ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2010 рокуСправа № 2а-2707/10/0370

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

при секретарі Курбаю О.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Куц С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом підприємця ОСОБА_1 до Володимир-Волинської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся з позовом до Володимир-Волинської об’єднаної державної податкової інспекції (далі – відповідач, Володимир-Волинська ОДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 вересня 2010 року №0011251701/0/10144 про визначення суми податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 41570,00 грн. та №0011261701/0/10143 про визначення суми податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в розмірі 82182,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що в ході проведення відповідачем планової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства встановлено, що в період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, підприємець ОСОБА_1 перевищив граничний рівень виручки в 500000,00 грн. та сума виручки за 2008 рік склала 625747,00 грн., з огляду на що підприємець повинен був перейти на загальну систему оподаткування, починаючи з наступного періоду. Внаслідок виявленого порушення, Володимир-Волинська ОДПІ здійснила донарахування податкових зобов’язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість. Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, позивач зазначає, що у 2008 році здійснював свою діяльність з надання експедиторських послуг згідно укладеного договору із ЗАТ «Графія Україна» від 10.09.2007 року. Для виконання договору транспортної експедиції підприємець залучав інших суб’єктів господарювання. Від загальної суми коштів, які надходили на розрахунковий рахунок позивача від замовника послуг, сума оплати експедитору була значно меншою, оскільки частина коштів була транзитною, яка отримана на рахунок підприємця для відшкодування його витрат по залученню інших суб’єктів господарювання. З огляду на вказані обставини позивач вважає, що Володимир-Волинською ОДПІ неправомірно визначено всю суму, яка надходила на його розрахунковий рахунок, як валовий дохід. Посилається також на те, що згідно виписки з банку про рух коштів на розрахунковому рахунку підприємця, сума коштів значно менша ніж та, що зазначена в акті перевірки. Разом з тим вказує на неправомірність донарахування податку на додану вартість за 2009 рік та І півріччя 2010 року, оскільки суб’єкти господарювання, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, не є платниками податку на додану вартість.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просили позов задовольнити.

В поданих суду запереченнях відповідач адміністративний позов не визнав, зазначивши, що матеріали планової виїзної документальної перевірки підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства свідчать, що у 2008 році обсяг виручки позивача, який в той час перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, перевищив визначений ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» граничний рівень 500000,00 грн. і склав 625747,42 грн. Згідно вимог чинного законодавства позивач зобов’язаний був перейти на загальну систему оподаткування, починаючи з 01.01.2009 року, чого зроблено не було, у зв’язку з чим підприємець ОСОБА_1 неправомірно перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності у 2009 році. Враховуючи вказані порушення, Володимир-Волинською ОДПІ було донараховане податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб на суму перевищення, яке було допущене у 2008 році, та на суму виручки позивача за 2009 рік. Крім того, оскільки позивач не був зареєстрований платником податку на додану вартість, однак допустив перевищення обмеження щодо обсягів виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), то він в обов’язковому порядку зобов’язаний був подати до органу ДПС заяву про реєстрацію його платником ПДВ. З огляду на те, що позивачем не було подано заяву про реєстрацію його платником ПДВ з 01.01.2009 року, то податковим органом було донараховано податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість, починаючи з 01.01.2009 року.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала подані суду заперечення в повному обсязі та просила у задоволенні позову підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд прийшов до висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити, з врахуванням наступного.

Судом встановлено, що Володимир-Волинською ОДПІ проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та іншого законодавства суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, за наслідками якої складено акт від 09.09.2010 року №819/17-2805515034.

