КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14.07.2010                                                                                           № 3/142

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Григоровича О.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

за участю представників:

 позивача:  Зеленецька І.М., дов.від 01.04.10,

 відповідача: Буйвол Д.І., дов.від 01.06.10 № 5, Гріщенко В.І. - директор,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Хіммед.ua”

 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2010

 у справі № 3/142 ( )

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю “Хіммед.ua”

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВ Імекс”

 про                                                   витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Хіммед.ua” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВ Імекс” (далі – відповідач) про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прострочив поставку товару, чим порушив ст.19 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, а також порушив ряд положень Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.10 в позові відмовлено повністю.  Рішення мотивовано тим, що  прострочення доставки вантажу відбулося не з вини відповідача, а тому товариство звільняється від відповідальності.

Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з покладенням на відповідача понесених судових витрат. Скаргу мотивовано тим, що такий вид санкцій, як сплата понад нормованого простою автомобіля, позивачем не погоджувалися і були внесені відповідачем в односторонньому порядку; необґрунтованим є висновок суду про право відповідача притримати вантаж.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.10 позивачеві відновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва  у даній справі; апеляційну скаргу прийнято до провадження з призначенням її розгляду на 14.07.10.

13.07.10 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду  від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу – без задоволення. У відзиві  відповідач звертає увагу суду на той факт, що вантаж може бути переданий позивачеві у разі виконання ним взятих на себе зобов’язань з оплати перевезення, штрафу за простій та відшкодуванню збитків, пов’язаних з його оформленням та зберіганням.

В судовому засіданні 14.07.10 представники сторін підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, відзиву, колегія суддів  дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:                   1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно з частинами першою та другою ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини першої ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

09.10.09 між позивачем (довіритель) та відповідачем укладено угоду у формі заявки на перевезення вантажу - хімічної сировини з м. Лілієнталя (Німеччина) до м. Києва (Україна) через м/п Ягодин. Перевезення повинно бути здійснено автомобілем, державний реєстраційний номер якого НОМЕР_1, водій ОСОБА_1.

Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

В заявці зазначено, що відповідач зобов’язаний доставити вантаж у пункт призначення 19.10.09, а позивач зобов’язаний сплатити вартість перевезення в сумі  700 євро за курсом Національного банку України протягом 3-х днів з дати доставки.

Отже, на підставі заявки від 09.10.09 між позивачем та відповідачем було укладено договір перевезення вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов’язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Як вбачається з копії міжнародно-транспортної накладної № 131009, долученої до матеріалів справи, машина прибула на завантаження до                            м. Лілієнталю і була завантажена 13.10.09.

Відповідно до ст.53 Закону України від 05.04.01 № 2344-III “Про автомобільний транспорт” організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.  Такі правовідносини врегульовані Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956 (далі – Конвенція).

Згідно ч. 1 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.1 дана Конвенція застосовується до будь-якого договору перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів, якщо вказані у договорі місце прийняття вантажу до перевезення і місце, передбачене для передання вантажу, знаходяться на території двох різних країн, одна з яких приймає участь у Конвенції. Держава Україна приєдналася до цієї Конвенції 01.08.06.

Відповідно до ст.17 Конвенції, транспортер несе відповідальність за прострочення доставки. Транспортер звільняється від такої відповідальності, якщо прострочення з доставкою вантажу сталося з вини правомочної за договором особи, внаслідок наказу останньої, не викликаного будь-якою виною транспортера, будь-яким дефектом вантажу чи обставинами, уникнути яких транспортер не міг, і наслідки яких він не міг передбачити.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 17.10.09  на Ягодинську митницю м/п “Ягодин” прибув автомобіль д/н НОМЕР_1 (контрольний талон  № 283810).

Цього ж дня Державною екологічною інспекцією у Волинській області складено акт перевірки дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в якому встановлено факт транспортування з Німеччини в Україну (м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3,  ТОВ “Хіммед.ua”)   автомобілем марки “МАН”, д/н НОМЕР_1 причіп 22314КА згідно CMR № 131009 та інвойсу № 7-2009-UA від 12.10.09 бензил хлориду вагою 122 кг. В акті зазначено, що на час оформлення відсутні дозвіл Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, що суперечить постанові Кабінету Міністрів України № 440 “Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів”.

Згідно з положеннями даної постанови бензил хлорид віднесено до хімічних речовин першого класу небезпеки.

На підставі п. 2 Постанови № 440 підприємства, а також громадяни-підприємці повинні одержати дозвіл на виробництво, зберігання, транспортування (крім транзиту вантажів залізничним транспортом), використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів.

Згідно з п. 3 Постанови № 440 дозвіл видається Мінприроди за погодженням з МОЗ, Держнаглядохоронпраці, Мінтрансом, МВС.

Стаття 11 Конвенції зазначає, що відправник зобов’язаний до передання вантажу приєднати до накладної або надати у розпорядження транспортера необхідні документи та повідомити усі необхідні відомості для виконання митних та інших формальностей. Перевірка повноти і правильності цих документів не є обов’язком транспортера. Відправник несе відповідальність перед транспортером за будь-яку шкоду, що може бути завдана відсутністю, недостатністю чи неправильністю цих документів та відомостей, за винятком вини транспортера.

Листом від 21.10.09 № 273 відповідач повідомив позивача, що з 17.10.09 автомобіль з вантажем з Німеччини м. Лілієнталь знаходиться на митному переході “Ягодин”  в зв’язку з відсутністю дозволу на ввезення вантажу на територію України.

Отже, Господарським судом міста Києва правильно встановлено, що в порушення вимог ст.11 Конвенції позивачем не було надано всіх необхідних документів для митного оформлення його вантажу, що призвело до вимушеного простою.

