АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-5799/2010 р Головуючий по першій інстанції
Категорія: 46 Савранський О.А.
Доповідач в апеляційній інстанції
Качан О.В.
РІШЕННЯ
іменем України
22 вересня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Іваненка В.Д.
суддів Качана О.В., Захарової А.Ф.
при секретарі Пономаренко Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 липня 2010 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, визнання частково недійсним правочину, встановлення порядку користування квартирою, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю та визнання особи такою, що втратила право користування квартирою,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 липня 2010 року в позові ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково – визнано право власності на всю квартиру АДРЕСА_1, відмовлено у визнанні ОСОБА_3 таким, що втратив право на проживання в спірній квартирі.
Ухвалою того ж суду від 22.07.2010 року скасовано заходи забезпечення позову – знято арешт із спірної квартири.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі вказує, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить рішення скасувати та винести нове, яким повністю задовольнити його вимоги, в зустрічному позові відмовити. Просить також скасувати ухвалу про зняття арешту з квартири.
В засіданні колегії ОСОБА_3 та його представник повністю підтримали доводи апеляції стосовно рішення суду. Стосовно апеляції на ухвалу вважають недоцільним скасування ухвали в разі скасування рішення та визнання права власності на квартиру за обома сторонами.
ОСОБА_4 та її представник просять обидві апеляційні скарги відхилити, рішення та ухвалу суду залишити без змін.
Заслухавши учасників процесу, вивчивши доводи апеляції та матеріали справи, колегія вважає, що скарга на рішення суду підлягає частковому задоволенню, скарга на ухвалу слід відхилити по наступних мотивах.
Судом першої інстанції встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:
Сторони проживали в зареєстрованому шлюбі з 9.12.1997 року по лютий 2007 року. В період спільного проживання в зареєстрованому шлюбі 11.12.1999 року купили квартиру АДРЕСА_2. Покупцем квартири в договорі вказано ОСОБА_4 Наведені факти та правовідносини обґрунтовані наявними у справі доказами і сторонами підтверджено.
Спір між сторонами виник з приводу належності коштів, за які придбана квартира – ОСОБА_3 вказує на придбання квартири за спільні кошти, внаслідок чого вона є спільною сумісною власністю, ОСОБА_4 стверджує про придбання квартири за її особисті кошти, які отримані нею в дар, і по цій причині вважає квартиру своєю приватною власністю.
Доказами купівлі квартири за особисті кошти ОСОБА_4 вказує договір дарування 5000 доларів США від 6.12.1999 року укладений у м. Пулави, рішення Ніжинського районного суду Чернігівської області від 7.05.2010 року про визнання договору дарування дійсним, покази свідків.
Суд першої інстанції на підставі вказаних ОСОБА_4 доказів та за відсутності доказів про заробіток ОСОБА_3 в період 1997-1999 роки визнав факт купівлі спірної квартири за гроші, які належали особисто ОСОБА_4 та, як наслідок, визнав квартиру її особистою приватною власністю.
Однак до такого висновку суд прийшов передчасно, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та неправильно застосовано судом норми матеріального права, які були чинними на момент купівлі спірної квартири.
Зокрема, суд вірно послався на норми ст. 22, 24 КпШС України, які діяли в 1999 році і підлягають застосуванню до даних правовідносин, проте неправильно їх застосував. Судом не враховано, що відповідно до вимог ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Таким чином, не залежно від того, хто із подружжя вказаний покупцем у договорі купівлі-продажу спірної квартири, другий із подружжя автоматично, в силу закону, є його співвласником і надання доказів про його заробіток чи наявність інших коштів, які могли бути використані на придбання спільного майна, закон не вимагає. В зв’язку із наведеним вимога суду першої інстанції про надання ОСОБА_3 доказів отримання ним коштів на придбання квартири не ґрунтується на законі і не є підставою для відмови в позові про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_3 є співвласником квартири в силу закону.
В даному випадку обов’язок доказування купівлі квартири за особисті кошти покладено на ОСОБА_4
Докази надані суду ОСОБА_4 поділяються на письмові та покази свідків.
