягнути з відповідачів пеню і штрафи за несвоєчасне і неналежне виконання умов кредитного договору.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів, виходячи з наступного.

       У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

       Відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

       При виборі того, який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (п.6 ст.3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру. На цьому також акцентує увагу Верховний Суд у постанові від 19.09.2018 року у справі №664/2784/15-ц.

       На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про неможливість одночасного стягнення з відповідачів штрафів та пені у межах відповідальності за зобов`язаннями за одним і тим самим кредитним договором.

       З огляду на рівень виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, допущення істотного прострочення вимог, що призвело до зростання кредитної заборгованості, дотримуючись принципів розумності та справедливості, уникнення подвійної відповідальності за одне порушення, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів.

       Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

       З урахуванням ст.2 ЦПК України щодо загальних засад та завдань цивільного судочинства та п.4 ч.5 ст.12 ЦПК України відносно обов`язку суду сприяти сторонам в здійсненні їхніх прав, застосовуючи положення ч.3 ст.551 ЦК України суд вправі зменшити розмір неустойки (пені) як цивільно-правової відповідальності боржника за умови, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, на чому також акцентує увагу Верховний Суд України в постанові від 03.09.2014 року у справі №6-100цс14.

       У розумінні ч.3 ст.551 ЦК України істотними обставинами можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

       В ході судового розгляду встановлено, що заборгованість за тілом кредиту складає 4281,41 доларів США, в той час як заборгованість за пенею, нарахованою за прострочення виконання відповідачем кредитних зобов`язань складає 17935,41 доларів США.

       Таким чином, очевидним є те, що заявлений позивачем розмір пені є не співмірним з розміром основного збитку, завданого відповідачем і не відповідає визначеним п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509, ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам конституційного принципу верховенства права, що також передбачено в абз.2 п.3.2 Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року у справі №7-рп/13.

       Враховуючи встановлену неспівмірність, розмір основного збитку, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення ч.3 ст.551 ЦК України та зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банку до 2000 доларів США (що еквівалентно 49 220 грн.).

       Що стосується позовних вимог банку до ОСОБА_2 , то у їх задоволенні слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

       За змістом ж частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

       Матеріалами справи встановлено, що п. 1.3 договору поруки встановлено, що він діє до повного виконання зобов*язань за кредитним договором.

       Положеннями кредитного договору передбачено, що кінцевою датою повернення кредиту є 13 березня 2017 року.

       При цьому до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся у грудні 2019 року, тобто після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

       Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог банку.

       На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 9816,82 грн.

       Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

       Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” задовольнити частково.

       Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” заборгованість за кредитно-заставним договором № DNC0A80000144631 від 16.09.2008 року у сумі 10 637, 65 доларів США, що еквівалентно 261 792 (двісті шістдесят одна тисяча сімсот дев*яносто дві) грн. 57 коп., з яких:

заборгованість за тілом кредиту - 4281,41 доларів США, що еквівалентно 105 365 (сто п*ять тисяч триста шістдесят п*ять) грн. 50 коп.;

заборгованість за відсотками за користування кредитом — 1967,44 доларів США, що еквівалентно 48 418 (сорок вісім тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 70 коп.;

заборгованість по комісії за користування кредитом — 2388,80 доларів США, що еквівалентно 58 788 (п*ятдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн. 37 коп.;

пеня за несвоєчасне виконання зобов”язання — 2000 доларів США, що еквівалентно 49 220 (сорок дев*ять тисяч двісті двадцять) грн.

В іншій частині позову Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 відмовити.

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” судовий збір у сумі 9816,82 грн.

       Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

       Судді:                                                                        Н.М. Деркач                

                                                                               І.Ю. Ткаченко

                                                                               М.М. Пищида