У висновку акту перевірки зазначено про встановлені податковим органом порушення підприємцем п.п.4.2.8 п.4.2 ст.4, п.п.8.1.3 п.8.1 ст.8, ст.ст.18, 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та розділу IV Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року №12, в результаті чого встановлено заниження чистого доходу в сумі 277134,39 грн., в тому числі за 2008 рік в сумі 78592,14 грн., за 2009 рік в сумі 198542,25 грн. та нараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 41570,00 грн., в тому числі за 2008 рік в сумі 11789,00 грн., за 2009 рік в сумі 29781,00 грн. Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем п.9.4 ст.9, п.10.2 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 54788,00 грн., в тому числі за 2009 рік в сумі 52944,00 грн., за І півріччя 2010 року в сумі 1844,00 грн.

За наслідками перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 13 вересня 2010 року №0011251701/0/10144, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 41570,00 грн., та №0011261701/0/10143, яким підприємцю визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в розмірі 82182,00 грн.

Указом Президента України від 3 липня 1998 року №727/98  «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі – Указ) запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва, пункт перший статті 1 якого надає фізичним особам право перебувати на такій системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Згідно з положенням пункту 4 статті 1 цього Указу під виручкою розуміють суму, фактично отриману суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

У разі порушення вимог, установлених статтею 1 Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу) (стаття 5).

Як встановлено в судовому засіданні та не оспорюється учасниками судового процесу, підприємець ОСОБА_1 протягом 2008 року перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

З акту перевірки вбачається, що обсяг виручки позивача у IV кварталі 2008 році перевищив визначений Указом граничний рівень в 500 тис.грн. та склав 625747,42 грн., з огляду на що суд вважає правомірними висновки податкового органу про те, що позивач починаючи з наступного звітного періоду, тобто з 01.01.2009 року, повинен був перейти на загальну систему оподаткування.

Суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що частина коштів, які надходили на його розрахунковий рахунок, є транзитною, з огляду на що сума чистого доходу позивача є значно меншою.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Генерального договору транспортної експедиції №ТЕ-1/910 від 10.09.2007 року, укладеного між Українсько-німецьким ЗАТ «Графія Україна» (замовник) та підприємцем ОСОБА_1 (експедитор), позивачем надавались транспортно-експедиційні послуги, що підтверджується актами здачі-прийомки виконаних робіт (а.с.24-47).

Як ствердив позивач в судовому засіданні, для виконання послуг з надання транспортно-експедиційних послуг ним протягом 2008 року залучались інші суб’єкти господарської діяльності, що підтверджується Генеральним договором транспортної експедиції №ТЕ-1/806 від 10.06.2008 року, укладеним між позивачем (замовник) та підприємцем ОСОБА_5 (експедитор), актами здачі-прийняття виконаних робіт, підписаними з одного боку підприємцем ОСОБА_1, як замовником, та іншого боку суб’єктами господарювання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТзОВ «Проінвестгруп-ЛТД», ОСОБА_7, як виконавцями, актами надання послуг перевезення, підписаними з одного боку позивачем, як замовником, з іншого боку ТзОВ «Леонтранссервіс», як виконавцем (а.с.48-59).

Статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Згідно п.4.5 Генерального договору транспортної експедиції №ТЕ-1/910 від 10.09.2007 року, укладеного між Українсько-німецьким ЗАТ «Графія Україна» (замовник) та підприємцем ОСОБА_1 (експедитор), експедитор має право на відшкодування додаткових витрат, які виникли у нього при виконанні даного договору, якщо такі витрати підтверджені відповідними документами, здійснювались в інтересах клієнта та по згоді клієнта (а.с.25).

Пунктом 5.2 вищевказаного Договору визначено, що за кожне виконане перевезення замовник здійснює на рахунок експедитора оплату вартості перевезення згідно транспортного замовлення на перевезення в міжнародному автомобільному сполученні, укладеного з експедитором в рамках цього договору, і є його невід’ємною частиною (а.с.25).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено факту залучення ним інших суб’єктів господарювання для належного виконання договору транспортної експедиції, укладеного із ЗАТ «Графія Україна», та відповідно понесення витрат на оплату таких послуг, оскільки з наявних в матеріалах справи документів не вбачається, що інші суб’єкти господарювання залучались саме у зв’язку із виконанням Генерального договору транспортної експедиції №ТЕ-1/910 від 10.09.2007 року та замовник послуг – ЗАТ «Графія Україна» надавав згоду на залучення даних осіб до виконання цього договору. Крім того, договором не передбачено, що в оплату вартості наданих позивачем послуг входить вартість понесених ним витрат у зв’язку із залученням до виконання договору інших осіб.