Письмовими доказами вказано на два договори дарування від 6.12.1999 року між ОСОБА_4 та її матір'ю ОСОБА_5 – а.с. 59 та а.с. 102, і рішення Ніжинського районного суду Чернігівської області від 7.05.2010 року. Наданим письмовим доказам у відповідності з вимогами процесуального закону суд зобов’язаний дати оцінку з точки зору їх належності та допустимості доказування наступних фактів – отримання ОСОБА_4 у дар грошей в іноземній валюті, ввезення отриманих коштів на митну територію України, обмін отриманої в дар іноземної валюти у встановленому законом порядку на грошову одиницю України – гривню, оплата отриманими від обміну подарованої валюти коштами спірної квартири.
Аналізуючи надані докази слід зазначити наступне.
Обидва договори дарування валютних коштів між одними і тими ж особами на суму 5000 доларів США укладені 6.12.1999 року та нотаріально не посвідчені всупереч вимогам ст. 719 ЦК України. Отже жоден із наданих суджу договорів не є допустимим засобом доказування факту дарування іноземної валюти в силу ч. 2 ст. 59 ЦПК України. Один із договорів укладено в м. Пулави, другий – у м. Кутно. У договорі дарування на а.с. 59 нотаріально посвідчені лише підписи сторін у договорі, а сама процедура посвідчення не внесена до реєстру нотаріуса. У підписах ОСОБА_4 на обох договорах, які виконані згідно тексту договору в один день, немає жодної схожості між собою.
В рішенні Ніжинського районного суду Чернігівської області від 7.05.2010 року не вказано, якого договору воно стосується – укладеного в м. Пулави чи в м. Кутно. Суд першої інстанції визнав що рішення суду стосується договору в м. Пулави, в засіданні колегії представник ОСОБА_4 показав, що судом визнано дійсним договір укладений в м. Кутно. Апеляційному суду Черкаської області не надано право давати правову оцінку законності рішення Ніжинського райсуду.
За таких обставин визнавати факт отримання ОСОБА_4 в дар в день 6.12.1999 року 5000 доларів США від своєї матері підстав не вбачається.
Поданими ОСОБА_4 доказами вона доказує сам факт отримання коштів від матері, проте письмових доказів ввезення отриманих коштів на митну територію України, обмін отриманої в дар іноземної валюти у встановленому законом порядку на грошову одиницю України – гривню, оплату отриманими від обміну коштами спірної квартири вона суду не надала.
Допитані судом першої інстанції свідки не були присутні при даруванні, ввезенні валюти на митну територію України, обміні валюти на гривні та оплаті за квартиру. Таким чином всі подані письмові докази та покази свідків не є належними засобами доказування фактів, на які посилається ОСОБА_4 в силу ч. 1 ст. 58 ЦПК України.
По наявним у справі доказам в позові ОСОБА_4 слід відмовити повністю за недоведеності позовних вимог.
Позов ОСОБА_3 слід задовольнити частково, в частині визнання квартири спільною власністю подружжя та визнати за кожним із колишнього подружжя право власності на 1/2 частину квартири в силу ст. 22 КпШС України.
У встановленні порядку користування квартирою по запропонованому варіанту слід відмовити, оскільки кімнати в квартирі є прохідними, без дозволу на переобладнання квартири в установленому порядку встановлення порядку користування неможливе. Варіантів переобладнання позивач суду не надав.
Підстав для визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири від 11.12.1999 року колегія не вбачає.
Оскільки рішенням колегії право власності на спірну квартиру визнано за обома сторонами, сторони мають право розпоряджатися своїми частками з моменту проголошення рішення, апеляційну скаргу на ухвалу про зняття заходів забезпечення позову слід відхилити
Керуючись ст. 22, 24 КпШС України в ред. 1963 року, ст. 719 ЦК України, ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія
в и р і ш и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 липня 2010 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, визнання частково недійсним правочину, встановлення порядку користування квартирою, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю та визнання особи такою, що втратила право користування квартирою задовольнити частково, рішення суду скасувати.
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
В решті позову ОСОБА_3 відмовити.
В позові ОСОБА_4 відмовити повністю.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 липня 2010 року про скасування заходів забезпечення позову шляхом зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 відхилити, ухвалу залишити без змін.
Рішення колегії набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя О.В. Качан