ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"31" серпня 2006 р. | Справа № 1/166/06 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Величко Т.А.
суддів Бойко Л.І., Бандури Л.І.
при секретарі судового засідання Селіховій Г.В.
за участю представників сторін
від позивача: Мезінов О.Г.
від відповідача: Саламатін О.В.
від прокуратури: не з’явився
розглянувши апеляційну скаргу Військової частини А 4465
на постанову господарського суду Миколаївської області від 29.06.2006р.
у справі №1/166/06
за позовом Прокурора Ленінського району м. Миколаєва в інтересах держави в особі ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва
до Військової частини А 4465
про стягнення 165054,12 грн.
встановив:
Постановою господарського суду Миколаївського області від 29.06.06р. (суддя Васильєва Л.І.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто за рахунок активів з Військової частини №А 4465 на користь ДПІ в Малиновському районі м. Миколаєва 103 199 грн. податкового боргу. В останній частині позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що відповідач являється платником податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, всього сума узгодженого податкового зобов’язання з цього податку за 2000-2005р. складає 163 984,90 грн., але задоволенню підлягає лише 103 199 грн. з урахуванням строку давності. Сума 1 069,29 грн. –заборгованість по податку на додану вартість і пеня по податку з власників наземних транспортних засобів не є узгодженою, а тому не вважається податковим зобов’язанням відповідача і не може бути стягнута.
В апеляційній скарзі, не погоджуючись з висновками суду, військова частина А 4465 просить скасувати судове рішення як незаконне, посилаючись на те, що не являється власником транспортних засобів і не підпадає під визначення платника податку, яке міститься в ст.1 Закону України „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”.
Заслухавши доповідача, пояснення представника військової частини, який підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити та представника ДПІ, котрий заперечував проти цього, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11.12.91 №1963-ХІІ (із змінами та доповненнями) платниками цього податку є підприємства, організації, установи, які є юридичними особами та мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, визначені в ст.2 цього Закону, як об’єкт оподаткування.
Відповідно до ст.39 Закону України „Про власність” від 7.02.91 №697-ХІІ (із змінами та доповненнями) майно, що є державною власністю та закріплене за державною установою, належить їй на праві оперативного управління. На праві оперативного управління, як передбачено ч.2 ст.14 Закону України „Про Збройні Сили України”, належить військовим частинам і майно, яке закріплене за ними.
За таких обставин, оскільки платниками вказаного податку є підприємства, організації і установи незалежно від форми власності, на якій вони засновані, в т.ч. й державні, а державні установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління, при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника податку та при чітко визначеному ст.4 Закону України „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” кола осіб, які звільняються від сплати цього податку, застосоване в ст.1 цього Закону поняття „власні транспортні засоби” наряду з правом власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у платника податку на праві повного господарського відання та на праві оперативного управління.
Викладене спростовує твердження апелянта про те, що він не являється платником даного податку.
Не може бути визнане підставою для звільнення відповідача від сплати цього податку і положення ч.2 ст.14 Закону України „Про Збройні Сили України” щодо звільнення майна, закріпленого за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних сил України, від сплати усіх видів податків.
Відповідно до ч.1,3 ст.1 Закону України „Про систему оподаткування” в редакції Закону України від 22.12.98 №333-ХІV,встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, Верховною Радою АР Крим, сільськими, селищними і міськими Радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Як свідчать матеріали справи і це встановлено господарським судом, відповідач зареєстрований як юридична особа, знаходиться на податковому обліку в податковій інспекції і у відповідності зі ст.9 Закону України „Про систему оподаткування” зобов’язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати податок і збори.
Станом на 1.03.06р. відповідач мав узгоджене податкове зобов’язання по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за період 2000-2005р. в сумі 152282 грн.86 коп., з яких 151631,68 грн. –недоїмка, 651 грн.18 коп. –пеня. Це підтверджується розрахунками сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, листом від 13.03.06р. №1/51/237.
У строки, визначені п.5.3 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” зобов’язання погашені відповідачем не були, що стало підставою для звернення до суду за примусовим зверненням стягнення податкового боргу за рахунок активів платника податку, згідно з п.3.1.1 ст.3 вказаного Закону.
Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги частково, врахував норму п.15.2.1 ст.15 Закону №2181, яка визначає, що податковий борг може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов’язання.
З урахуванням зазначеного, постанова господарського суду відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а мотиви відповідача, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для її зміни чи скасування, оскільки спростовується вищевикладеним.
Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 254 КАС України,
колегія суддів ухвалила:
Постанову господарського суду Миколаївської області від 29.06.06р. у справі №1/166/06 –залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвала апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Т.А. Величко
Судді : Л.І. Бандура
Л.І. Бойко