Разом з тим, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що сума отриманої у 2008 році виручки є значно меншою, що стверджується довідкою банку про рух коштів на розрахунковому рахунку підприємця.

Як ствердила в судовому засіданні представник відповідача, обсяг виручки підприємця ОСОБА_1 у 2008 році визначався згідно відомостей про рух коштів на його розрахунковому рахунку із врахуванням відомостей, зазначених у звітах суб’єкта малого підприємництва – фізичної особи-платника єдиного податку, поданих ОСОБА_1 до податкової інспекції. При цьому, якщо згідно відомостей про рух коштів на рахунку позивача сума була меншою ніж та, що вказана у звіті, податковою інспекцією бралась до уваги сума, що зазначена у звіті.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про порушення позивачем у 2008 році вимог ст.1 Указу внаслідок перевищення встановленого максимального рівня виручки за рік та відповідність висновків акту перевірки встановленим обставинам справи.

Відповідно до п.п.9.12.2 п.9.12. ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту (одержаними не за правилами, встановленими спеціальним законодавством з питань оподаткування, в даному випадку згідно норм Указу), то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно п.п.4.2.8 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом.

Підпунктом 8.1.3 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Відповідно до ст.13 розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

В ході перевірки податковим органом у зв’язку з відсутністю документів, які підтверджують валові витрати підприємця, що безпосередньо пов’язані з одержання доходу у 2008-2009 роках, було обраховано такі витрати відповідно до затверджених норм, та визначено чистий оподатковуваний дохід за 2008 рік в сумі 78592,14 грн., за 2009 рік в сумі 198542,25 грн.

Згідно п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про правомірність прийнятого Володимир-Волинською ОДПІ податкового повідомлення-рішення про визначення підприємцю ОСОБА_1 податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 41570,00 грн.

Що стосується встановлених податковим органом в ході перевірки порушень позивачем Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобов’язання з ПДВ на загальну суму 54789,33 грн., слід зазначити наступне.

Згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку (зокрема, податку на додану вартість), коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 грн. (без урахування податку на додану вартість).

Положення пункту 9.4 статті 9 вказує, якщо обсяг оподатковуваних операцій суб'єкта господарювання протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, то така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за звітним податковим періодом.

Якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), відповідно до яких здійснення оподатковуваних операцій з обсягом, що перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 Закону, то ця особа зобов'язана зареєструватися платником податку на додану вартість до кінця передбаченого законом періоду. Особа, котра не надсилає таку заяву у визначених випадках і строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату податку на додану вартість на рівні зареєстрованого платника податку без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене вбачається, що позивач, обсяг виручки якого від реалізації продукції (виконання робіт, послуг), у 2008 році склав 625747,42 коп., повинен був зареєструватися платником податків.

При цьому суд враховує, що наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців - платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунку - передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податку на додану вартість на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податковим органом правомірно донараховано позивачу податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в сумі 82182,00 грн., починаючи з січня 2009 року, оскільки підприємець ОСОБА_1 не зареєструвався платником ПДВ у визначений строк та не провів відповідні нарахування цього податку впродовж 2009 року та І півріччя 2010 року.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог підприємця ОСОБА_1 про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Володимир-Волинської ОДПІ.

Керуючись ст.ст.11, 17, 158, 160 ч.3, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», Закону України «Про податок на додану вартість», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову підприємця ОСОБА_1 до Володимир-Волинської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 01 листопада 2010 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій