У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні 11 жовтня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення.

Вироком Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від                    27 квітня 2006 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Шахтарська,

згідно ст. 89 КК України не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 309 КК України на 5 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік; виправдано за ч. 1 ст. 310 КК України.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від  7 липня 2006 року вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він незаконно придбав та зберігав до 1 вересня 2005 року за місцем свого проживання без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб - каннабіс (маріхуану) висушений вагою 10 кг 250 г.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався також у незаконному посіві та вирощуванні за місцем свого проживання коноплі.

У касаційному поданні прокурор посилається на безпідставне звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням. Вважає, що у його діях є склад злочину за ч. 1 ст. 310 КК України. Просить скасувати судові рішення і направити справу на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що у задоволенні подання слід відмовити.

Твердження у касаційному поданні прокурора про те, що ОСОБА_1 необґрунтовано виправдано за ч. 1 ст. 310 КК України, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, із весни 2001 року до весни 2005 року ОСОБА_1 постійно проживав та працював у Російській Федерації. Свідки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 підтвердили, що конопля на присадибній ділянці ОСОБА_1 була дикорослою, ніким не висіювалася та не вирощувалася.

Доводи у касаційному поданні прокурора про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 з тих підстав, що їй призначено занадто м'яке покарання, є необґрунтованими.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.  

Як видно із судових рішень, суд, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, взяв до уваги відсутність обтяжуючих та наявність чисельних пом'якшуючих його вину обставин. Зокрема, суд врахував позитивні характеристики засудженого за місцем проживання та роботи, наявність на утриманні жінки-інваліда та престарілого батька, на лікування якого використовувалися зазначені наркотичні засоби. Тому суд, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов до обґрунтованого висновку про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.             

Даних, які б свідчили, що стосовно ОСОБА_1 неправильно застосовано кримінальний закон чи допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону,  не виявлено.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Усі наведені прокурором в апеляції доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційного подання, належним чином перевірено й спростовано.

Отже, передбачені ст. 398 ч. 1 КПК України підстави для призначення справи щодо ОСОБА_1 до касаційного розгляду відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

у задоволенні касаційного подання прокурора відмовити.

С у д д і :

Верещак В.М.                          Заголдний В.В.                          Мороз М.А.