До матеріалів справи долучено копію листа від 21.10.09, в якому позивач просить здійснити перевантаження товару “бензил хлорид”  фірми ACROS з автомобілю д/н НОМЕР_1 на автомобіль марки “MAN” д/н НОМЕР_2.

Перевантаження товару відбулося лише 23.10.09, про що зазначено в акті Ягодинської митниці від 23.10.09  про проведення митного огляду товарів                      № 2632.  Після вивантаження вантажу, на який не було дозволу на ввезення до України, 23.10.09 автомобілю-перевізнику товару було дозволено в’їхати до України.

Після перевантаження зазначеного вантажу на інший автомобіль решта вантажу автомобілем д/н НОМЕР_1 була доставлена на митницю призначення 27.10.09, а митне оформлення здійснено 28.10.09.

З огляду на викладене місцевим господарським судом на підставі матеріалів справи та фактичних обставин правильно встановлено, що прострочення доставки вантажу відбулося не з вини відповідача, а тому відповідач звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу згідно заявки від 09.10.09.

Відповідно до умов заявки оплата перевезення повинна відбутися у день доставки вантажу на митницю призначення.

Згідно зі ст.13 Конвенції у разі прибуття вантажу на місце, передбачене для його передання, отримувач має право вимагати передання йому вантажу. При цьому, отримувач, зобов’язаний погасити борг, який виник на підставі накладної. У разі спору з цього приводу транспортер зобов’язаний видати вантаж лише у разі внесення отримувачем застави.

26.10.09 відповідач звертався до позивача з листом, в якому було коротко викладено обставини доставки вантажу та зазначено, що простій автомобіля з 17.10.09 по 23.10.09 на м/переході Ягодин складає 7 діб; сума за одну добу простою дорівнює 100 євро по курсу НБУ, а тому вартість перевезення вантажу згідно заявки від 09.10.09 становить 1400 євро по курсу НБУ (700 євро (фрахт) + 7 днів * 100 євро (простій) =  1400 євро.

28.10.09 відповідачем передано позивачеві рахунок № 173 на оплату послуг по перевезенню з врахуванням простою на суму 1400,00 євро.

Позивачем здійснено часткову оплату зазначеного рахунку в сумі    8300,00 грн., на що вказує копія платіжного доручення від 29.10.09 № 497.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було оформлено відповідачеві пропуску на виїзд з митного терміналу та не надано інструкцій відносно того, щоб простій на митному терміналі не призвів до збитків, в зв’язку з чим відповідач вивантажив вантаж на склад для зберігання підприємству, яке має складське приміщення (листи від 29.10.09 № 275, від 02.11.09 № 276), уклавши договір зберігання від 02.11.09 та сплативши за ці послуги.

Оскільки станом на 18.11.09 позивач не здійснив в повному обсязі розрахунки з позивачем, подальшу долю товару не визначив, відповідач звернувся до нього з листом (№ 277) з проханням зв’язатися для вирішення цих питань.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що 05.12.09 позивач звернувся до товариства з листом, в якому просив повернути раніше сплачену суму 8300,00 грн. Така вимога була незрозумілою, оскільки позивачем не виконано обов’язку оплати перевезення вантажу та додаткових витрат, пов’язаних з цим.

Проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила, що спір щодо неоплати позивачем відповідачеві послуг виник за перевезення у сумі 37,35 грн.; штрафу за простій - 13101,55 грн.; витрат за послуги митного терміналу – 942,0 грн. та витрат за зберігання вантажу – 31680,0 грн.    

Відповідно до частини 1, 4  ст.916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання.

Позивач не погоджується здійснити повну оплату виставлених відповідачем рахунків, оскільки, на його думку, відповідачем в односторонньому порядку внесено до заявки від 09.10.09 санкції за понаднормативний простій на завантаженні, вивантаженні та митному переході.

Колегією суддів не приймають такі доводи до уваги з огляду на наступне.

Позивачем в якості доказів укладення договору перевезення  надано копію заявки від 09.10.09. В подальшому відповідачем надано інший екземпляр подібної  заявки, в якому в графі “додаткові умови” погоджено санкції за понаднормативний простій автомобілю.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Розглянувши та оцінивши надані заявки, колегія суддів встановила, що екземпляр заявки із зазначенням додаткових умов у вигляді штрафних санкцій, наданий відповідачем, підписано представниками обох сторін та скріплено печатками обох підприємств. Це дає підстави вважати про обізнаність та  погодження сторонами умов договору перевезення. Дане спростовує твердження позивача, що відповідачем в односторонньому порядку внесено зміни до заявки від 09.10.09.

Стаття 14 ЦК України зазначає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.16 Конвенції, транспортер має право на відшкодування витрат, викликаних проханням про інструкції або виконанням отриманих інструкцій, оскільки такі витрати не є наслідком його власної вини.

Понесені  відповідачем витрати та факт несплати цих витрат в повному обсязі позивачем  матеріалами справи доведено.

Відповідно до ст.526 ЦК України  зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі частини 4 ст.916 ЦК України перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання.

Аналогічна норма передбачена ст.594 ЦК України, якою встановлено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

З огляду на викладені норми законодавства, місцевим господарським судом правильно зазначено, що для отримання вантажу позивач повинен оплатити витрати перевізника. А тому позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволенню не підлягають.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.10 у справі № 3/142  відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський  суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.10 у справі             № 3/142 залишити без змін, а апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю “Хіммед.ua” – без задоволення.

2.          Матеріали справи № 3/142 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 19.07.10 (відправлено)